Це відповідь на надмірну увагу до моєї скромної персони на моїй авторській сторінці.
Автор прийняв рішення зробити паузу. Це буде мудро, мені так здається. Це історія про автора, критиків і критику. Хто прав хто винен, рекомендую ще раз розібратись читачу.
Автор тут тому що письменник, сподівається, що може себе таким називати. Поетом себе не вважаю, про що вказала на авторській сторінці, яку, звісно, ніхто не читає.
Все почалось із поезії, її легше прочитати, ніж прозу. Всі говорять одне і теж, немає ритму. Автор згоден,я ритму надолужую по-можливості наголосом на зміст і римою. Значить погано надолужую... Скільки разів я маю це повторити, щоб мене почули?
Сподіваюсь на мудрість читача, тому що далі історія буде вестись на конкретних прикладах, в умовах конфіденційності джерела, джерела потім, вразі чого, самі себе проявлять.
Моя перша критика звучала так: "Ірино, тут два вірші з двома назвами?
І не по темі. Ви на авторській сторіночці написали про себе "філософ". Це ваше самовизначення_самосприйняття чи щось фахове?" Все б нічого,я пояснила, що з двома назвами начудила, розбираюсь зі сторінкою, і що "Моя філософія" - це спільна назва всіх моїх віршованих. Пояснила чому вважаю себе філософом, закінчивши думку фразою:"І якщо це не філософія, киньте в мене камінь." Мені прийшла відповідь: "Камінь - то не наша зброя )". Автор винен, на той час працювала з критикою іншого твору, і відповіла в по темі іншого твору. Відрізняюсь різкістю суджень, але ж об'єктивна думка завжди зважена, сувора, але справедлива. Та думка була об'єктивна не по темі, про що мені не забарились сказати. Я ще раз переглянула сторінку і вибачилась, пояснивши, що досі розбираюсь зі сторінкою. Думала все, інцидент вичерпано... До пори, до часу.
Найпоширеніша критика має таку формулу:
"1. збитий ритм.
2. рими "кохання-чекання"....
3. "над римой" - має бути над римою.
4. "строчками крутими" -"строчки" рос.слово. укр - рядки.
5. таблетки - пігулки.
про інше вже не буду."
Все б нічого, та автор не бачить, що критик читав віша. Автор не сумнівається, що вірш було прочитано. Але як можна прочитати вірш не побачивши змісту? Де зауваження по темі? Не побачивши рими? Як можна бачити самі слова? Даруйте, але подібну критику автор об'єктивною не вважає. На веду приклад об'єктивних суджень:
"Серйозна тема, натхненний вірш, але треба над ним попрацювати.
Іринко, бажаю успіхів!"
І ще один.
"Сам задум непоганий. Але до досконалості треба попрацювати. На мій погляд, вичленити головні напрями і скоротити до талановитого мінімуму. Бо запитуючи, і, якби повчаючи інших, треба уникати тих же помилок, зокрема ритм, русизми. А за спробу пізнати глибину питання підтримаю.
Поети шліфують слово роками.
Це праця, важка і невпинна.
Іринко, все гаразд, прислухайтесь до порад, пишіть, пишіть, шукайте своє, не бійтесь різати і виокремлювати головне. Мені й самому важко це робити, але слова останнього Вашого рядочку прямо вказують шлях. Щасти."
До подібного роду критики в мене немає жодної критики. Дакую їх авторам.
Але коли розпочинається критика типу:
"Я думаю, автору більше не варто розмінюватися на літ.сайти, а треба одразу нести свої вірші в Нобелівський комітет. Удачі!"

""Вірші - не просто римовані твори.
В них ритми, звучання, пісня, гармонія" - добре було б, якби автор цих рядків адресував їх і собі теж."
Мені ще один приклад "подобається" дуже.
"то Ірина ще не розібралась із системою :)"
Ніхто на мене не ображайтесь. Було три критика, які, в моєму розумінні, мисленням між собою дуже не відрізнялись, і вони в мене справді злились в одну людину. Чим більше я їх слухала, тим менше чула об'єктивності і тим більше емоцій. Поширений прийом, повтор однієї і тієїж фрази. Я зрозуміла. Є ще ж перефраз, та інші якісь посилання, аргументи, поради. Людина не може бути правою вже тому, що не допускає ймовіність вланої не правоти.
Найгірше було коли посипались, і пішов коментар безпосередньо по ситуації. Я вже людей між собою не розрізняла і сприймала як єдине ціле. Наговорила дурниць, згодна. Від мене чекали дії і вони її отримали. Не добре вийшло з адресатом тієї моєї промови, поскільки висловилась я загалом по ситуації, а на горіхи отримала вона. Хоч саме ця дівчина сказала варте уваги по суті: "краще спробуйте проспівати свої вірші, якщо все пройде без збою - ритм правильний." Нарешті, нормальне пояснення про особливості ритму у вірші, а не констатування факту його відсутності і нічого більше.
Я не хизуюсь своєю войовничою натурою, як те вирішили. Я просто іншого шляху не знаю, постійно доводиться відстоювати себе, серед добрих людей... От в чому я справді винна, це в тому, що допустила слабкіть. Я не мала права підаватись на різного роду критику, яка такою й не була по суті. То ж прошу пробачення у всіх. Я зробила висновки. Час покаже їхну вірність.
Прошу вас проявіть мудрість до сказаного.

10. 02. 2011