Суто чоловіче обговорення :)

Втручуся у Ваше "суто чоловіче обговорення" - Ви чітко висловили Вашу думку - цікаво, наскільки вона є поширеною. А щодо жінки, можливості її осягнути, то згадалася Аристофанова "Лісістрата"...

Поширеною серед кого, Маріє? :)

Справжніх чоловіків, як на мене, значно менше, аніж справжніх жінок, ось у чому, наразі, мистецька проблема...
Тому конкуренція за справжнього чоловіка, навіть зважаючи на те, що жінкам так подобається обманюватись і бути обманутою (скільки було би населення на Землі у протилежному випадку?), надмірно висока. Це, певним чином, деформує небесну практику справжніх жінок у боротьбі за нечасті перлинні сутності справжніх чоловіків.

Тому справжнім чоловікам і досить важко із вже осягнутими справжніми жінками, бо викривлення часто не дає реального збігу їх Промислів. :(

Тому так і насичена поезія пошуком ідеалу - у майстрів початкових рівнів, звичайно...
Той, митець, у кого відкрилися духовні очі, описує, звісно, реальних богинь.

Тож Аристофанова "Лісістрата" актуальна, як ніколи. :)

Схоже, тут буде чисто жіноче обговорення, якщо справжніх жінок більше, аніж справжніх чоловіків)))
Жартую, любий Даймоне.

Взагалі, пригадується вислів моєї знайомої, яка вважає, що чоловіки пишуть гірше за жінок. Менш емоційно.
Зовсім інша точка зору в другої моєї знайомої, яка вважає чоловіків розумнішими за жінок і більш здібними до поезії.

Особисто я вважаю, все залежить від особистості)))

От як вишукано Даймонічна сутність вирішила залучати жінок до обговорення:) Чарівна фраза про те, що обговорення є суто чоловічим спрацювала блискавично: тепер жодна з нас - фемінстично налаштованих емансіпе не дозволить собі не додати у коменти свої п"ять копійок:)

Ну так ми, власне кажучи, про що? Якщо вже комусь потрібні мудрування жіночої статі на дану конкретну тему, то не знаю, як там у тих чоловіків, а дивлячись на світ зі своєї голови скажу, що існувати поруч з чоловіком, який трохи не дострибує до тебе по всім емоційним показникам - це дуже тішить самолюбство. Це розслаблює власні амбіції і практично зводить нанівець прагнення до розвитку особистості. Досить гармонійно, досить задовільно. Життя на тверду трієчку з відчуттям круглої відмінниці. А якщо набратись хоробрості і вискочити з затишного болота подібного роду стосунків - можна зрозуміти (якшо, звичайно, пощастить), що існують ще і такі чоловіки, до яких по всім отим показникам не дострибуєш ти - така неповторна, скептична, розумна і нібито не здатна вже дивуватись. І це зачіпає, чесно:) І чим далі - тим більше. І тоді ти починаєш стрімголов кидатись вусібіч в пошуках надійного батуту, аби все-таки дострибнути, бо не може бути, що якийсь там чоловік, в якого навіть півкулі мозку не можуть одночасно працювати, який зовсім не отримує задоволення від шопінгу та може дозволити собі не голити ніг - щоб він був у чомусь кращим! Не бувати тому! І тоді всі засоби до снаги: і маска ласкавої киці з хитрющими очима, і розбір польотів (іноді, звичайно, аби не здатися скандальною потворою), і різні фокуси інтимного характеру. Щоб він не дай боже, не дійшов своїми чоловічими мізками, що весь цей цирк - заради нього. Бо насправді всі ці маневри - щоб у першу чергу довести собі - а як результат - і всьому світові (бо ж оточення дивиться на людину її власними очима), що ти всеодно - зе бест, як кажуть у нас у Гадюкіно:)

Мені здається, тут тема дещо інша: куди саме веде присутність жінки в чоловічій поезії.
За міркуванням Даймона, лише Незнайомка може витягти її вгору. А як тільки вуаль таємничості піднято (за допомогою та безпосередній участі того ж чоловіка), поезія, мовляв, зникає ) Бо ж чоловік цей наївно думає, що вже осягнув цю жінку, і вона втратила в його очах і творчості те "пальне", що змушувало його тягтися за нею )
Щоб довго не розтікатися, скажу, що так звані "обриси-кордони" - річ настільки умовна і рушлива, що якось несерйозно навіть про це казати.
Тому на питання "куди" можна відповісти - туди, куди спроможний дотягтися сам чоловік-автор.