ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Микола Соболь
2024.04.14 03:16
Ціловані росою босі ноги
шукають поміж вишень солов’я,
не слухалася мамки застороги…
але ж для юні вертиться земля.
Візьми нове життя у своє лоно,
хіба важливо проти хто чи ні?
І небеса не ставлять заборони
супроти волі жінки на землі.

Артур Курдіновський
2024.04.14 02:19
Наче, сам собі могилу вирив
У відлунні нецікавих справ.
Без авторитетів, без кумирів
Дивний світ собі побудував.

Забуваю бити я поклони...
Може, справді я - такий дивак?..
Так! Позаду - заздрість та прокльони.

Марія Дем'янюк
2024.04.13 20:18
Квітень взяв у руки пензлик:
Нумо малювати!
Одягнув у білу сукню
Вишень деревцята.

Барва жовта у нарцизів,
А також в кульбабки,
І тюльпанові шеренги

Юрій Гундарєв
2024.04.13 19:04
Ювілейний Мусі-пусі


Сьогодні прочитав сатиричний вірш «Мусі-пусі»:

 Є вуйко. Пише мливо натщесерце,
Від заздрощів погавкує на світ.
А я сатирик. Полюбляю з перцем

Артур Сіренко
2024.04.13 15:39
Хтось викинув величезне дзеркало (я побачив його на світанку), і воно лежало цілісінький день під залізним фарбованим парканом і відображало Небо – синє з білими неохайними хмарами і шматок задуманої вулиці – ніби відгризений тріщиною з часопростору. У ц

Олександр Сушко
2024.04.13 14:38
Є вуйко. Пише мливо натщесерце,
Від заздрощів погавкує на світ.
А я сатирик. Полюбляю з перцем
Жувати його твори на обід.

Аж казиться, аж піниться поетик!
Потуги творчі марні! Хоч убий.
Та графоман у квецянні упертий

Леся Горова
2024.04.13 08:50
Вже вкотре яблуня цвіте, і знову подив -
Сплелася тінь з одних лиш пелюстОк,
Зайду до неї, затамую подих,
І щоб не розтоптать - притишу крок.

Збиралась довго, й от розквітла зранку ,
Запінила безлисті ще гілки.
Стою, як в казці, у її серпанку.

Олена Побийголод
2024.04.13 07:21
Послухай, недужий, що медики кажуть:
як палиш – вдихаєш отруту та сажу;
легені псуєш, тож помреш...
Паління – це треш!

Послухай, козаче! Не пий забагато,
пияцтво – не тільки добробуту втрата:
печінку псуєш, тож помреш...

Микола Соболь
2024.04.13 06:25
Тче павучок небесне макраме
у лабіринтах бабиного літа,
любов’ю сонця осінь ще зігріта,
хоч скоро вітер з півночі задме
і полетять холодні пелюстки,
так відцвітають вишні вертограду,
Гомер допише вічну Іліаду,
яка до нас долине крізь віки

Віктор Кучерук
2024.04.13 06:07
Ніч закінчила свій відлік.
Темінь сточила іржа.
Небо привітно поблідло.
Обрій синіє, мов жар.
Гаснуть зірниці останні.
Звуків збудилася гра.
Здрастуй, жадане світання!
Здрастуй, просвітла пора!

Артур Курдіновський
2024.04.13 01:33
Я бачив сон, в якому я - поет.
Де слово має безперечну владу.
Де від життя я вислухав пораду
І витончений написав сонет.

Натхненні плани кликали вперед,
Знешкоджуючи хибні протиріччя.
Там світлом сяяло моє обличчя...

