ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Публіцистика):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.30
14:02
Перенеслись у перше травня!!!
Ніяких більше зобов’язень...
Мотив й мелодія їх давня
Поміж всіляких зауважень.
Перенеслись… ну що ж, доцільно
Було б усе перечеркнути,
А те, що зветься "не стабільно" —
Згорнути з часом, щоб не чути…
Ніяких більше зобов’язень...
Мотив й мелодія їх давня
Поміж всіляких зауважень.
Перенеслись… ну що ж, доцільно
Було б усе перечеркнути,
А те, що зветься "не стабільно" —
Згорнути з часом, щоб не чути…
2024.04.30
13:53
М-оя душа проникливо сприймає
О-цей прекрасний Божий світ.
Є в нім ті закутки, немов із раю.
Н-атхнення - із емоцій квіт.
А глибина думок у ритмі моря
Т-анок плете зі слів та фраз.
Х-аризма Всесвіту, вечірні зорі...
О-цей прекрасний Божий світ.
Є в нім ті закутки, немов із раю.
Н-атхнення - із емоцій квіт.
А глибина думок у ритмі моря
Т-анок плете зі слів та фраз.
Х-аризма Всесвіту, вечірні зорі...
2024.04.30
11:05
Ходить бісова невіра
І шукає собі віру.
Як давали колись їсти,
Він пошився в атеїсти,
А тепер така дорога,
Що без віри жить незмога.
Навіть ленінці в законі
Припадають до ікони.
І шукає собі віру.
Як давали колись їсти,
Він пошився в атеїсти,
А тепер така дорога,
Що без віри жить незмога.
Навіть ленінці в законі
Припадають до ікони.
2024.04.30
09:40
У розтині часу нам істини вже не знайти,
плачуть старезні дерева шрапнеллю побиті,
у герці смертельнім схрестили мечі два світи –
діти козачі й нащадки орди – московити.
Глянь, кров’ю омиті до краю безкраї степи,
небо жаріє, як бабина піч оксамитом…
плачуть старезні дерева шрапнеллю побиті,
у герці смертельнім схрестили мечі два світи –
діти козачі й нащадки орди – московити.
Глянь, кров’ю омиті до краю безкраї степи,
небо жаріє, як бабина піч оксамитом…
2024.04.30
09:33
Ти з дитинства не любиш усі ті кайдани правил.
Ти відтоді ненавидиш плентатись у хвості.
Де усі повертають ліворуч, тобі – управо.
Незбагненні та недослідими твої путі.
Ти не любиш також у житті натискать на гальма,
Бо давно зрозуміла: найшвидше на
Ти відтоді ненавидиш плентатись у хвості.
Де усі повертають ліворуч, тобі – управо.
Незбагненні та недослідими твої путі.
Ти не любиш також у житті натискать на гальма,
Бо давно зрозуміла: найшвидше на
2024.04.30
09:00
Росою осідає на волосся
Невтішний ранок, мул ріка несе.
Вся повість помістилася в есе,
У сотню слів. В минуле переносить
Вода куширу порване плісе,
В заплаву хвилі каламутні гонить.
І коливається на глибині
Стокротка, що проснулася на дні -
Невтішний ранок, мул ріка несе.
Вся повість помістилася в есе,
У сотню слів. В минуле переносить
Вода куширу порване плісе,
В заплаву хвилі каламутні гонить.
І коливається на глибині
Стокротка, що проснулася на дні -
2024.04.30
06:01
Так вперіщило зненацька,
Що від зливи навіть хвацька
Заховатися не встигла дітвора, –
В хмаровинні чорно-білім
Блискотіло і гриміло,
І лилося звідтіля, мов із відра.
Потекли брудні струмочки,
Від подвір’я до садочка,
Що від зливи навіть хвацька
Заховатися не встигла дітвора, –
В хмаровинні чорно-білім
Блискотіло і гриміло,
І лилося звідтіля, мов із відра.
Потекли брудні струмочки,
Від подвір’я до садочка,
2024.04.29
23:07
Шепіт весни над містом
В шелесті яворів…
Люляй, Маля, -
Мати-Земля
Квітом укрила Львів.
Люляй-люлій, Леве, радій,
Сонце встає огненне.
В шелесті яворів…
Люляй, Маля, -
Мати-Земля
Квітом укрила Львів.
