Так, пані Любо. Мені теж дуже соромно. Коли я тільки прийшла на цей сайт, мені чомусь так здавалось, ніби поети – найшляхетніші люди на світі. А зараз… Гра у «царя гори» на купі навозу - так я для себе позначаю суперечки, коли вони зводяться до обопільних спроб принизити. Я не розумію, як люди, що беруться писати вірші, можуть опускатись до такого рівня, та ще й, витанцьовуючи у лайні свої дикі танці, втягувати у це дійство своїх друзів. І після всього цього вважати себе шляхетними та порядними. Це що, ефект тунельного зору, коли для особи не існує нічого, окрім мети? Брехня, підтасовування, обливання брудом, перехід на тему зовнішності з метою приниження – і ні вміння, ні бажання вчасно зупинитись… Як по мені, у поетичному середовищі не повинно бути місця таким суперечкам. Бо це свинство. Як усе це бачити людям із справді тонкою організацією душі? Їм же боляче, вони розчаровуються у своїх ідеалах. Хіба, побачивши таке, можна думати, що всі оті твори «про все хороше», понаписувані борцями сміттєвих рингів, є щирими? Ні. Лицемірство це. Позування заради аплодисментів. Молоді люди, побачивши такий рівень дволикості у тих, кого вони, можливо, шанували за твори, зроблять висновок, що усі красиві слова самі по собі нічого не варті, що то піна, а справжнє поетичне життя у тому, щоб вести війну за місце під сонцем, ментально відгризаючи голову усім, хто косо гляне. Але скажіть мені, яке відношення усе це має до поезії? Та ніякого ж...
Навколо того, що доречно і що недоречно у пародіях – так, можна сперечатись і навіть треба. Навколо того, що можна вважати поетичним, а що ні – також. Багато навколо чого можна. Але це все має бути про поезію, а не про те, хто більший дурень чи у кого «на городі хрін довший, товщий чи рівніший». Є межі, за котрі не можна переходити. Навіть якщо це сатира. Навіть якщо це просто коментарі. Бо це публічний простір. Сучасні базарні торговки, до речі, не дозволяють собі так поводитись. Бо люди торгувати прийшли, продавати і купувати, а не лаятись. Бо до чорноротої дурепи покупці не йтимуть. Це під наливайками так стосунки з’ясовують.
Якби я ніколи ні з ким не сперечалась, можливо, я б казала, що когось там до чогось довели. Але я сперечалась. Тому знаю, що завжди є вибір. Завжди є ціла купа варіантів, як відповісти. Можна помилитись, але взагалі не думати, на що своєю відповіддю опонента провокуєш - як таке взагалі можливо у людей, що мають справу зі словом? Той, хто не хоче сперечатись – знайде, як суперечку зупинити. Це не важко. А якщо навколо якоїсь особи весь час виникають суперечки – значить, вона цього хоче, що б там вона не розказувала. Це просто підсвідоме бажання бути у центрі уваги за будь-яку ціну.

Так, але такого зашквару, як на мене, ще не було. Я б, може, спробувала знову обійти те "дійство", аби скоріше все вляглось. Але, вибачте, коли, з дозволу сказати чоловік переходить усілякі дозволені межі, то як жінка я мовчати не можу. Бо:

Гадалось, на ПееМ естети.
А придивитись - жах і шок:
не Муз облесники - поети,
а ненависники жінок.

О так, на жаль. І що робити? Як перерости ці дитячі хвороби?

(про наш, кожного з нас, реальний стан) :)

З дитячими хворобами нічого не вдієш. Ніхто не здатен перескакувати через сходинки особистого росту ні у якому розумінні цього поняття. Можна тільки уповільнюватись чи прискорюватись. Чи взагалі регресувати під тягарем нерівномірного розвитку граней особистості, що, само по собі, є загрозою формулювання патологічного бачення світу, якщо не гірше. І поки людина не зрозуміє своєї проблеми і не буде сама шукати шляхів розв’язання проблеми – ніхто їй допомогти не зможе. Нав’язування вищих щаблів розвитку певним країнам зазвичай призводить до втрати ними здатності до нормального, самостійного існування внаслідок руйнування багатьох внутрішніх засад. Так і з людьми: розуміння приходить тоді, коли людина до цього готова. Ви можете щось підказувати, але, чи, наприклад я, скористуюсь підказкою, буде залежати не стільки від мого вибору, скільки від внутрішньої готовності сприйняти щось для себе нове.
:))Нічого не розумію ні у квантовій фізиці, ні у механіці. Ні у просто фізиці, хімії, чи математиці. Але усі вони мені подобаються, особливо, коли набувають квантової якості. Зараз намагаюсь довести до ладу другу частину «Плями Роршаха». До вподоби мені образи людей не від світу цього: можна наповнювати до безкінечності. У тому числі і найбезглуздішими інтерпретаціями квантової механіки. І тут таке посилання, наче подарунок.:)) От думаю тепер, чи додати туди ще й квантової заплутаності, чи просто хаосу вистачить.:)

Ви вважаєте, що тут, в наших умовах можливі елементи "хаосу"? Дійсної неупорядкованості всього і вся? )
А ця "квантова не локальність", схоже, ключик до бачення нашого майбуття - кожного з нас...

Та ні, то я про локальний хаос у голові моєї ЛГ.:)) Це ніяк не пов’язано з «тут» ) Та й взагалі, хаос виглядає хаосом тільки з середини чи з близької відстані. Та й то тільки з точки зору емоційно прив’язаного до ситуації стану. Здається, хаос має свою математичну модель. Тобто можна казати, що його не існує. А щодо квантової нелокальності… Ну так, ми відкриваємо це явище для себе. Але ж вона, ця нелокальність, була й до того, як хтось її усвідомив першим. Як би світ не змінився у наших очах, він все одно буде підлягати певним законам свого існування, незалежним від нашого усвідомлення і наших бажань. Ми змінюємось, але все одно залишаємось самими собою, навіть усвідомивши квантову нелокальність нашого буття.)

Отож, пані Любо, стримуйте свою подругу - шалену Шматко! Той "зашквар" може бути іще гірший. Хай поводить себе як жінка... Втім - Шматко постійно пише, що пішла звідси. А може, то не вона тут щоденно пише? То її дух?

Пора б уже й Вам вгамуватись...

https://www.facebook.com/photo.php?fbid=2853629338031552&set=a.136243329770180&type=3&theater

Штудіюйте... даю цікавий зразок. Стаття з "Птахокардії".
Сторінка чужа. Не ліпше б у приватному порядку все це висловлювати, пане? Мені ці дискусії нецікаві. Лююлю позитив. Саме збираюся в теплі краї.
Всім - до побачення. Гарного настрою.