дякую сердечно, Олександре

якби таке воно тепер на сайті, ніхто особливо не сперечається
& не допитується
пиши собі шо завгодно... колись трохи ще спілкувалися, давали вихід якійсь енергії
тепер більше таке як ентропія, агонізуюче змагання, хто більше наплодить

без якогось-імовірно критичного зиску, пишуть собі та й пишуть, може хто й читає
це нестосовно до наших із Вами якби підсумків
загалом, риторичних

щодо цього саме тексту, без претензій на будь-які зворушення
мені це бачиться непоганою навіть символічною ремаркою чи віньєткою
яку можна роздивлятися & вузько конкретно, або чим не спомин
чи як Ви об’єктивно визначаєте, подія ~
у мінімальних шатах чуття поетичного

але можна прочитати ще всяко, щодо творчості, й щодо життя творчого
чи й метафізично, розумію, що надто часто кружляє саме оце слово
є ще трансцендентність, чому ж ні

як оце знаєте, гьольдерлінівська ’Середина життя’
це якби не зовсім фінал
авжеж, скільки їх впало в цю безодню, хто давав нарешті остатню виставу
& ще остатню....

остатній, знову-таки, есей ’прозове’, мене особисто задовольняє
саме тим, що слугує ілюстрацією трансценденції

а оцей ’chet baker’ скоріше як ремарка, чи memo, що можна собі уявити
на одному з порожніх листків прикінці якої книги
там ще інколи навіть написано ’Для приміток’

тобто, я саме про те, що якась книга мислиться
але точно не ідентифікується, або, як це теж зринає частенько ~


here comes everybody



*

дякую за щирі побажання, й всякі належності з уклінностями, звісно. . .

й навзаєм, також



тут ще може вартувало би згадати про боделерів вірш
який він усе правив, час від часу, до самої смерті
власне, через момент увиразнення, якого непросто було дістатися
в плині поточних ілюзій & негараздів

але подивився переклад Павличка й зрозумів, що власне
українському читачеві Павличко втяв можливість
порозмислювати над цим моментом, отже, вочевидь
не варто)

та бо все це якби мітологія
here comes everybody ~ це само собою, Джойс
той самий, що модернізм, той самий, що ’модерн’,
від одної згадки про який в деяких місцевих ашугів
настає правець & інконтиненція...

тим не менше, модернізм навертає культуру до міту
часом, синтезуючи з літургією, або чом би не бароко, та залюбки

або міт є інтерпретованим всякчасно та перестворюваним
було би бажання

особливо в сенсі модерного розуміння істини
котра для кожного є своя, в силу біохімії
внаслідок переплетення хаотичних імпульсів

для кого chet baker, для кого й otto engelhardt
або, скажімо, рандомний який ніл даймонд
чи гурт ’один в каное’

бо все має право на істину, у свій власний спосіб,
тобто, ми про музику жеж)

Надибав переклад. Як читачу він, можна сказати, "зайшов". Стосовно якості перекладу - не знаю. Знаю, що був у нього і рубайят. Переспіви чи що там - я вже і не пам'ятаю, і нецікаво дивитися, бо й самому доводилося перекладати. А це означає, що мої висновки можуть бути вельми суб'єктивними. З фразеологічним словником мені дещо вдавалося. А хто з якими перекладав - то справа їхня. Переспівів бачив безліч.

Цікаво було ознайомитись (поки що) з біографією "художника війни".
"Нє паслужиш - нє узнаєш, што такоє марш бросок", якщо декількома словами.
А зараз у нас якраз війна. І "художники" тут як тут.

Про альбатросів теж дещо знаю, бо кидали їм що завгодно за борт. Добре, якщо їжу.
А то і лампочку на шворці.
І воно, бідне, летить, не знаючи, як її здихатися.
А йолопи з палуби гигочуть.

І медичні терміни. Бездушні, як і сама наука.

Отаке.

У першому абзаці йшлося за "альбатроса".

Потім я скотився до рубайятів. Вони, природно, не мають відношення до Вашого вірша. Просто стара згадка.

Бувайте.
Творчих успіхів, гарного настрою.

ну так, насправді все це нестосовне і є гіпертекстом
або тою книгою, котра мислиться & яка має незаповнені листки
наприкінці (для приміток)

щодо боделера тут власне тема сонетної форми
альбатрос - перший якби сонет в його книжці
а я говорив про остатній його штрих ~
в іншому сонеті (оберненому)
в оригіналі вірш зветься ’’bien loin d’ici’’

боделер безумовно патосний
рубайят, як його наслідують, здебільшого має
дидактично-повчальницьке якесь звучання
що так само десь-відштовхує

розумію, що не факт, що в оригіналі звучить так само
але наслідують жеж не оригінали, а переклади
наскільки я в курсі, перший якби ’Рубайят’ ’Омара Хайяма’ ~ англійською ~
то є навіть не стилізація а просто підробка

само собою зрозуміло, що Ви могли би багато розказати
про оригінальну тему, але, можливо, саме тут не зовсім місце для цього, тобто
я не вимагаю аж ніяк одкровень

але просто пояснюю механізм якби відлуння



радо дякуючи за всі позитивні імпульси,
зі всіма правдивими
респектами