Іван Потьомкін
2024.04.12 22:20
“Верта милий при місяці .
Всенький день малює –
Тому мальви, тому ружі,
Коні та корови,
Тільки чомусь не малює
Мої чорні брови”.
“Писав тебе, моя люба,
Аж чотири ночі,

Микола Дудар
2024.04.12 18:35
Власноруч відтяпав шмат…
Проковтнув. І задихнувся.
Лиш почув вдогін він мат,
Взяв й в супрОтиві проснувся…
Зась, нікого… сам на сам
А вікно чомусь зашторив.
З того бо… виднівся Храм,
А за Ним виднілись гори…

Микола Дудар
2024.04.12 18:18
Розмовляв з лелеками учора
Постраждалі, змучені усі…
З ними в нас одне сьогодні горе…
Вибачивсь за все, передусім
Запросив до двору, як годиться
Саме раз… як добре що обід —
І спіймав себе… ні-ні, не сниться…
Захисти нас, Боженько, від бід…

Ніна Виноградська
2024.04.12 14:30
Позичили очей в Сірка,
Про гідність, честь не чули зроду.
І кинули свої війська
У пащу дикому народу.

Щоби підтримав і кричав
Про їхню вічну перемогу.
І двоголове їх курча

Світлана Пирогова
2024.04.12 12:36
Квітень стелить покривало
Із кульбабиних пишнот.
Сонце , ніби з неба впало,
У повітрі звуки нот.

Співи птахів голосисті,
І кружляння навесні.
Квіти жовто-золотисті
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Критика | Аналітика):

Геннадій Дегтярьов
2024.03.02

Теді Ем
2023.02.18

Анна Лисенко
2021.07.17

Валентина Інклюд
2021.01.08

Ярослав Штука
2020.12.05

Оранжевый Олег Олег
2020.03.12

Тарас Ніхто
2020.01.18






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Леся Романчук (1961) / Критика | Аналітика

