Мені сподобалась метафора навіть в умовах її чорно-білого забарвлення.
А римується корба з торбою.
Мені здалось, що другий рядок виглядає якимсь відірваним від першого. Обидва речення поєднує кома, але, нмсдд, вони ближчими один до одного не стають.
Подобається і рима «гостем» - «досвід». Дієслівні рими наче кажуть про себе: «Ми дієслівні. Читай». А ця – ні. Настільки вона тонка (асонанасна, мабуть). Про торбу з корбою я б так не сказав.
З «дітьми» я б не зв’язувався. Всі рими до них здебільшого старі, або треба шукати щось практично невідоме. І «серце» таке ж саме.
А про вірш можу сказати, що йому б гумору додати. Серйозний він.
А коли читач сміється, у нього деякі ділянки розуму відключаються.
Йому смішно. Він радіє :)
Як і я, коли щоразу звертаюсь до Ваших віршів, якими б серйозними вони не були.
Без критики та експертизи,
Г.С.

Світла і радості в Новоу році, Олю)))

Чудовий вірш, Олю!
Як гарна, красива музика!
– А що ти забереш собі у торбу?
Зовсім його не портить, а тільки додає трошки гумору.

А найкраще, як і повинно бути , в останніх рядках

– А що тобі у темряві присвітить?
– Можливо, серце, брате, тільки серце.

Ось цим світлим серцем і написаний вірш.
І тому до нього вже не можна, ні нічого додатию
Ні нічого відняти.

Агов! Олю! Де Ви пропали?
Сумно без Ваших віршів.

Справді, Олю,де Ви?..

Щиро дякую, друзі, за підтримку,
вона мені - як повітря,
уклін усім.

я зараз митарствую :) по інших сайтах
найчастіше в Літклубі.
побачимось.

Христос Воскрес!

Радий Вас чути! Де можна прочитати Ваші нові вірші?
Справді, дуже їх люблю...

якось у свій час не потрапив на цю кориду
абстрагуючись від всяко вищесказаного тощо ~

оці штучки із ’вічним передгроззям у пам’яті покинутого саду’

здається, не потребують ревізії
але на тому ґрунті можна було би
багато чого насправді ще зростити

бо це якби джимі пейдж настроїв гітару & взяв загадковий акорд

*і...*