Віталю, дуже цікава стаття! Багато в чому згодна з автором. Дійсно, часом поети пишуть свої вірші і їм здається, що вони геніальні. Але лише читач може дати конструктивну оцінку твору, порівнюючи автора з іншими.
Ще раз дякую за цікаву інформацію. Бажаю Вам натхнення та творчого злету!
З теплом,
Тетяна

Спасибі, Тетяно, за цікавість до статті!!!
На мою думку, порівнювання мало що дає.
Бо суть поєзіі у неповторності Всесвіта поєта.
І він відлунюється у його творах. А це чи є чи нема. Тому і поєзія не оцінюється як добра чи погана, а - є чи ні. Форма та може бути чи гіршою чи кращою. Це як і любов. Моленьька любов - це вже не любов. Тож тільки - чи є чи нема.
Поезія, як така, може бути у всьому: і у прозових творах, і у малюнках, і у музиці, і у танцях, навіть у будьякому ремеслі, і у миттєвостях повсякденного життя.

Я ямбом чи хореєм не пишу.
Сказати?... Так і зовсім не складаю,
А тільки душу вітрам одчиняю
І упіймать мелодії спішу.

Коли співа небесная струна,
То техниці не треба вже настрою.
Коли відкоркував природного настою,
То хмілить він сильніш, чим од вина.
Віталій

Вітаю, пане Віталію.
З великою повагою відношуся до ваших творчих світів. Але щодо цього твору маю певні критичні погляди, вже перепрошую, якщо вони видаватимуться вам зарізкими.
Попри те, що вельми ціню музикальність вашого підходу до Поетики, але вважаю, що послуговуватись тими пропозиціями, які ви робите у своїй публікації у нас "ПРО ВНУТРІШНЮ СУТЬ ПОЕЗІЇ" ( http://maysterni.com/publication.php?id=37689 ) можна лише у випадку високого поетичного вміння, високої техніки і початкової надвимогливості автора до себе. Тобто, свободою бути собою, ще потрібно найприроднішим чином оволодіти, а просто так, без наднаполегливої праці, вона не дається.
Є, зрозуміло, шляхи "простіші", як то відкривання своєї сутності не вгору, а вниз. Багато хто з авторів Майстерень пішов оцим шляхом, і не тільки Майстерень. На жаль, змушений константувати руйнівні процеси в їх особистостях, що досить добре помітні навіть на відстані, не кажучи вже про візуальне "тьмяніння"...

"Я ямбом чи хореєм не пишу.
Сказати?... Так і зовсім не складаю,
А тільки душу вітрам одчиняю
І упіймать мелодії спішу.

Коли співа небесная струна,
То техниці не треба вже настрою.
Коли відкоркував природного настою,
То хмілить він сильніш, чим од вина."


Повертаючись від узагальнених сентенцій до вашого тексту, то, думаю, таки неоправдано виглядає "Я я" на початку, далі йде дуже дивна відповідь на "Сказати?... Так і зовсім не складаю...", що ніяк не може бути прийнятною з огляду на серйозного читача. "ВітрАм", а не "вІтрам", "упіймать", "небесная" - вживання цих форм теж швидше говорить про найлегше, аніж про потрібне вирішення творчих моментів,
а закінчення, на жаль, неоправдано порушує всі правила.
"То хмілить він сильніш, чим од вина..."
На жаль, повинен висказати суто свій погляд, що ця спроба (поетичного доказу) виглядає, як на мене, руйнацією мови, і не містить у собі творчості, і не є життєздатною сама по собі...