 І ГОРЕ ІГОРЕВІ

Відлуння віршів

Вірші Ігоря Павлюка… Свіжі. Новонароджені, ще навіть не сповиті пелюшками книжкової сторінки. Ще пульсує рвучко й нервово ниточка, що пов’язує рядки з автором, а тому так страшно й солодко читати. Наче проникаєш туди, куди не кожного кликано. Та кликано ж, бо так звабливо в’ється стежина рядків, так візерунково складаються у вишиванку образів слова, так відверто й приховано зашифрована у літерах спокуса меду й полину… Ступаєш довірливо й необережно – бо легко й манливо мліє маревом «тиша всіх монастирських дзвонів», «моря й золоті пустелі», «легенди старих соборів, стогін жінки і журавля»… Зупиняєшся надовго, пронизаний «історичними вітрами», шукаєш «місце на вічність у небі трави», та прискорюєш крок, бо ж «у кінці тунелю – чорний вхід, а у кінці ствола – моя душа». Прискорюєш – і каєшся, бо вже наступний рядок звихрюється мертвою петлею, збиваючи з ніг:
«Заблудився історичний вітер
У законі бунту і ножа».
І розумієш – вдалося! От він, той Павлюк, в якому нуртує бунтівна душа його пращура – Павлюка Бута, от він – справжній – чоловік, зрілий у слові, глибокий у помислах своїх, золотий наш хлопчик із посивілою завчасу душею княжого ратника, козацького сотника, лицаря, ченця, бандуриста. Суттю своєю, витоками чоловіцтва він залишився десь там, в історії, де татари, де «обри до обрію синього бігли», де все було реальним, жорстко-жорстоким, де щеміли вечоровою утомою пошрамовані, загрубілі від шаблі та чаші долоні, у часі хижому, де набивали на палі та палили у мідних биках, де носив вітер слово слави, подзвін леза, хрип прохромлених грудей, де бриніли бандури відчаєм і пам’яттю, де рубали руки бандуристам, і де високо-високо, зачепивши гаком рваної раною розпачу струни ребро вселюдського горя, гостро тремтить, замираючи, та не затихаючи – Ігорррррр…
«Десь із ядер клітин проростали шаблі, наче крила»…
Він уміє пливти «серцем проти течії Лети», і «втомлена офіціантка» з дивним іменам Історія принесе-таки, хоч як довго довелося її чекати, на засмальцьованій совітській таці зовсім не совітські страви: фаршированого синім Місяцем диявола, підсмажений вогнем дешевої слави шматок глини – майстерно виліплене, та недолуго уживане тіло, а на десерт – золоту орду зір у сметанковому соусі садів та снігів, що «забіліли-заболіли».
«Пуповина відрізана. Ера відходить, як води,
І змиває усе на невічній спіральній путі.»
Пуповина відрізана. Пуповина пульсує. Скільки не обтинай, її биття несе поета туди, де «смута, сум і сон», де «зоря убита кулею-сльозою», туди, де тріщиною по непрозорому склі нашої історії отверзається схрон УПА, а там – усе через рисочку, так близько – життя і смерть. Ця яма – не в землі, вона – в душі, і спалахує:
«Моїх казок нема уже у світі,
цей час не мій і правда не моя,
а вірш мій гріє, та іще не світить
над болем вічним злих душевних ям.»
І мусиш не погодитися – такі рядки і гріють, і світять, і промовляють по обидва боки грані часу й короткої рисочки між датами, бо несуть біль, любов і пам’ять.
Отак і перегукуються на нашій тісній, скутій у просторі й часі планеті поети з динозаврами. А на планеті усього чимало – «гроші, влада», зрада, «моделі, дуелі, медалі», педалі, а далі? Далі – кулі.
«Нехай стріляють.
Але не в спину», -
уже не крик душі, так, побіжне зауваження. Ані сліду віри у можливість людського чину в світі, де «уже років зо сто не живем за законами честі».
І чому його так переклинило на бажанні-необхідності «спокутувати предківський гріх»? Навіщо нормальній людині «слухати голос ранкової зірки»? Ну, який, скажіть, йому зиск «від гітари вертатись до кобзи, від хреста – до меча, до бабів кам’яних, перунів»? Кому вони нині, ті баби й перуни, потрібні? Хіба їх продаси кому оптом? Служи собі, чоловіче, «за гріш», пиши дисертацію, надимай щоки, за це хоч яка-не-яка копійчина на старість капатиме. А він – «я повстану один проти всіх»!
Та куди тобі проти зграї. Схаменися! – хочеться гукнути. А вже не чує, вже ген-ген «за шеломянєм»… І копит не чутно. Так не верхи ж навіть – полетів. І крила – не з фанери лобзиком, і навіть не воском зліплені, бо не Ікар – Ігор.
«Слово поетів падає у ціні». Ігор ствердно ставить крапку. Ікар – знак запитання. Вічність регоче в очі обом.
Вічність регоче словом і з тронів, «низьких, мов плахи», і з конкістадорського «окей», «вау», «куль», якими нині так модно присмачувати порожнечу, та пролунає «чисте і ясне слово чиєсь» оддалеки – і «кров сколихне». А вічність усміхнеться.




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2008-09-03 15:23:05
Переглядів сторінки твору 4357
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R1
* Народний рейтинг 5.101 / 5.5  (5.108 / 5.58)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.096 / 5.59)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.782
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Автор востаннє на сайті 2011.02.07 19:06
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олег Короташ (М.К./М.К.) [ 2008-10-24 16:13:31 ]
мда... шкода, що такому хорошому поету пишуть такі рецензії...

Пані Лесю, доводжу до вашого відома, що рівень літературознавства, лексика і культурологічні пласти, сягнули далі дев’ятнадцятого століття чи совкового соцреалізму з його пестливими та пафосними "криками душі", "витоками чоловіцтва" чи іншими тогочасними витребеньками.

Завдяки якраз отаким коментарям вчительок літератури, діти закінчують школу зі стійкою ненавистю до української літ-ри...