Люляй-люлій, Леве, радій,
Сонце встає огненне.
2024.04.29
13:58
Найважливіший перший крок…
І якби там вже не шкварчало,
Ти зголосись, полюбиш рок
І зрозумієш, що замало…
А вже тоді оглянь мотив
І всі навколишні акорди,
І налагодиться порив
Твоєї древньої породи…
І якби там вже не шкварчало,
Ти зголосись, полюбиш рок
І зрозумієш, що замало…
А вже тоді оглянь мотив
І всі навколишні акорди,
І налагодиться порив
Твоєї древньої породи…
2024.04.29
12:22
Хочеш вірити в бога - вір.
Хочеш їсти - сідай та їж.
За війною ховається мир,
За халявою гострий ніж.
За безпам'яттю - кров, біда,
А за зрадою темні дні.
Пахне болем свята вода,
Хочеш їсти - сідай та їж.
За війною ховається мир,
За халявою гострий ніж.
За безпам'яттю - кров, біда,
А за зрадою темні дні.
Пахне болем свята вода,
2024.04.29
11:37
ІІ
У кожного митця своя тусовка
в його непримиримій боротьбі,
якою виміряє по собі,
коли і де від нього більше толку.
А буде воля вишніх із небес,
то і німих почуємо, напевне,
у ніч ясну чи у годину темну,
У кожного митця своя тусовка
в його непримиримій боротьбі,
якою виміряє по собі,
коли і де від нього більше толку.
А буде воля вишніх із небес,
то і німих почуємо, напевне,
у ніч ясну чи у годину темну,
2024.04.29
07:54
Черевички мені дарував кришталеві. Як мрію.
Не бажала у тім, що тісні, і собі зізнаватись.
А розбились - зібрала осколки із них, і зоріє
Мені згадка під місяцем, що, як і ти, хвалькуватий.
Жменя іскорок блимають звечора. Терпко-холодні
Кришталеві
Не бажала у тім, що тісні, і собі зізнаватись.
А розбились - зібрала осколки із них, і зоріє
Мені згадка під місяцем, що, як і ти, хвалькуватий.
Жменя іскорок блимають звечора. Терпко-холодні
Кришталеві
2024.04.29
07:50
Ось чути здалеку могутню мову лісу.
Він кличе стоголоссям, шумом.
Співає звучно вічності щоденну пісню.
І радість в ній, і ноти суму.
Немає від людей ніякої завіси.
Прозоре небо - оберегом.
Важливі, звісно, пропонує компроміси,
Він кличе стоголоссям, шумом.
Співає звучно вічності щоденну пісню.
І радість в ній, і ноти суму.
Немає від людей ніякої завіси.
Прозоре небо - оберегом.
Важливі, звісно, пропонує компроміси,
2024.04.29
07:39
Ти взірець української дівчини.
Орхідея в розквітлій красі.
Ти перлина Івано-Франківщини.
Та чесноти далеко не всі
Видно зовні, бо кращими гранями
Ти виблискуєш не вочевидь,
Як буває із юними-ранніми,
Що привернуть увагу на мить –
Орхідея в розквітлій красі.
Ти перлина Івано-Франківщини.
Та чесноти далеко не всі
Видно зовні, бо кращими гранями
Ти виблискуєш не вочевидь,
Як буває із юними-ранніми,
Що привернуть увагу на мить –
2024.04.29
05:28
Розкричалися ворони,
Розспівалися півні, -
Ніччю спущена запона
Відхилилась вдалині.
Показався обрій дальній
І поблідло сяйво зір, -
Світ ясніє життєдайно
Темноті наперекір.
Розспівалися півні, -
Ніччю спущена запона
Відхилилась вдалині.
Показався обрій дальній
І поблідло сяйво зір, -
Світ ясніє життєдайно
Темноті наперекір.
2024.04.28
23:06
Наприкінці двадцятого сторіччя,
Без дозволу прийшов у цей я світ.
Від сонця не ховав своє обличчя,
Але не знав, як стати під софіт.
Тоді мені дитинство наказало
Повірити мелодії душі.
Я йшов крізь простір чарівного залу,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Без дозволу прийшов у цей я світ.
Від сонця не ховав своє обличчя,
Але не знав, як стати під софіт.
Тоді мені дитинство наказало
Повірити мелодії душі.
