по воду
у бік ставка
пустий
ридаюча компанія
пішли до ставка
Лють
по вигляду
з-за
листочок


Дуже славно, що працюєте у цьому жанрі. Дитяча література у нас, мабуть, найбільш нерозроблений горизонт.
Декілька зауважень.
1. Чітко спробуйте уявити аудиторію, для якої пишете. Якщо це дітлахи, то якого саме віку. Якщо цільова аудиторія більшості оповідань - діти молодшого шкільного віку, тобто ровесници Свєтки, то "Поганий вчинок" - це текст, орієнтований на старший вік, а "Лють" - для ще доросліших. "Остання зустріч" - взагалі лежить поза контекстом низки попередніх оповідань і логічно з ними не сполучене.
2. За водою пливуть вінки, а ми ходимо по воду.
3. Не в сторону, а у бік ставка.
4. Все-таки доладніше було б ужити слово порожній замість пустий. У дитячій літературі завжди варто послуговуватись найбільш прийнятними до вживання словами.
5. Ридаюча компанія - гурт, компанія, що ридала, ревла.
6. По вигляду - з вигляду, на перший погляд.
7. З-за спини, але через якісь документи.
8. листочки, схожі на гусячі лапки, але дав аркуш, аркушик паперу.
9. "Варила вареня" - таке гарно звучить у скоромовці, а от у прозовому тексті, та ще й двічи - сумнівно.
10. В межах кількох речень 8 разів повторюєте "іграшки", які так цікаво можна було б замінити на ляльок, ведмедиків, м'ячики. Те ж стосується і "пішли до ставка".
11. Хоч я давно вийшов з молодшого шкільного віку, але й мені важко второпати, що там у Свєтки за така сімейна драма проглядає крізь сільську ідилію, вигаптовану бждолами і гусячими лапками? То мама спокійно варить вареня, а тато катає дівчинку на вантажівці, а то раптом батьки полишають її напризволяще. Адже такі деталі, як документи у школі, день народження говорять не про короткочасну розлуку, а нагнітають драматизм.
12. І зрештою, не можу не зазіхнути на найсвятіше. Хочу навести слова з книги Бориса Антоненка-Давидовича "Як ми говоримо".
Жора чи Юрасик, Женя чи Євгенко?
„Жора i Женя побились об заклад, хто з них з’їсть бiльше кисличок. Не тiльки Свєта, що перед цим бiгала з хлопчиками наввипередки, але й Маша, яка сама могла впорати чимало кислиць, з жахом дивились, як хлопчаки над силу запихають собi в роти маленькi яблучка, що нiяк не хочуть бiльше туди лiзти“. Це уривок з оповiдання для дiтей. Якби оповiдання було перекладом iз росiйської або в ньому мовилося про маленьких персонажiв десь у Росiї, — все було б у ньому цiлком природно, та ба, автор — українець, дiя вiдбувається на Українi, а герої оповiдання — українськi дiтлахи, що живуть, ростуть i бавляться на тiй землi, де з дiда-прадiда дiтей ласкаво звали Юрко, або Юрасик, Маруся, або Марiйка. Важко сказати, чому автор дав перевагу „Жорi" над „Юрком“, „Женi" над „Євгенком“, „Свєтi" над „Cвiтланкою“, а з „Марiйки“ зробив „Машу“. Можна було б не звертати уваги на незвичайнi ласкавi найменування українських дiтей в одному художньому творi, але цей автор — не одинак. Дуже часто в українськiй дитячiй лiтературi стали появлятися Гришi, Васi, Колi, Петi замiсть Грицькiв (або Грицикiв чи Гри-цунь), Василькiв, Миколок, Петрусiв (або Петрикiв). Невже нашим авторам стали чомусь не до вподоби цi лагiднi й милозвучнi ласкавi дитячi iмена? Дивна рiч, тим бiльше, що й росiянам подобаються деякi українськi ласкавi iмена, через те можна назвати не одну Оксану — росiянку не тiльки в Києвi, а й у Москвi, яку батьки волiли назвати українським iм’ям, а не росiйським „Ксения“ чи ласкаво — „Ксюша“.

Бажаю гострити і не складати зброю.