Юліє, не варто отожнювати свої коментарі з істиною в останній інстанції))) Не думаю, що Вам слід вказувати, як я маю себе почувати від цього "резонансу". Такі радощі, мабуть, теж не для всіх ;)
Хай щастить.

Редакціє, я не маю наміру розжовувати тут ані себе, ані тим паче Шекспіра.
Судячи з Ваших слів, то сам Кінг би мені позаздрив. Що ж такого страшного я понаписував, цікаво?)
А от "печально" - це правда. Бачте, життя доводить, що не лише в моїх віршах так воно буває. Якщо Вас цікавлять тільки солоденькі пілюлі - будь ласка, я легко звільню загромаджений тут простір.

Написав коментар, потім оновив сторінку і побачив, що Ви відредагували свій, треба по-новому)
Мені особисто подобається цей вірш (а свої я взагалі не надто полюбляю , так що це ледь не унікум), включно з його останніми строфами. Просто тому що він правдивий, мабуть.
Щодо "паралелей" - я не зовсім розумію, які саме Вас цікавлять. Мається на увазі вульгарна лексика чи "негатив"? У будь-якому разі, почитайте, скажімо, "Представление" та "Театральное" Бродського, якщо це були не риторичні фрази.

І ще - забув те, що було в першому варіанті відповіді - приносити естетичне задоволення - не єдина мета існування віршів.

Ооо... Редакціє, по-моєму, в хід пішла важка артилерія - себто претензії на педагогічність в симбіозі з бездоказовістю)

Редакціє, не варто бути настільки впевненим у своїй доказовій базі, а точніше в тому, що вона саме Ваша і стосується конкретно того, що я мав на увазі.
Якщо Ви говорите, що
"И, бредом удобряя грядки строф,
Бредёт-грядёт наряженный пестро
С сырых небес художественный высер" -
це гірше, ніж, наприклад,
"У попа была собака".
"Оба умерли от рака"
або
"А моя, как та мадонна,
не желает без гондона", -
то справді нема про що сперечатися.
Хоча можете почитати ще Пушкіна - "Тень Баркова". Я не вважаю це ніяким взірцем, але Вам чомусь конче потрібні зразки від великих, щоб відрізнити добро від зла.

От тепер зрозуміло.
Просто у нас з Вами різний погляд на те, хто власне говорить, чия думка і в якому місці вірша висловлюється, де іронія автора над явищами, які він бачить (саме над такими, якими їх бачить він), а де іронія (чи самоіронія - бо в ЛГ немало від автора, чи то сарказм) над ліричним героєм, над його сприйняттям. Бо ж не кожен із попередніх закликів можна серйозно сприймати як авторську настанову. Просто хотілося відобразити палітру почуттів такого собі (необов'язково талановитого або морально вищого над іншими) поета, який дедалі більше відчужується від світу й зневірюється в усіх попередніх, своїх же, ідеалах. Тут можна сперечатися щодо того, чи достатньо ясно я дав зрозуміти, хто говорить. У будь-якому разі, необов'язково сприймати небеса з останнього рядка як місце проживання Бога й ангелів, радше як джерело атмосферних опадів. Коротше - це спроба розвінчати заяви звичайних графоманів про явлення всілякої писанини "свыше". Якщо у таких людей достатньо совісті, щоб зрозуміти абсурдність останнього рядка (себто визначитися зі своїм місцем, яке насправді під Богом), ціль може бути досягнута (хоч на останнє я не покладаю великої надії). Якби про свиней і т.д. автор говорив власним голосом, це однозначно повідомило б про його упередженість, попереднє відмежування себе від решти, а мені настільки компрометувати себе не хочеться.

Таке не забувається, на жаль чи щастя)))
Дякую за щирість. Сперечатися набридло.