ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Віктор Кучерук
2026.02.23 05:30
Це ж так треба любить Україну,
Щоб її лише слухати спів,
У якому то крик журавлиний,
То задумливий шерхіт лугів.
Це ж так треба любить Україну,
Що б вона лиш приходила в сни
На які я чекаю щоднини,
Як узимку на з'яву весни.

Володимир Невесенко
2026.02.22 21:14
Хлюпоче дощ і вітер дзенька.
Стою, укутаний плащем.
Безлюдна площа. Лиш одненька
танцює жінка під дощем.

Прилипла суконька до тіла,
злітають коси раз у раз,
і їй нема до того діла,

Володимир Невесенко
2026.02.22 21:00
Сполоханий ранок давно від’ятрів
і землю розбурхав схололу,
і хмари ковзнули в обійми вітрів
й дощем полилися додолу.

Околицю вкрила густа пелена,
тьмяніють будинків зіниці,
і грім торохтить, і небес далина

Євген Федчук
2026.02.22 15:39
Мільярди років крутиться Земля.
На ній усе міняється із часом.
Але природа ( і то бачим ясно)
Змінити неспроможна москаля.
Віки ідуть, міняється усе.
Щиріші стають люди і добріші,
Життя у них покращується, лише
Від москалів лайном так і несе.

Олена Побийголод
2026.02.22 14:23
Леонід Радін (1860-1900)

Друзі, сміливо, у ногу!
Дух зміцнимо в боротьбі.
В царство свободи дорогу
ми проторуєм собі.

Вийшли ми всі із народу,

С М
2026.02.22 14:08
Леді Мадонно, діти під ногами
Як же зводиш ти кінці із кінцями
Де взяти гроші, чим платить оренду?
Думала, що гроші упадуть із неба?

У п’ятницю прибувши без валізи
У суботу навзнак молишся
Неділченя шнурки в’язати вчиться

Борис Костиря
2026.02.22 12:08
У подорожах дивних, безкінечних
Себе я загублю в знов знайду.
Готель - то вічний і правдивий речник,
Який відверне горе і біду.
У подорожах загублю частини
Самого себе, спогадів, ідей.
Так протікають дорогі години
У сяйві днів і темноті ночей.

Микола Дудар
2026.02.22 11:57
Поставим все це ми на паузу…
Розвієм дим і «вовчі» спалахи.
Гармат попросим балалайкати
Діалектично, врівень гамузу…
Переосмислим все схоронене
На полі нашого осмислення,
А хто призвав сюди гнобителя —
Попросим, щоб було відновлене…

Тетяна Левицька
2026.02.22 10:08
Нейлоновим пензлем малює любов —
ромашкове поле на срібних шпалерах,
і очі п'ють очі навпроти, немов
солодке вино з кришталевих фужерів.

Розмова джерельним струмком жебонить,
чечітку вистукують пульси ритмічно.
Завмерли у чуйних обіймах в цю мить

Віктор Кучерук
2026.02.22 06:58
Діти міряють калюжі
Попри те, що йде війна,
Бо малечі не байдуже
Їхня площа й глибина.
Дітворі завжди цікаво
Що і як, коли та де
Гра нова або забава
На появу їхню жде.

Володимир Невесенко
2026.02.21 23:55
Хмурий день тамує втому,
вечір ще ген-ген,
мліє в закутку тісному
одинокий клен.
Пнеться вгору міст горбатий,
як у небо трап.
І мов тріснув звід щербатий –
зверху кап та кап.

Іван Потьомкін
2026.02.21 21:45
Люблю дитячі голоси,
Де правих і неправих не існує,
Бо в річище одне зливаються усі,
Де фінал спірок - руки на плечі,
Щирі обійми, скріплені сміхом.
А як не терпиться довести правоту кулаками,
Того приборкують силою до пам’яті.
…Пригадую своє дитин

Артур Курдіновський
2026.02.21 18:46
Мені хоча б одну розмову,
Єдиний вечір нам на двох!
Щоб написавши епілог,
Я все сказав, моя Любове!

Псує дорогу кольорову
Байдужості отруйний смог.
Мені хоча б одну розмову,

Ірина Вірна
2026.02.21 15:17
Мова змучена, та не зраджена.

Як трава в полі скошена,
у стоги складена,
у снопи зв'язана,
колосок до колосся,
у вінок слово вплелося...
Міцно скріплене однодумк

Микола Дудар
2026.02.21 14:28
Експерт на експерті…
Брехня на брехні.
Нескорені вперті
Зросли у вогні…
Проплачено з крові
Майбутнє картин,
Де хвилі Дніпрові,
Де Матір і Син.

Світлана Пирогова
2026.02.21 13:50
Вона не просто звук, не просто певні знаки,
А сила роду, велич і вогонь любові.
Це шепіт трав, це крик відваги, розквіт маків
Що крізь віки несли нам пращури у мові.

Вона - як теплий з печі хліб, що пахне домом,
Як - перша ніжна пісня, що співала м
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Стейсі Стейсі
2026.02.14

хома дідим
2026.02.11

Дарій Стрілецький
2026.02.05

Акко Акко
2026.02.03

Стефан Наздоганяйко
2026.01.28

Кіра Лялько
2026.01.22

Аліна Гурин
2026.01.19






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Сергій Гольдін (1968) / Вірші

 Доживають поети в підкаблуччі дружин




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2010-10-16 23:52:52
Переглядів сторінки твору 6597
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 4.527 / 5.5  (4.812 / 5.44)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.763 / 5.52)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.688
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні оцінювати
Автор востаннє на сайті 2022.01.01 21:05
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Юлія Шешуряк (М.К./М.К.) [ 2010-10-17 00:04:04 ]
Мені сподобалося.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тетяна Роса (Л.П./М.К.) [ 2010-10-17 00:10:34 ]
Сергію, як Вам сказати... справжній поет ніколи не опиниться "в підкаблуччі" - ну килимком там під любі ніжки простелиться, ну лоба перед образом коханої богині наб'є... фантазія у них багата, тож на що тільки вони не здатні, але точно не на "підкаблуччя". :)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Сергій Гольдін (Л.П./М.К.) [ 2010-10-17 00:27:59 ]
Ну тоді вже так: справжній поет ніколи не доживає. Але навіть у справжнього пресправжнього поета, буває, зникає та дещиця, котру ми називаємо натхненням. І тоді вже байдуже, підкаблуччя, чи повна свобода.До речі, підкаблучники (умовний і геть непевний стан) вдало набивають гулі на лобі, постійно змінюючи образи. Хіба можна вірити поетам?

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Юлія Івченко (М.К./М.К.) [ 2010-10-17 00:33:52 ]
О! Золоті слова! Для життя краще знайти звичайного, домовитого чоловіка.)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тетяна Роса (Л.П./М.К.) [ 2010-10-17 00:45:56 ]
Можна-можна-можна! Кожний закоханий - у душі поет саме тому, що здатен дивитися на об'єкт свого кохання тільки знизу вгору, але ніяк не навпаки, отже, у певному сенсі - підкаблучник, але ніколи не погодиться з такою формулою. А зникнення натхнення може прийти тільки коли у душі гасне здатність до яскравих відчуттів - отже, це вже більше не поет...бо поети навіть підкаблуччя опоетизовують. :)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Юлія Івченко (М.К./М.К.) [ 2010-10-17 00:15:07 ]
Та, різні Таню, бувають.
Сергію, вірш хороший, але подивіться останній рядок Може:Так буденність ПЛЕТЕ одномірність думок. Але вирішувати Вам.)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Мрія Поета (Л.П./М.К.) [ 2010-10-17 00:40:51 ]
Знову винні жінки ) Звісно, дуже зручно зникнення натхнення або взагалі власну творчу неміч списати на жіночий "каблук". "Де поділося все?" треба у себе запитувати в першу чергу. Ех...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Сергій Гольдін (Л.П./М.К.) [ 2010-10-17 01:28:14 ]
Винні жінки? Чур мене, чур! До речі, немає зв'язку між причиною та наслідком. Чому каблук тільки? А якщо кефір? Людина вбиває в собі поета постійно і затято. Коли їсть, свариться, заробляє. Нівіть святий не відчуває благодаті постійно.