Я йшов крізь простір чарівного залу,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Публіцистика):
2024.04.01
2023.11.22
2023.02.21
2022.02.01
2021.07.17
2021.01.08
2020.03.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Віталій Кирпатовський (1939) /
Публіцистика
ПРО ВНУТРІШНЮ СУТЬ ПОЕЗІЇ
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ПРО ВНУТРІШНЮ СУТЬ ПОЕЗІЇ
Копія статті автора з Харківського пісенно - поетичного альманаху "Дзеркальне сузір'я" № 3, 2008р.,сторінка 271
Частенько деякі добрі люди ображаються, якщо їх чудово римовані рядки не сприймаються широким загалом. А скільки ж затрачено старань, як то кажуть – поту і крові! Мені здається зрозумілим, чого так іноді діється.
Може, мої роздуми допоможуть кому-небудь сягнути, що не треба обмежувати себе сліпим римуванням слів.
На мій розсуд, кожний вірш – це особлива стихія, у якій поет живе під час творення тих рядків. Внутрішній Всесвіт самого поета рветься у його твори і випліскується нестримним валом. Натхненний поєт не може не писати. “Вимучкою” твору у цьому разі і не пахне.
Є майстри миттєвого римування, виступають, навіть, зі сцени, з льоту підставляючи досить пристойні рядки під запропоновані рими. Публіка плеще. Та чого ж ми не маємо цих естрадників серед шанованих митців? Мабуть тому, що нема у них того, про що негайно хочеться нас сповістити.
Римач тільки тоді поет, коли він сповіщає те, про що крім нього ніхто не зможе побачити, відчути і надати загалу. Це – головне. Все інше –другорядне.
Окрім того, вірш є – щільно стиснута інформаційна ємкість. У ній вже два, три слова спроможні висловити те, на що для тлумачення другим шляхом знадобиться не один лист паперу, а може й зовсім не під силу виразити. Буває сумно та шкода віршованого простору, коли бачиш його використовування на море без’ємкісних, недолугих у надуманості виразів, в самих собі, може, й красивих, та про давно вже звісні істини, або без них зовсім. Бувають, майже плагіати, якби тільки поримувати. Може там відкриття для себе, та і тоді, щоб показати вірш у якомусь тісному колі необхідно виражати у творі себе, адже у кожного душа чимось красива у неповторності.
Поезія є – Божий дар, наданий людству для усвідомлення себе і природи у своєрідній підсвідомій почуттєвій формі, без уживаності логічного мислення. Розум тут тільки підсобний інструмент. Виявляється, що ця асоціативна стисла форма легко передається і розуміється на тому ж підсвідомому рівні.
Це особлива мова душ на рівні глибинних, корінцевих сфер буття. Вона глибоко філософська по суті та по формі красива, проста і досяжна без перекладача кожній, не черствій почуттями людині з відкритою, як у поета душею. Людина, у більшості, і не замислюється над тим, що її душа сама зробила у свідомості реєстрацію інформації, потрібної для підсвідомого функціонування та духовного росту. Коли ж у римовці споживати душі нічого, то вона відчуває вірш як порожню забавку, а, може, й як неприємність, коли там все стандарт.
Вже на листах з віршами виникає невидиме оком енергетичне поле, що діє на читача ще до розгортання книги. Саме це відчувають композитори.
У численних віршах тільки про саму природу, нібито без усяких натяків на осмислення, все рівно виникає магічне поле краси, коли автор повністю зливається з предметом опису, відчуває його, як самого себе. У цей час він забуває про багато чого і поринає в екстаз, званий натхненням. Оцей потік і відчуває читач. Це ж є неусвідомлена медитація, як для митця, так через вірш і для читача. Напевно, Ви відчували на собі вражаючу дію і тих деяких віршів, скажімо, Пушкіна чи Кольцова, які, здавалось, можна б було віднести до розряду найпростіших, їх особливе, вловиме тільки почуттями забарвлення. Відчували!? Дивувались!? Отож! Бо це і є –
медитація. Тож бо, читаючи ті натхненні твори, Ви розмовляли з душею Пушкіна чи Кольцова. Розмовляли у повному розумінні цього слова. А римоплетениці не розмовляють.В них не вкладено душу, а тільки розум. Розум дуже вигадливий, а все ж це не душа. Він поетам - гиря часу і матерії, що оманою затягує униз з вільного, свіжого, світлого духовного простору. Не має розум запалу зверху.
