Один із жартів, які я чув на цю тему, виглядав приблизно так. Але завчасно кажу, що вважаю цю історію видуманою, і в нашому випадку навряд чи йтиметься про таке.

"У мене удома два комп'ютери: один у дружини, інший - мій. Так от, моя дружина зареєструвалась на одному з сайтів, і познайомилася там із деким; цілими днями вона собі спілкувалася: сидить задоволена, сміється - мене це якось спершу не дуже турбувало, поки я не почав потихеньку її ревнувати. Особливо після того, як вона показала мені фотки, які їй прислав новий знайомець, з яким вона спілкувалася.
Ось тоді я і вирішив відбити її у таких ось залицяльників: я теж зареєструвався - інкогніто, знайшов її і написав їй листа, - вона в цей час сиділа за комп'ютером, і відразу мені відповіла... Після двогодинного спілкування вона в мене закохалася, цитую (природно, з її дозволу): "Обожнюю, коли в мене хто-небудь закохується. Ти мені теж дуже подобаєшся, ще небагато і дах поїде".

До речі, від моїх жартів вона так сміялася, як ні з ким в чаті. Дивлюся, вона стала спілкуватися тільки зі мною, інші відсіялися. Далі я став розкручувати її зустрітися зі мною;
віддам їй належне: довго чинила опір, але я знаю свою справу, загалом, умовив її таки зустрітися - в таємниці від чоловіка (тобто від мене).
Вона дала мені свій номер телефону, сказала, щоб я їй подзвонив, коли чоловік (тобто я) піде на роботу (я в шоці): "Мій стільниковий ХХХ, тільки дзвони десь до семи годин, окрім понеділка - у нього вихідний, а краще в робочі дні з дев'яти до третьої".
Я з нею прощаюся, злим іду спати (офігеть: дружина хоче мене зрадити!). Вона теж прийшла, лягла поряд зі мною, обійняла мене: як ні в чому не бувало притиснулася, а я - злий (хотів потерпіти - сходити на зустріч), а потім думав-подумав, що поступаю таки недобре, і треба все їй розповісти. Як я можу дурити улюблену людину?
Сказав...
Загалом, вона образилася, та і я теж, ми посварилися, потім з'ясовували стосунки, і під ранок, зрозумівши, що любимо один одного, пішли спати.
Лягли на ліжко, я її міцно обійняв - як давно вже не обіймав, вона узяла мене за руку, і ми з нею відчули якийсь незвичайний прилив енергії: нам було так добре разом, що описати словами я навіть не зможу. Ми обнімалися так міцно, і, що дивно, нам зовсім не потрібний був секс, і взагалі все в світі стало не важливим. Я отримав таку насолоду, невимовну і нез'ясовну. От так в свої 29 років я дізнався, що саме люди називають любов'ю - справжньою любов'ю, яка прокинулася у обох завдяки цьому випадку. І на кінець: любіть один одного щиро і чесно, і бажаю кожному випробувати справжню Любов."

Справжня " Летучая мышь" - фантастично!:)

Спасибі, дорога адміністраціє, у мене було два віртуальних романи тільки на Вашому сайті, і одним я дуже задоволений. І у віртуалі і у реалі - дійсність відповідала словам. А головне - написав більше десятка віршів їй. Тут такі чувіхи, вибачте, прекрасні дами романтичні трапляються - самий смак і опше, як каже П.Кукуй...
а от другий - ну страшне розчарування я мав, ну Ви знаєте. Словом, зараз треба якось лікуваться від отриманої залежності. Я хотів би застосувати якийсь помічний метод!

"клин вибивають клином". А можна так, щоб одразу кілька муз стало в ряд, і я б їм - грав, бо ж Музограй, знаєте? Ну, можна по черзі. Хто зголоситься, поки пишіть. Після перевірки в СБУ, дам телефон.
З галантним рицарським поклоном.

Дорога редакціє! Справді, Ви вловили точно, коли учора писав свій коментар, мною володів демон грайливості, котрий хотів трохи пограти на веселих несподіваних аспектах віртуальних знайомств. Загалом хотілося трохи підняти настрій читачам, бо багато в цьому всьому доволі кумедного.
Але ж усю свою творчість ми будуємо справді на прагненні до прекрасного, шляхетного, осягнення вищого духовного єднання. Я, наприклад, понад усе ставлю чоловіче побратимство лицарське і за все своє життя жодного разу не "відбив" подруги у друзів, хоч мав достатньо багато нагод для цього.
Доходило навіть до того, щоб одній дівчині, яка нахабно "лізла" цілуватися до мене, я сказав: "Як ти можеш бути такою... (не буду цитувати лайливих слів), і не любити таку прекрасну людину, як мій друг?! І що ж я отримав за свою вірність у дружбі? Мій друг мене ледь не побив за те, що я принижував його дівчину. Мабуть, треба було таки
частково відступити від своїх принципів, бо у мене друзі відбивали дівчат, і після того переставали бути моїми друзями.
Ви скажете: романтизм, ідеалізм, Донкіхотство, дитяча наївність?! Так, але чистого ідеалізму в житті немає, як і чистого цинізму, в якому у виродкуватих формах несподівано проявляється позитив.
Але хочу сказати Вам і всім, хто це читатиме. Після невдалого залицяння, санкціонованого моїм другом, я отримав одкоша таким тонким жахливо-насмішкувато цинічним і водночас вишуканим чином, що волів би краще вислухати сотню відвертих матюків і посилань на три літери, ніж бачити таке зміїне ухиляння од відповіді із послідуючим змііним укусом в незахищене місце в аурі. Здається, на все життя у мене відбили бажання романтично закохуватися, після якого пишуться чудові, піднесені поезії. І залишається єдине - або лише виключно духовно єднатися або дивитися на кохання цинічно, і зустрічаючись із черговою
Музою, в душі думати: "Всі б...і, с..и, більше не одурите! Всіх Вас треба ставити у певну позу і цинічно тра...и. Або вчитись послуговуватись такими ж зміїними методами для самооборони чи атаки.
І все ж мабуть треба дякувати долі за отримані уроки, бо може справді ситуація колись набуде ознак краси, тільки справжньої, а не прикритої зміїним лицемірством.

Дорога Юлю! Я не буду Вас "смалити", будем духовно єднатися, дорога посестро, поетична коліжанко!

Справді, це була гра, і хтось, можливо, справді поставився до цього, як до гри. Але із свого куцого у цій справі досвіду хочу відзначити таку особливість акорського життя: одягнута тобою маска приростає до лиця, і ти ніби насправді стаєш тим, кого граєш. І маєш справжні, непідробні переживання, як у житті. Тож, певно не слід брати дурного в голову, а залишатися тільки актором і сприймати партнера, як такого. Але ж це тоді лише просте відбування номерів. Чомусь згадалася Марія Заньковецька, як вона вживалася в роль, грала п"яну навіть не в театрі, а в житті, і перед акторами у побуті. І її поклали на диван відсипатися, повірили в її уявний стан сп"яніння, а вона раптово вийшла з нього, встала з дивану і засміялася, і сказала, що хотіла підготуватися до вистави, от і зіграла п"яну в житті.
Як відрізнити справжнє від надуманого? Мабуть, коли одна із сторін прагне познайомитися ближче, у реальному житті з іншою, тоді, як на мене, виникають справжні стосунки, а якщо спілкування у водевілі віруальному на якомусь етапі припиняється, тоді це, можливо, була гра. Хоч трапляються, звісно, різні варіанти і ситуації.