Релігія – лише інструмент впливу, котрий можна використати як на добро, так і на зло. Яскравий приклад – Гундяєв зі своїм «патріаршеством». Тож, Ярославе, думаю, не варто пов’язувати релігійність і духовність, бо кількість релігійного люду, наприклад, у Росії зашкалює, але їхні «скрєпи» аж ніяк не тягнуть на високу духовність, швидше навпаки... На жаль, більшість віруючих ставляться до своєї релігії як до набору ритуальних дій. Формальність до добра не приводить, це наче добрі наміри, що вистеляють відому дорогу туди, куди ніхто не хоче. Духовність десь там, у глибинному сенсі, а релігія є засобом донесення. Але маємо ситуацію, коли «викладачі», вичитують «програму» часто-густо абсолютно формально з дуже багатьох причин. Як на мене, то духовність – це високий рівень морально-етичного розвитку людини, котра, до того ж, здатна читати інших, як розкриту книгу, і наділена відчуттям рівноваги та гармонії. Не важливо, яку віру сповідує людина, якщо вона робить це не на рівні формальності та ритуалів (і чи сповідує вона її взагалі), а йде шляхом духовного росту, бо показники духовності є єдиною для всіх. Я впевнена, що саме звідси витоки ідеї, що кожна людина – храм божий. Я чомусь так думаю, що «новим месією» стане той, хто зуміє перенаправити людство зі шляху ритуальної релігійності на шлях духовного розвитку. А щодо «своя» чи «чужа» релігія, то кожен народ, якщо йому не заважати робити цю духовну роботу, привнесене перетворює так, щоб було споріднене з його звичаями і душею. От запорозькі козаки були наче й хрещеним людом, та язичницьке світосприйняття під хрестик не сховаєш. Вибачте, Ярославе, спочатку хотіла відреагувати на вірш, бо імена наших язичницьких богів близькі мені на ментальному рівні, а вийшло, що відреагувала на ваші слова про релігію...

Дякую, Таню, за дуже цікаві роздуми. Ви, певно праві, щодо духовного розвитку кожного, рівноваги та гармонії світу незалежно від релігії, аби була повага, злагода, любов між людьми, а релігії часто використовують власть імущі, як інструмент політики і впливу. Але ми живемо в суспільстві, і хочеться, щоб воно було більш справедливим. Мені здається, що християнстві багато облуди і брехні, а в язичництві - більше справедивості і правди, якщо коротко. Але тут, згоджуся з Вами, важливо, архіважливо, в чиїх руках влада, наскільки духовно розвинені ці правителі, чи вони дбають за народ чи тільки за власну вигоду...

Складне питання Ви зачепили, пане Іване! Не буду його коментувати цілком, але зауважу, що справді, лжепророки і привели до тих бід суспільних, які ми мали в часи Шевченка - і в часи нинішні. Дякую за конструктивні цікаві роздуми і коментарі. Ми, ті, хто пише, також в пошуку, як покращити життя наше і нашого суспільства.