ну от, знайшла таку світлинку. сподіваюся, вона не лише для мене стане хорошим фоном для цього твору :)

Гарний діалог. І рубрика приємна. Щоправда, я не дуже розумію, яке відношення має цей конкретний текст до неї, але, скоріше за все, у наші Редакції Майстерень своє - ексклюзивне бачення жанру фентезі :)

Любо, а Толкін "Володар Перснів" - це ж фентезі?
Себто я розумію фентезі, як бачення "іраціонального" реальним. На відміну, наприклад, від фантастики, яка продвигає, так званий "науковий", сучасний раціоналізм.

Так, безумовно, і Середзем’єТолкієна, і Нарнія Л’юіса, і Земномор"є Урсули де Гуїн - це фентезі в кращому вигляді. І з точки зору бачення паралельного, вимисленого світу реальним (без пояснень цього) все вірно. Але ж закони жанру вимагають ще певного антуражу.

Володю, у кожного своя "гра в бісер". У майбутніх з минулими, у цивілізації - з майбутніми. Хочеться вірити, що стрибок все ж таки відбудеться по спіралі вгору :)

Боюся, що це буде зовсім не те, до чого ми звикли за останню 1000 років.

Тільки не кажи, що всерйоз сприймаєш фентезі про 2012 рік :))

В сенсі про чемпіонат футбольний в Україні? :)

Якщо глобальніше, то, думаю, що час тут не має значення. Зрештою, в кожного свій час, ось, прикладом, серед нас ходять і австралопітеки і неандертальці, і особливо не помічають, що епохи змінилися...

А якщо час не має значення, то згадаймо окуджавську "Молитву Франсуа Війона":

Господи, мой Боже,
Зеленоглазый мой,
Пока земля еще вертится,
И это ей странно самой,
Пока еще хватает
Времени и огня -
Дай же Ты всем понемногу
И не забудь про меня.

Якщо має здійснитися те, на що ми не можемо вплинути, треба просто намагатися тут і зараз жити щасливо. Така моя скромна думка :)

...то це - театр абсурду під назвою "життя" :)))

"Ліричне буття спогадує, епічне показує, драматичне проектує" - теоретично, у нашому випадку можна говорити і про "нереалістичну" лірику, "нереалістичну" драматургію і епос.
Зрештою реальність і нереальність розділяє поняття взаємопроникнення світів і світів існуючих, бо, як відомо, навіть говорити про неіснуюче не можливо, тим більше у системі координат Божого Промислу.
Як на мене, вельми симпатичною виглядає задача створення єдиної літератури для різноманітних світів, питання спільної мови уже теоретично вирішене канвою розвитку поняття інтелектуальна чутливість (як "чоловіче", постлогос), і містерійності (жіноче "поствідьомство"). :)
Найцікавішим є поєднання цього всього в Людину.
Нову Людину.

Цікаво, а "поствідьомство" не передбачає інтелектуальної чутливості? Бідні жінки :(

Тобто, "надзавдання" жінки - створити комфортний для чоловіків світ, в якому б вони (чоловіки) могли б вільно розвивати свою "інтелектуальну чутливість"? Володю, це якийсь витончений патріархат :))
Як на мене, кайф як раз у гармонійному поєднанні "і.ч" з "п.в", тобто коли не одне заради ыншого, а коли і те, і те заради спільного.

"Тобто, "надзавдання" жінки - створити комфортний для чоловіків світ...?"
У тому числі і це, Любо. Бо як написано, звана жінка допомогти чоловіку впорядковувати світ. :)
Але це, швидше, супутнє, попри головне.

Зрештою жінки завше роблять соцзамовлення для чоловіків - матеріально упорядковувати те чи інше явище, обсяг, ситуацію. Коли жінкам не дають цього робити (ставити перед чоловіками завдання), то стається чорт знає що із цивілізаціями і людством. Коли жінки "начаровують" "нове", то із загально недосяжного "ірраціонального" у сферу загальнодосяжного "раціонального" "нове" і повинні "переносити" чоловіки - (реально робити із "ірраціонального" "раціональне")?
До речі, не даремно найкращим способом сприйняття нового і невидимого є містерії, від найдавніших часів до сьогодення, як публічні, так і внутрісімейні.

Коротше, жінки мають придумати, що саме покласти у валізу, яку чоловіки мають відтягти до потрібного місця :) Питання наразі два: 1) хто-небудь знає, де розташоване те "потрібне місце"; 2) чи здатні чоловіки відтягти туди ту валізу? А то може вийти як у дитячому анекдоті: "Мамо, давай я тобі допоможу: ти мене візьмеш на ручки, а я візьму твої сумки" :)