
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.10.11
00:09
Я стою під дощем, і мене обпікають потоки.
Ніби голки небес, пропікають до самого дна.
Увійду в тихоплинну печаль, в непорочність затоки,
І поглине мене невтолима п'янка глибина.
Ніби голос небес, прозвучать ці потоки стозвучні
І дістануть з д
Ніби голки небес, пропікають до самого дна.
Увійду в тихоплинну печаль, в непорочність затоки,
І поглине мене невтолима п'янка глибина.
Ніби голос небес, прозвучать ці потоки стозвучні
І дістануть з д
2025.10.10
21:23
Отже, 9 жовтня Шведська академія оголосила ім‘я лавреата Нобелівської премії з літератури 2025 року. Володарем цієї найпрестижнішої нагороди «за переконливу та пророчу творчість, що серед апокаліптичного терору підтверджує силу мистецтва", став 71-річний
2025.10.10
19:21
Плаксивий Жовтень… що тут вдієш?
У нього стрес, йому видніше…
А ти не жнеш, ще тільки сієш.
Сказав би ЩО, як би не вірші…
І спокій твій давно не спокій.
Ти як шахед, і зліт щоночі
В уяві, в снах… їх безліч поки
І голос: — О, (між ними) Отче…
У нього стрес, йому видніше…
А ти не жнеш, ще тільки сієш.
Сказав би ЩО, як би не вірші…
І спокій твій давно не спокій.
Ти як шахед, і зліт щоночі
В уяві, в снах… їх безліч поки
І голос: — О, (між ними) Отче…
2025.10.10
18:58
Під завалами, що на «львівщині»,
Схороню свої душі залишки.
Передбачення, снами віщими,
Не торкатимусь, зайві заклики…
І лежатиму під завалами
Сотні, тисячі років скривджених
Своїм побутом, хай віддаленим
Але ж вибритим і остриженим…
Схороню свої душі залишки.
Передбачення, снами віщими,
Не торкатимусь, зайві заклики…
І лежатиму під завалами
Сотні, тисячі років скривджених
Своїм побутом, хай віддаленим
Але ж вибритим і остриженим…
2025.10.10
17:14
Танцює дощ легенький знов,
Плете із неба холоди.
А я дивлюсь німе кіно,
Де зранку всі спішать кудись.
2.І дощ біжить, немов літа.
А під дощем стоїть дівча.
Чи жде когось, чи просто так.
Плете із неба холоди.
А я дивлюсь німе кіно,
Де зранку всі спішать кудись.
2.І дощ біжить, немов літа.
А під дощем стоїть дівча.
Чи жде когось, чи просто так.
2025.10.10
15:36
Потік бажаного тепла
Тече по всьому тілу
Не лиш тому, що не дотла
Осінні дні згоріли.
Горить нестримано вогонь
Дерев різномаїтих,
А я теплом твоїх долонь
Все більш і більш зігрітий.
Тече по всьому тілу
Не лиш тому, що не дотла
Осінні дні згоріли.
Горить нестримано вогонь
Дерев різномаїтих,
А я теплом твоїх долонь
Все більш і більш зігрітий.
2025.10.10
15:20
За вікном моїм – сумний краєвид.
Вогкість і сірість. Голова напружена.
Сиджу за столом.
Думок гібрид.
Віршів недописаних дюжина.
Раптом промінь, прорвавши імлу,
Впав на твір віршований,
Щось прочитав і по столу
Вогкість і сірість. Голова напружена.
Сиджу за столом.
Думок гібрид.
Віршів недописаних дюжина.
Раптом промінь, прорвавши імлу,
Впав на твір віршований,
Щось прочитав і по столу
2025.10.10
15:18
За вікном моїм – сумний краєвид.
Вогкість і сірість. Голова напружена.
Сиджу за столом.
Думок гібрид.
Віршів недописаних дюжина.
Раптом промінь, прорвавши імлу,
Впав на твір віршований,
Щось прочитав і по столу
Вогкість і сірість. Голова напружена.
Сиджу за столом.
Думок гібрид.
Віршів недописаних дюжина.
Раптом промінь, прорвавши імлу,
Впав на твір віршований,
Щось прочитав і по столу
2025.10.10
15:18
За вікном моїм – сумний краєвид.
Вогкість і сірість. Голова напружена.
Сиджу за столом.
Думок гібрид.
Віршів недописаних дюжина.
Раптом промінь, прорвавши імлу,
Впав на твір віршований,
Щось прочитав і по столу
Вогкість і сірість. Голова напружена.
Сиджу за столом.
Думок гібрид.
Віршів недописаних дюжина.
Раптом промінь, прорвавши імлу,
Впав на твір віршований,
Щось прочитав і по столу
2025.10.09
22:26
Чи є сенс шукати дівчину
на базарі, на торжищі,
де все купується і продається?