Деякі стверджують, що треба писати на вподобу читачу, догоджати йому. Так, треба уникати штучних мудрувань у частковостях. Але стратегічно, про яку догідливість може йти мова, коли через особистий Всесвіт поета, мабуть, пробивається до людства промінь Вишнього Світу, що спонукає митця до пера! Не завжди поета розуміють явно. Можуть пройти роки, поки людству у предметній формі знадобиться інформація, надана натхненням митця.
То ж, не здавайтесь техніці римування заради самого ж римування. Прислухайтесь до своєї душі, хоча б спочатку Ви почули тільки шепіт. Давайте і йому волю та без змін викладайте на папір. Потім вже рихтуйте, виправляйте форму, зокрема – рими, але так, щоб не змінити, а краще, щоб підсилити сигнали душі. Може, не все зразу вдасться. Але коли співа саме душа, то поступово техніка призвичаїться йти у ногу з натхненням.
У віршуванні розум повинен йти за натхненням і в ніякому разі не навпаки. Дивіться на розум як би зі сторони і контролюйте його дії, як тільки інструмента, щоб він не зіштовхнув Вас з Космічного променю.
Римовки, погані вірші, як порожні козуби: і ноги заплітають, і пуття ніякого, а ще й як зі сміттям – то й біда.
Вірші ж, як такі – це козуби, повні золотих зливків: і ходити по них гарно (тобто читати) і пуття велике, навіть – скарбниця.
Не всім сказане прийнятно, це аксіома. А науковці все вщерть зважуть ахінеєю – якісь там психічні промені, розмови з полями, душа і т.п. – нісенітниця, та й годі!
Ось і давайте подискутуємо на сторінках Альманаху і теоретично і практично, хоч я і сам науковець на пенсії.
Зауважу, що прийшов до висловлених думок із своєї практики. Починав колись теж із римовок і вельми дивувався, що їх не сприймають адекватно моїй уяві. Та й зараз ще далеко мені до натхненної майстерності, та вже хоч розумію, як мені вважається, напрямок руху.
До речі, все сказане ще більшою мірою торкається і музики. Тільки у музиці своя духовна мова і свій ареал висвітлення гармоній нескінченної глибини духовного буття Всесвіту, свій спосіб духотворення. Теж, мабуть, можна сказати і про будь який вид справжнього мистецтва.
Частенько деякі добрі люди ображаються, якщо їх чудово римовані рядки не сприймаються широким загалом. А скільки ж затрачено старань, як то кажуть – поту і крові! Мені здається зрозумілим, чого так іноді діється.
Може, мої роздуми допоможуть кому-небудь сягнути, що не треба обмежувати себе сліпим римуванням слів.
На мій розсуд, кожний вірш – це особлива стихія, у якій поет живе під час творення тих рядків. Внутрішній Всесвіт самого поета рветься у його твори і випліскується нестримним валом. Натхненний поєт не може не писати. “Вимучкою” твору у цьому разі і не пахне.
Є майстри миттєвого римування, виступають, навіть, зі сцени, з льоту підставляючи досить пристойні рядки під запропоновані рими. Публіка плеще. Та чого ж ми не маємо цих естрадників серед шанованих митців? Мабуть тому, що нема у них того, про що негайно хочеться нас сповістити.
Римач тільки тоді поет, коли він сповіщає те, про що крім нього ніхто не зможе побачити, відчути і надати загалу. Це – головне. Все інше –другорядне.
Окрім того, вірш є – щільно стиснута інформаційна ємкість. У ній вже два, три слова спроможні висловити те, на що для тлумачення другим шляхом знадобиться не один лист паперу, а може й зовсім не під силу виразити. Буває сумно та шкода віршованого простору, коли бачиш його використовування на море без’ємкісних, недолугих у надуманості виразів, в самих собі, може, й красивих, та про давно вже звісні істини, або без них зовсім. Бувають, майже плагіати, якби тільки поримувати. Може там відкриття для себе, та і тоді, щоб показати вірш у якомусь тісному колі необхідно виражати у творі себе, адже у кожного душа чимось красива у неповторності.