Ну, благаю вже, - хоча б одним оком прочитуйте стилістику Беккета, Ж. Батая, Бахтіна, Р. Барта, А. Платонова, С. Крижановського, С. Вінценза, Умберто Еко. Почитайте (жінка-філософ!) Сюзан Зонтаг. Урешті, хоча б, - ази -літературознавчі праці Лотмана, Шкловського, Жермунського; урешті почитайте лекції з літератури Набокова чи Бродського... А вже потім беріться за класних поетів.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2008-10-24 20:44:15 ]
Шановний пане Олеже, я так розумію, що раз уже і читачі різні, то й критики-аналітики можуть собі дозволити широкий спектр поглядів. Від, так би мовити, "традиційних" і до "новаторських".

Потім, мені думається, що шановний автор Ігор Павлюк не має нічого проти такого - і "традиційного", і "новаторського".

Тому не розумію вашої критики поглядів шановної Лесі Романчук. Можливо пані Леся говорить просто, але тими словами, які якраз, як на мене, і привертають першу, розпорошену увагу недосвідченого масового читача.
Бо спочатку має бути просто, а вже потім, дасть Бог, такий наш читач ввійде у смак...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олена Пашук (Л.П./М.К.) [ 2009-02-05 21:29:48 ]
Дивна грубість із боку чоловіцтва. А якщо вже і згадуються поважні теоретики літератури, то хай би їх прізвища правильно звучали. Жирмунський Віктор Максимович, саме такого я і читала. Чи може мався на увазі інший автор?


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Леся Романчук (М.К./М.К.) [ 2009-02-05 21:44:44 ]
Олено, мабуть, це спеціальна сторінка для відвертого хамства.
Вибачте, що Вам доводиться це читати, але я принципово не видаляю коментарів - "даби дурь каждого..."
То є особливий спосіб демонструвати власну ерудицію.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олег Короташ (М.К./М.К.) [ 2008-10-28 16:15:39 ]
Шановна Редакціє, у певному сенсі Ви маєте рацію. Втім, не потрібно недооцінювати читача, бо:

- людина, котра читає вірші, у любому випадку заслуговує на "школу" - себто право довідатись щось нове))
- у читачів поезії свідомість, можна сказати, розкручується центробіжною силою вірша... А рецензії такого штибу - навпаки обертають її, перепрошую, у горизонтальне положення))

Втім, то є окрема розмова)) Гадаю, незабаром матиму у Львові презентації то ж зможемо цей темат окремо обговорити))


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Леся Романчук (М.К./М.К.) [ 2008-10-29 20:14:59 ]
Ну, ти бач, ніяк не заспокоїться...
Пане Володимире, Ви даремно підшліфували крик душі п.Короташа - "бездарна рецензія", "ведмежа послуга", хай би собі залишалося, бодай для Ігоря Павлюка, може. посміється, може, розгнівається.
З Ігорем нас уже багато років пов'язує щира дружба. Рецензія написана на його прохання і саме така, якої він чекав - від серця і від почуття. Ну, подумайте. звідки у мене його нові, щойно написані, ніде не надруковані вірші?
Звісно, першим читачем сих рядків, ще до публікації, був особисто Павлюк.
Можете просторікувати скільки вам заманеться.
Честі бути вчителькою літератури, на жаль мій превеликий, не маю. Але повчити багатьох мудрагелів техніки письма можу.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олег Короташ (М.К./М.К.) [ 2008-11-03 17:32:51 ]
А чому оце маю "заспокоїтися" і, власне, чому? У нас що - п. Романчук - багіня літератури і вже забороняє говорити?))


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Леся Романчук (М.К./М.К.) [ 2009-02-05 21:49:53 ]
Шановний пане Сварчевський, спасибі, що завдали собі праці зареєструватися на сайті, щоб стати автором аж отакого зауваження! Це, безумовно, моя творча перемога!
Може, дозволили б ознайомитися з власною творчістю? Я ж не вчителька літератури, і з Вашою творчістю, яка, безперечно, вивчається у курсі середньої школи, не обізнана... :( На жаль... :)