Ти загубив дівчину
за масками повсякденного
життя, у хаосі століть,
а тепер шукаєш її,
як єдино потрібний маяк,
на базарі, на торжищі,
де все купується і продається?
Ти загубив дівчину
за масками повсякденного
життя, у хаосі століть,
а тепер шукаєш її,
як єдино потрібний маяк,
2025.10.09
21:47
Той, хто по смерті захоче розшукать мене,
серед мурашок поспішних хай шукає
або ж серед кошлатих бджілок.
Змалку трудитись звик, як і вони,
тож залюбки до них прилину…
…Люблю пісні ще з повоєнної пори,
коли дівчата з хлопцями на колодках
козацький
серед мурашок поспішних хай шукає
або ж серед кошлатих бджілок.
Змалку трудитись звик, як і вони,
тож залюбки до них прилину…
…Люблю пісні ще з повоєнної пори,
коли дівчата з хлопцями на колодках
козацький
2025.10.09
20:59
Закричав болотяний бугай
І шаманка вдарила у бубон...
Я хотів інакше, але знай:
Що було – ніколи вже не буде.
Гай дубовий листям шелестить,
Кидає багаття в небо іскри...
Ти продовж оцю останню мить
І шаманка вдарила у бубон...
Я хотів інакше, але знай:
Що було – ніколи вже не буде.
Гай дубовий листям шелестить,
Кидає багаття в небо іскри...
Ти продовж оцю останню мить
2025.10.09
20:04
Хан не встигне іще й чхнути у Бахчисараї,
А козаки запорозькі уже про то знають.
Тож не встиг він ще подумать у похід рушати
На Угорщину – не прямо, а через Карпати,
Тобто через Україну – вже козаки взнали
І ту вістку королеві одразу й послали.
Нач
А козаки запорозькі уже про то знають.
Тож не встиг він ще подумать у похід рушати
На Угорщину – не прямо, а через Карпати,
Тобто через Україну – вже козаки взнали
І ту вістку королеві одразу й послали.
Нач
2025.10.09
15:56
КУЛЯ, ЯКА ПОЧИНАЄ ГРУ.
ДЕМОС РУСОС, ЯКИЙ не НЕ.
УЯВА ПОГОРБЛЕНА.
ПРИЗВОЛЯЩЕ дівчинки під назвою НАДІЯ.
У КИЄВІ усі КИЇ.
ТИ теж КИЙ, який ганяє КУЛЬКУ,
коли довкіл роздирливо зіпає:
ДЕМОС РУСОС, ЯКИЙ не НЕ.
УЯВА ПОГОРБЛЕНА.
ПРИЗВОЛЯЩЕ дівчинки під назвою НАДІЯ.
У КИЄВІ усі КИЇ.
ТИ теж КИЙ, який ганяє КУЛЬКУ,
коли довкіл роздирливо зіпає:
2025.10.09
13:39
Я шпарку заб’ю, через неї дощить
Спиняючи свої думки
Все кудись-то
Заклею ці тріщини в дверях атож
Спиняючи свої думки
Все кудись-то
Спиняючи свої думки
Все кудись-то
Заклею ці тріщини в дверях атож
Спиняючи свої думки
Все кудись-то
2025.10.09
12:49
Яскравими фарбами осінь
Забарвлює стихлі гаї
І міцно бере верболози
В холодні обійми свої.
Дощем затяжним умиває
Від пилу дороги пусті,
А потім тумани безкраї
Лаштує на кожній путі.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Забарвлює стихлі гаї
І міцно бере верболози
В холодні обійми свої.
Дощем затяжним умиває
Від пилу дороги пусті,
А потім тумани безкраї
Лаштує на кожній путі.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.10.01
2025.09.04
2025.08.31
2025.08.13
2025.08.04
2025.07.17
2025.06.27
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Ірина Калашник (1986) /
Вірші
Один у полі...
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Один у полі...
Він бився невтомно, як тигр, як лев,
За сонце, за зорі, за дім, що десь там…
В держави ім'я, королів, королев…
І зараз, він вірить, він знає, не сам.
Раз-по-раз, гостреє вістря меча
В повітрі породжує свисти глухі.
Втомилися руки, не чути плеча.
І птиці сідають на трави сухі.
Для них є пожива. Тут повно народу.
Давно вже ніхто тут не стогне не плаче.
Хтось сильний. Хтось мав небачену вроду.
І все це гієнам…. на щастя собаче.
Він бився і бився. І вижив в бою,
Червоний від крові своїх ворогів.
Меча він що разу підійма над собою,
Шукаючи погляди, відчай і гнів.
Нікого… Ніхто… Всі пішли з поля бою.
Лиш гори і сонце, високії трави.
Птиці сідають, клюють щось юрбою.