Поезія є – Божий дар, наданий людству для усвідомлення себе і природи у своєрідній підсвідомій почуттєвій формі, без уживаності логічного мислення. Розум тут тільки підсобний інструмент. Виявляється, що ця асоціативна стисла форма легко передається і розуміється на тому ж підсвідомому рівні.
Це особлива мова душ на рівні глибинних, корінцевих сфер буття. Вона глибоко філософська по суті та по формі красива, проста і досяжна без перекладача кожній, не черствій почуттями людині з відкритою, як у поета душею. Людина, у більшості, і не замислюється над тим, що її душа сама зробила у свідомості реєстрацію інформації, потрібної для підсвідомого функціонування та духовного росту. Коли ж у римовці споживати душі нічого, то вона відчуває вірш як порожню забавку, а, може, й як неприємність, коли там все стандарт.
Вже на листах з віршами виникає невидиме оком енергетичне поле, що діє на читача ще до розгортання книги. Саме це відчувають композитори.
У численних віршах тільки про саму природу, нібито без усяких натяків на осмислення, все рівно виникає магічне поле краси, коли автор повністю зливається з предметом опису, відчуває його, як самого себе. У цей час він забуває про багато чого і поринає в екстаз, званий натхненням. Оцей потік і відчуває читач. Це ж є неусвідомлена медитація, як для митця, так через вірш і для читача. Напевно, Ви відчували на собі вражаючу дію і тих деяких віршів, скажімо, Пушкіна чи Кольцова, які, здавалось, можна б було віднести до розряду найпростіших, їх особливе, вловиме тільки почуттями забарвлення. Відчували!? Дивувались!? Отож! Бо це і є –
медитація. Тож бо, читаючи ті натхненні твори, Ви розмовляли з душею Пушкіна чи Кольцова. Розмовляли у повному розумінні цього слова. А римоплетениці не розмовляють.В них не вкладено душу, а тільки розум. Розум дуже вигадливий, а все ж це не душа. Він поетам - гиря часу і матерії, що оманою затягує униз з вільного, свіжого, світлого духовного простору. Не має розум запалу зверху.
Деякі стверджують, що треба писати на вподобу читачу, догоджати йому. Так, треба уникати штучних мудрувань у частковостях. Але стратегічно, про яку догідливість може йти мова, коли через особистий Всесвіт поета, мабуть, пробивається до людства промінь Вишнього Світу, що спонукає митця до пера! Не завжди поета розуміють явно. Можуть пройти роки, поки людству у предметній формі знадобиться інформація, надана натхненням митця.
То ж, не здавайтесь техніці римування заради самого ж римування. Прислухайтесь до своєї душі, хоча б спочатку Ви почули тільки шепіт. Давайте і йому волю та без змін викладайте на папір. Потім вже рихтуйте, виправляйте форму, зокрема – рими, але так, щоб не змінити, а краще, щоб підсилити сигнали душі. Може, не все зразу вдасться. Але коли співа саме душа, то поступово техніка призвичаїться йти у ногу з натхненням.
У віршуванні розум повинен йти за натхненням і в ніякому разі не навпаки. Дивіться на розум як би зі сторони і контролюйте його дії, як тільки інструмента, щоб він не зіштовхнув Вас з Космічного променю.
Римовки, погані вірші, як порожні козуби: і ноги заплітають, і пуття ніякого, а ще й як зі сміттям – то й біда.
Вірші ж, як такі – це козуби, повні золотих зливків: і ходити по них гарно (тобто читати) і пуття велике, навіть – скарбниця.
Не всім сказане прийнятно, це аксіома. А науковці все вщерть зважуть ахінеєю – якісь там психічні промені, розмови з полями, душа і т.п. – нісенітниця, та й годі!
Ось і давайте подискутуємо на сторінках Альманаху і теоретично і практично, хоч я і сам науковець на пенсії.
Зауважу, що прийшов до висловлених думок із своєї практики. Починав колись теж із римовок і вельми дивувався, що їх не сприймають адекватно моїй уяві. Та й зараз ще далеко мені до натхненної майстерності, та вже хоч розумію, як мені вважається, напрямок руху.
До речі, все сказане ще більшою мірою торкається і музики. Тільки у музиці своя духовна мова і свій ареал висвітлення гармоній нескінченної глибини духовного буття Всесвіту, свій спосіб духотворення. Теж, мабуть, можна сказати і про будь який вид справжнього мистецтва.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію