ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Тетяна Левицька
2026.01.28 20:52
Не вгамую серця стук...
Січень, змилуйся над нами.
Божевільний хуги гук
між розлогими ярами.

Милий в чаті пропаде,
згубиться і не знайдеться.
Припаде ж бо де-не-де.

Микола Дудар
2026.01.28 20:24
…ось вона, ось… старенька верба
Потрісканий стовбур все той же…
Що, не впізнала? пам’ять не та?
Ти зачекай… Вербонько-боже

Спомини лиш… встрічала весну
А в жовтні покірно жовтіла
Листя і віття з рос і в росу

Вероніка В
2026.01.28 19:15
сидить у мене птекродактиль на даху
і їсть хурму й мішає в голові бурду
і думає свою думу
ухух кажу ухух…
яку воно ото заварює собі уху
яку воно ото меле якусь х...

і в птеро лиш одна турбота

Іван Потьомкін
2026.01.28 18:46
Усе сторчма на цім святковім світі.
Лиш догори ходить єврей дає ногам.
Чи ж перший я, хто запримітив,
Що полотно мудріш, аніж художник сам?

Портрет мій був би рабину впору.
Затіснуватий, може, але ж пасує так.
Вічно і в’ їдливо вивча він Тору,

Ірина Білінська
2026.01.28 13:37
Які красиві ці сніги!
Які нестерпні!
Під ними тліє світ нагий,
як скрипка серпня…
Його чутлива нагота —
ламка і ніжна,
укрита попелом, як та
жона невтішна.

Борис Костиря
2026.01.28 11:13
Таємне слово проросте крізь листя,
Крізь глицю і знебарвлену траву.
Це слово, ніби істина столиця,
Увірветься в історію живу.

Таємне слово буде лікувати
Від викривлень шаленої доби.
Воно прорветься крізь сталеві ґрати,

Юрко Бужанин
2026.01.28 09:49
Це так просто —
не шукати істини у вині,
коли вона прозоро стікає
стінками келишка з «Чачею».
Входиш туди критиком,
а виходиш —
чистим аркушем.
Перша чарка — за герменевтику,

Олександр Буй
2026.01.27 20:27
Підвіконня високе і ковані ґрати.
Не побачити сонця за брудом на склі.
Номер шостий на дверях моєї палати –
Аж до сьомого неба портал від землі.

Стіни, білі колись, посіріли від часу,
Сіру стелю вінчає щербатий плафон,
Світло в ньому бліде – та ні

С М
2026.01.27 18:04
січневий день і вітер зимний
ось я закоханий чом би і ні
вітер пройма така причина
гріємося доторки рук твоїх

нумо станцюймо одні
в холоді цеї зими
твоє тепло &

Пиріжкарня Асорті
2026.01.27 13:35
якщо безладно наглядати
за техпроцесами всіма
то виробництво встати може
стійма

коли відкинувши убогість
побути мультиглитаєм
чому б не вкласти капітали

Вероніка В
2026.01.27 11:23
знаєш що там похитується
на гойдалці гілок
його не видно
тільки цей скрип
тільки він бачить напнуті на крони голоси

коли я вдягаю на плечі рюкзак
я хочу хотіти не слухати

Ірина Білінська
2026.01.27 11:05
Привіт,
невипадковий перехожий!
Не обертайся,
не ховай очей —
зізнайся, хто
твій спокій потривожив?
І що тобі у пам’яті пече?

Борис Костиря
2026.01.27 10:17
Це віршування, ніби вічне рабство,
Важка повинність і важкий тягар.
Воно підность в піднебесся раю,
Штовхає ордам первісних татар.

Це вічний борг перед всіма богами,
Перед землею, Всесвітом, людьми.
І ти не розрахуєшся з боргами,

Микола Дудар
2026.01.26 21:17
…ти помреш від блюзнірства й жадоби
На акордах брехні і піару.
Бо зачали тебе з перегару,
Що цікаво, ті, двоє, не проти…
У «замовленні» гнулись взірцево…
Для безхатьків потрібна ж іконна?
Якщо ні, то нехай, не «мадонна»…
Якщо так, не спіши, «короле

Ігор Терен
2026.01.26 18:45
А сатира, критика та гумор –
це пілюлі шоу шапіто,
де карикатури
із натури
вилікують одного на сто.

***
А лінія життя, що на долоні,

Юрій Лазірко
2026.01.26 18:11
Пав король. Бажання випало за ним.
Чи всох, чи здох... пучечком затугим...
Рай-тузи я зминала у пітній руці,
життя не в шоколаді і не в молоці,
ушир розмазувала посміх на лиці,
в той дім ступала, де кальянив дим...

Приспів:
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Стефан Наздоганяйко
2026.01.28

Кіра Лялько
2026.01.22

Аліна Гурин
2026.01.19

Лесь Коваль
2026.01.19

Жанна Мартиросян
2026.01.16

Таїсія Кюлас
2026.01.11

Вероніка В
2025.12.24






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Євген Федчук (1960) / Вірші

 Битва на Перепетовому полі 5 травня 1151 року




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2021-02-07 20:48:27
Переглядів сторінки твору 1688
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.860 / 5.38)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.729 / 5.31)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.769
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми Хроніки забутих часів
Автор востаннє на сайті 2026.01.22 21:28
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Мирохович Андрій (М.К./Л.П.) [ 2021-02-09 14:20:20 ]
це ж треба - феодальну розборку між родиною ставити як "від забродів Київ боронити". а що воно, клобуки краще половців, а смоленська дружина ближче суздальської? чи угорські дружини більш патріотичні як галицькі та чернігівські


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Євген Федчук (Л.П./Л.П.) [ 2021-02-11 19:31:01 ]
Це ж, по вашому і захоплення Криму та Донбасу Росією можна назвати "феодальною розборкою"? Аякже, народи-брати. Чому ж старшому братові та не забрати майно у молодшого та ще його уму-розуму повчити. Різниця між клобуками і половцями величезна, адже клобуки були федератами київських князів, а половці - кочівники в Дикому полі. По мені, коли хтось приходить у мій дім зі зброєю, то він - заброда. І не важливо - родич чи ні. Можливо, занадто різко, але я так думаю. Дякую.

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Мирохович Андрій (М.К./Л.П.) [ 2021-02-14 17:08:45 ]
ну, так рівнти не можна, хоча б того, що там не народи-брати. в кровна родина влаштувала битву. Ізяслав Мстиславович був племінником Долгоруковго, ще цікавіше. що його союзником був Ізяслав Давидович, рідний брат Володимира Чернігівського, по смерті якого і зайняв князівство, а через три роки і київський стіл, хоча й ненадовго.так що - не народи-брати, а рідні брати воювали


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Євген Федчук (Л.П./Л.П.) [ 2021-02-14 20:42:39 ]
Давайте не забувати, що Юрій Долгорукий заснував ту саму Москву, з якої і піднялося оте страхіття - Московщина. А щодо суперечки між родичами, то, знову ж таки, не забуваймо, що законного київського князя підтримала громада Києва, а вона не завжди так робила, могла і прогнати свого ж князя. І, не слід забувати, що Ізяслав в Києві правив не сам, а зі своїм дядьком, який в родині мав найперше право на київський престол. Тож, звідси - Юрій Долгорукий - заброда, який прийшов не за своїм, порушуючи заповіти Ярослава Мудрого - кожному землю свою тримати, та й рішення Любецького з’їзду князів також.

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Мирохович Андрій (М.К./Л.П.) [ 2021-02-16 11:11:51 ]
ох, та до чого тут Москва, тим паче не певен, що Долгорукий бодай пам*ятав, де то село Кучки і та річка. щодо законності обрання Ізяслава Мстиславича - ну, його підтримали міщани, але власне що проти законного спадкоємця, Ігоря Ольговича. ну і право його дядька - вав, але цей дядько був рідним братом Юрія Долгорукого, так що назвати це якою війною проти заброд - ну, певне перебільшення, особливо якщо зважити що Долгорукого підтримували не лише половці (які, звісно що, кочівники, але також родина мало не всіх князів землі Руської), але й чернігівські Ольговичі (де також брат радісно воював з братом), і галицький князь Володимирко, якому не подобалось, що Ізяслав опирався не так на київську громаду, чия підтримка була швидше моральною, аніж мілітарною потугою, а й на угорські та польські полки, які й привели його на Київський стіл того 1151 року.
а от якщо дивитись по завітах Ярослава Мудрого - ну, вони й не виконувались ніколи. того що у кожного князя свої діти, а уділи ділити до нескінченності не випадає. щодо Любецького з*їзду - ну, сміх же, він фактично і закінчився новою війною, після того, як двоє його учасників змовились і третього осліпили.
та й по лествічному праві, яке тоді діяло на Русі. Ізяслав якраз і не мав ніякого права на Київський стіл, а був самозванцем і забродою - ну, того і дядька на поміч та легітимацію позвав, бо власне Володимировичі і могли законно претендувати на титул Великого князя


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Євген Федчук (Л.П./Л.П.) [ 2021-02-18 19:50:37 ]
Ну, так завіти Ярослава Мудрого і рішення Любецького з’їзду не виконувалися саме із-за таких от "долгоруких", які пхали свого носа, куди не просять.
А,згідно згадуваного вами лествічного права, саме отой брат Юрія був найстаршим у родині,а, значить, мав найбільше прав на київський стіл. Так чого ж тоді Юрій ліз до Києва? І чому тоді він не заброда? Щодо Москви, це ви в Росії скажіть, що Юрій Долгорукий навіть не пам’ятав про Москву. Він у них там пам’ятником стоїть саме за це. Ну і накінець, це не наукова стаття, а вірш. Я так бачу.