Гарно.:)

Майстерно осмислений контекст!
Як тобі у образі Нібіру почувалося?))

Осінь - на місці, астрономія - на місці, містика - на місці. Дивлюсь у змальоване тобою, ніби у потужний інтелектуальний телескоп з властивостями калейдоскопу з різнокольоровими скельцями, - виникає безліч варіантів і сполучень... Дуже розчулюють терміни в дівочих устах. Як правило, терміни дисонують у поезії, а у тебе - доречно.

Твоя поезія зачаровує, Оленко!
Маю сумніви щодо "Огласить " і важкувато вимовляється "зіР В СТерЕОЕкрані.
Але останні рядки:
"А мене все до тебе зносить
Некеровано і нестримно" - просто замилували!

Чудово, світло, хоч і сумно. Майстерно. А "зір в стереоекрані" справді випирає, не хоче читатись...

Олено! Не зважаючи на космічність теми, Ваша ЛГ дуже земна і лірична, ніби Ви сама. Дуже гарно, людяно, тепло, по-домашньому, по-земному написано.
Єдине слово я б замінив: ОгласИть - калька з рос. - огласит. Можна ж написати "сповістить" і все далі на місці, наприклад. Але Вам видніше.
Натхнення й усього найкращого.

Важко аналізувати те, що подобається відразу й безповоротно. Особливо коли оте безповоротне знаходиться в твоєму струмені й обпікає відразу усю нервову систему, а не окремі нейрони :) Тому аналізів не дочекаєтесь :)))
До речі, на ПМ такий "граничний стан біополя" :))) траплявся в мене лише декілька разів. Тепер тих разів побільшало :)
Спасибі, Олено за ваш осінній космос. Може, "в стереоекрані" й дряпає трохи, але так саме дряпає й грудка в горлі, коли ти щось говориш, намагаючись не заплакати. Тому я особисто двадцять разів подумав би перед тим, як виправляти цю дряповатість :)))
Ще раз спасибі. Тим більше, що все набагато цікавіше. Й серйозніше. От цитата:
“Степан, машинально переклавши українською незакінчену фразу напису – “Метою польоту було...”, – трусонув головою, спостерігаючи за тим, як зображення ракети поступово тане в грузькому ультрамарині, а зображення П‘ятниці, навпаки, знову набирає сили, складаючи жеврини, що було згасли, в риси хитруватого обличчя.
Аж ось воно забуяло у повну свою лазерну силу, але раптом знову здригнулось і крізь нього та крізь майже непомітні залишки гігантської ракети на цей бік небес виплеснулось інше зображення, яке нагадувало схему зоряної системи. Сонячної системи, зметикував за декілька хвилин Степан, роздивившись біля кружальців, нанизаних на еліпси, замкнених навколо центральної зірки, написи – “Mercuri”, “Venus”, “Earth”... Ось тільки незрозумілою була ще одна орбіта, гранично видовжена, розташована майже перпендикулярно усім іншим і така, що мала форму не еліпса, а вісімки. “The Mebius Orbit”, – зазначала напис на вісімці.
Але, не дивлячись на таке твердження, під позначкою, яка відповідала планеті цієї орбіти був напис не “Mebius”, як можна було очікувати, а “Neabiru”...”
Це з мого тексту "Зірки для дівчини Робінзона", написаного в 2005-му і яке я опісля вашої "Нібіру" розмістив тут, на ПМ - http://maysterni.com/publication.php?id=45885
Мене до мотороші вразило співпадіння тональності цих, таких різних речей. Якщо буде час, почитайте. Але відразу попереджую, що кажучи про різність текстів я маю на увазі, що "Зірки..." не є високою літературою, а звичайним фантастично-містичним чтивом. (Принагідно перепрошую Редакцію за те, що я розмістив його на ПМ, але опісля "Нібіру" не міг цього не зробити, тому що... - див.нижче :)
Тому що, якби я писав "Зірки..." зараз, то ваш вірш, Олено, просто мав би стояти епіграфом. Бо він декількома строфами висловлює те, що я розмусолив майже на два друкованих аркуші. І от за це - особлива дяка, бо це і є поезія:)