На селі залишаються виключно патріоти своєї землі, які більше працюють, ніж здіймають галас.
Цю думку я сприймаю як аксіому.
Дорожчає гас - то нехай. Я підніму ціну на томати.
Дорожчає газ - то і на картоплю.
А не дорожчатитиме, то все одно підніму, додавши до переліку усю городину, яка тільки в мене є, та і не тільки в мене, а і в лісі - кінський щавель, горіхи etc. А міщани-городяни хай купують. І на курячі яйця підніму ціну, і на послід. Реалізую їх на базарі, а собі куплю в супермаркеті оптом. Та ще й перепродам. Ні, не послід.
Зникла вода у криниці - то підвозитиму її мотоциклом, а льоха її пила і питиме, доки мене ноги носять, а руки їжу до рота підносять.
А працюватиму (та я і працюю) у місті, бо на городі на щасливе життя та на пенсію не заробиш.
Актуальна тема, Маріанно. І ми всі у ній.

А рими, скажіть, пане Іване, хіба не самобутні, невже не чарівні? Отаке воно на селі усе - від колодязної води до самогонки.

З повагою і актуальними питаннями,
Г.С.

Не то слово, Гаррі, не то слово...

Він сам виник, то я вже його не чіпаю, а питання настільки серйозне, що його можна розкрутити до ронделя. А це мій улюблений розмір (с). Ото і залишається поки що тріолет тріолетом, а робота на селі - панщиною вільної праці на державу.

Та атакуємо - як культурою (я її розглядаю як комплексну одиницю, яка складається з поведінки, здатності жити у урбаністично згуртованому соціумі так, як жив на своєму обійсті etc), так само і своїми поглядами на міське життя з його хмарочосами і нічним життям.
Нехай розповзаються по європах і америках оті дістрофічні комп'ютерники та анемічні офісні клерки.
Ми приймемо міста. Вони будуть нашими - з дівчатами, нічними клубами, пабами та казино.
І держава буде нашою. І городи (особисто мій і особисто для мене) будуть нашими.
Слава Україні.

герої закінчилися!

Та нічого страшного.
Селянин не може жити без пана, бо не працюватиме.
Не виживе без проблем, бо не виживатиме, а лежатиме на лежанці або під вішнею-під черешнею.

Слава трудовому селянству і селянській інтелігенції.

а я можу, бо розкусила підступний задум цього Гарріка :))

Напевне, цей Гаррік вирішив підступно змалювати деякі з незрушних пірамід його княжицької субкультури. Він, мабуть, хотів би на своїй сторінці висловити свою думку стосовно беззаперечно високої цінності селянського мовного колориту. Варто визнати - це багатство нашої мови. Та тільки де? У яких межах? У яких творах?
У віршиках на дві-три стопи чи у сонетах - на 5-6?
Це - складне питання, на яке навряд чи хто зможе дати вичерну відповідь, але якщо покладеться на відчуття міри, то за допомогою цього чинника + усвідомлення місця, на яке претендує ця піраміда, ти у змозі знайти відповідь на свої питання, якщо ти її шукаєш, а не займаєшся бла-бла-бла, бо тобі сьогодні нема чого робити. А на городі завжди є, чим зайнятись.
Ото і на все добре :)

В моїй міській квартирі у Дарниці, яку я надаю для небезкоштовного проживання приїжджим, жодного разу не мешкали інженери з Москви чи з Торонто, а мешкають як не вінничани, то луганчани, як не луганчани, то не вінничани. А від інтелігенції з Торонто чи Москви ніякого попиту. Де вона заробляє на хліб - уяви не маю.

З Княжичів хто-небудь є?
Навряд. Вони починають з Києва.

Тенденція така існує. Селяни атакують міста. Висловлюючись фігурально, вони їх завойовують.
І я поділяю їхні погляди. Нащо, скажімо, мені гнути спину на городі, якщо я можу її гнути охоронником у банку або рекетиром? Справа для мене знайома, бо де як не в селі, ми звикли ділити між собою вулиці, а вже і ринкові площі?
І, можливо, питання не стільки в селянах (бо поділ на селян і городян нагадує якусь сегрегацію), як у чомусь іншому.
А у чому саме - у тріолет не вмістилось.
І мені сумно.
Але і радісно - я і в селі, і в місті. То житиму.