Я воїн, і тут я не виправлюсь, це моя основа, моя суть... Ніхто не ображається, Боже збав. Просто у кожного своя пісня і легше всетаки слухати свою. Тільки чомусь в усьому винна я. Натовп же неможе помилятись, це неприпустима нісенітниця. Коли б мене почули з першого разу, коли б спробували зрозуміти чому я це роблю, без підключення стадного істинкту, який для мене, що червона ганчірка для бика... Була б розмова. Практично в кожного в логіці дірка, її головне побачити і перевірити мислення на досконалість. А потім виявляється, що нам принципово важливо дістати. Я не б'ю себе в груди, що я поет, я письменник. Мені це на кожному творі писати, щоб бува не забули? Тим більше, зауважень до змісту творів я не чула, найбільше дістає. А ритм... Я знаю, що є проблеми. Скільки разів маю це повторити, щоб запам'ятали? Глухі і холодні мов крижини... Тільки Я Я Я і Я, а якщо ще в квадраті та в кубі, ось тоді Я точно праве, адже саме по собі нічого не вате. Ну невже інших занять у людей не було? Я вже думала вчора попрощались. Ні, нам цікаво лізти в очі, ми ж еліта, авжеж... Я беру тайм аут, до завтра.