Сходяться звірі. Тут в кожного справи.
Він бився і бився. Хоч битись не вмів.
Як всі народився, у селищі жив.
Звичайний погонич звичайних корів…
Але у бою він вижив, він вижив…
Досі у вухах лязги мечів,
Крики від болю і радості крики,
Дротики, списи, і стіни щитів,
Сопіння навпроти, і крики, і рики…
Страшно лише на початку було,
Коли він побачив біг колісниці,
Як все двигтіло, і вило й гуло,
І сяяли сонцем гострії спиці…
А потім, не страшно. Все серце приймало:
Крики і свисти, тьму колісниць,
Як щось виступало, мечами махало,
А потім бездушно падало ниць.
Багато було з ним добрих воїв…
Але чому досі б'ється лиш він?
Невже він не знає як люблять героїв,
В тихих будинках, під захистом стін?
Давно всі пішли, і йому вже пора.
Годі махати бездушним мечем.
Нема ворогів. Лиш пустельна пора,
Вкрита тілесним кривавим плащем.
Нема ворогів, а ні друзів, держави…
Нікому із них він вже не потрібний.
Треба їм гроші, і почесті й слава,
А не якийсь…. Що лиш мечем махати здібний.
Він бився і бився, бо вижить хотів,
Не в держави ім'я і не для наживи.
Він захищав лиш одну із життів,
Яку десь чекають корови і ниви.
Він вижив. Для чого? Де вороги?
Де друзі, держава? Де звуки про відступ?
Немає нікого. Сонце сідає за гірські остроги.
Місяць виходить. Де засідка, підступ?
Та знає лише він про лезо меча,
Як розгораються й гаснуть всі битви,
Як зараз важливо не чути плеча,
Щоб не пропустити замаху бритви.
Він б'ється невтомно… Та лише на мить,
Погляд оцінить пустельну місцину.
Невже не підійдуть його зупинить?
Свою не побачить єдину … країну?
17.04.2010
За сонце, за зорі, за дім, що десь там…
В держави ім'я, королів, королев…
І зараз, він вірить, він знає, не сам.
Раз-по-раз, гостреє вістря меча
В повітрі породжує свисти глухі.
Втомилися руки, не чути плеча.
І птиці сідають на трави сухі.
Для них є пожива. Тут повно народу.
Давно вже ніхто тут не стогне не плаче.
Хтось сильний. Хтось мав небачену вроду.
І все це гієнам…. на щастя собаче.
Він бився і бився. І вижив в бою,
Червоний від крові своїх ворогів.
Меча він що разу підійма над собою,
Шукаючи погляди, відчай і гнів.
Нікого… Ніхто… Всі пішли з поля бою.
Лиш гори і сонце, високії трави.
Птиці сідають, клюють щось юрбою.
Сходяться звірі. Тут в кожного справи.
Він бився і бився. Хоч битись не вмів.
Як всі народився, у селищі жив.
Звичайний погонич звичайних корів…
Але у бою він вижив, він вижив…
Досі у вухах лязги мечів,
Крики від болю і радості крики,
Дротики, списи, і стіни щитів,
Сопіння навпроти, і крики, і рики…
Страшно лише на початку було,
Коли він побачив біг колісниці,
Як все двигтіло, і вило й гуло,
І сяяли сонцем гострії спиці…
А потім, не страшно. Все серце приймало:
Крики і свисти, тьму колісниць,
Як щось виступало, мечами махало,
А потім бездушно падало ниць.
Багато було з ним добрих воїв…
Але чому досі б'ється лиш він?
Невже він не знає як люблять героїв,
В тихих будинках, під захистом стін?
Давно всі пішли, і йому вже пора.
Годі махати бездушним мечем.
Нема ворогів. Лиш пустельна пора,
Вкрита тілесним кривавим плащем.
Нема ворогів, а ні друзів, держави…
Нікому із них він вже не потрібний.
Треба їм гроші, і почесті й слава,
А не якийсь…. Що лиш мечем махати здібний.
Він бився і бився, бо вижить хотів,
Не в держави ім'я і не для наживи.
Він захищав лиш одну із життів,
Яку десь чекають корови і ниви.
Він вижив. Для чого? Де вороги?
Де друзі, держава? Де звуки про відступ?
Немає нікого. Сонце сідає за гірські остроги.
Місяць виходить. Де засідка, підступ?
Та знає лише він про лезо меча,
Як розгораються й гаснуть всі битви,
Як зараз важливо не чути плеча,
Щоб не пропустити замаху бритви.
Він б'ється невтомно… Та лише на мить,
Погляд оцінить пустельну місцину.
Невже не підійдуть його зупинить?
Свою не побачить єдину … країну?
17.04.2010
Всім воїнам по-духу присвячується.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію