Здається, що надто в цьому вірші все строго і сухувато, без гри відтінками сумнівів і страхів, терпіння і очікування, без запитань? Одні відповіді? Таке враження, Мар'яно, що були ідеї, які так хотілося донести до читача. Але проблема в тому, що у всіх є схожі відповіді. А цікавить процес, яким ви знаходите їх, поетична краса процесу (написаня вірша).

Згідний з вами, Петро, що можуть бути переживання і строгими, і сухими, що це справа автора, - але, особисто для мене це все відповіді, результат духовного досвіду ліричної героїні:
"Як нелегко заздрість змити,
Про любов свою невмілу,
Що не вмію я любити.
Розкажу про те, що мушу,.."

Чи не занадто, як для цікавої авторки, просто і сухувато

"Про людей, чужих, байдужих,
Про зірки, що в небі тужать,
Про щасливих, нещасливих,
І про спеку, і про зливу.."

Йдеться, звісно, про ньюанси, котрі створюють глибину. "І про спеку, і про зливу.."
І про спеку, спеку-зливу?

Легкі каталізатори для думок? В ясному, прозорому тілі вірша вони спрацюють.



І коли про це говорити, як не зараз, поки авторка ще не "збронзовіла"?


Розкажу Тобі про вітер,
що тремтить посеред ночі,
Розкажу Тобі про літо,
що минає не охоче, - ?

Повністю згідний, що "намагання дати відповіді у формі опису навколишнього світу відчуттів і внутрішнього світу почуттів" - це висока ціль, але вона так просто не дається, хоча напрямок вірний. Тому і "полемізуємо".
Успіхів!