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Мрія Поета (Л.П./М.К.) [ 2010-10-17 01:50:32 ]
Коли їсть? Ах, так: поети мають харчуватися лише амброзією. На них тоді швидше благодать зійде )
Якщо серйозно, я розумію, про що ви намагаєтесь сказати: умови, мовляв, непідходящі для творчості повноцінної: погана неповноцінна їжа, нетворче оточення, замість того, щоб творити, треба заробляти на кусень хліба без масла...
Навіть не зручно якось нагадувати, в яких умовах писали ті, чиї їмена знають всі.
А благодать - це не товар масового споживання. Вона надається, як нагорода.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Мені Пакіяо (Л.П./Л.П.) [ 2010-10-17 00:43:40 ]
Ви знаєте, як липа шелестить?
Плека буденність одномірність думок?
Ш П О К...
:)

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тетяна Роса (Л.П./М.К.) [ 2010-10-17 00:57:36 ]
Вкрай невдалий і неконструктивний, і... взагалі, цей коментар слід видалити!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Сергій Гольдін (Л.П./М.К.) [ 2010-10-23 19:48:57 ]
Якось одна пані, схилившись над столом, одночасно била своїми долонями об його поверхню і кричала істерично з приводу іншої жінки: "Эта сущность! Эта сущность! Я тоже Лазарева читала!" Чому я саме цю сцену пригадав, звертаючи увагу на Ваше ШПОК?

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Юлія Івченко (М.К./М.К.) [ 2010-10-17 00:47:31 ]
Ну, правду ж , Юля Ш. говорила, що треба комусь і клоуном бути, шановний Мені Пекіні.:) Заходьте в гості. Дивіться своїми очима. :)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Юлія Гладир (М.К./М.К.) [ 2010-10-17 01:34:57 ]
Взагалі задум - нічого. Перший рядок із претензією на афоризм.
Хоча це, звичайно, продовжуючи попередні коментарі, нетипова ситуація. Поет завжди залишається поетом. Поезія - це його життя. Це кисень, без якого він захлинеться недосконалістю навколишнього світу. Скільки не забороняй йому, скільки не кидай його до в'язниць, а він приховає за халявою книжечку, і хоч таким чином, але продовжить своє існування. Тому поет, що перестав відчувати слово, потребувати його, - не поет. І ніколи не був ним. Може, тільки хотів, тому вдавав із себе поета. І навіть якщо він сам став вірити в це, нічого не змінилося. Це штучність. Так само, як і навчання поезії. "Поет природний, як природа" - писала Ліна Костенко.

Щасти Вам! Гарних ідей! Може, ще більш дискусійних. Адже, як сказав хтось із великих, в суперечках народжується істина:)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Сергій Гольдін (Л.П./М.К.) [ 2010-10-19 22:02:27 ]
Боюсь, таки типова ситуація. З роками поезія "відмирає". Недарма починається проза. Так поезія - життя, тільки до того моменту, поки опираєшся реальності. Коли реальність зазирне о очі, життя поета згасає. Рятуються по різному. Один гине, другий відмовляється бути (Рембо), третій існує (Тичина), четвертий божеволіє, багато хто спивається. Більшість поетів та поеток "згасають" заживо,плекаючи ілюзії щодо вірності своєї Музи. Думаю, сторічні ,зі мною погодяться.

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Юлія Гладир (М.К./М.К.) [ 2010-10-17 01:37:20 ]
...чи пізнається.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Кока Черкаський (Л.П./М.К.) [ 2010-10-17 11:13:54 ]
не "плекаЄ". а "плека"


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Комаров (Л.П./Л.П.) [ 2011-08-29 12:03:56 ]
Так може то і не поети були?