Важко, о благородний і осяйно простодушний Ланселоте, з вами не погодитись! Погоджуюсь із усім, що ви сказали.
Та хочу додати дещо зі своєї скромної практики - про рівні взаємин.
Більш ніж упевнений, що в деяких питаннях такі віртуальні стосунки йдуть далеко за ті межі, де спинився театр. І якщо у таких віртуальних взаєминах питання творчості на найперших місцях, то дійти можна до дуже і дуже дивовижних речей. Важливо, звичайно, щоби невидимий "колега" по "вірту" був непересічною особистістю, а ще "краще", якщо цей "колега" "пробитий" світом, який оточує наш, "земний".

В ході роботи над романом про потойбіччя, я пішов на такий експеримент, відчувши, що мій "співрозмовник" має потрібні задатки медіума. Зрозуміло, що це була жінка, і, зрозуміло, що все це вимагало максимального відсторонення від тілесного реалу. Я глибоко вдячний такій своїй віртуальній "знайомій", хоча проблема, яка постала у результаті таких стосунків, вельми непроста, хоча і справді залишилася лише в межах творчого літературного вирішення...

Е.Берн "Ігри, в які грають люди" - варто прочитати. Це до питання масок і ігр.

Юлечко, а хто говорив про дитячий садок і ігри?
Я про серйозне, більш ніж серйозне...
Навряд чи у шановного, названого вами, автора, є потрібна практика, саме про яку я й казав у останньому своєму коментарі...

А я й не про садок) Дорослі люди грають в ігри теж) А у названого мною автора практики повно, думаю. Бо він "батько" транзактного аналізу, відомий психотерапевт. І книга ця мега-серйозна.

Все може бути, Юліє. :)
Але Батько в нас, як на мене, Один. А всі інші - діти.
Але ще раз хочу зауважити, що ви мене не почули,
я не говорив про ігри.
Я кажу про шляхи осягнення і набуття...

А про гру, на відміну від нинішньої професури, в мене вельми консервативні погляди...

И что получается?
С женщинами мы разные.
Да, но мы одинаковые с мужиками.
А мне они неинтересны. И я с ними все время ссорюсь.
И мы расходимся в разные стороны.
Им нужны женщины.
А я просто творчествую.