Дуже дякую Вам, пані Олено!)
Жанр колискової теж чудовий, і Ви вже в мене натхнення викликали!!!

В світі все невипадково
Було, буде, є…
То й співає колискову
Серденько моє.
Всі думки такі прозорі,
Світлі та легкі.
Місяць впав і згасли зорі.
Бо ж твої такі
Оченята – милі, рідні,
Ще і провідні.
Чи від того важко в квітні
Засинать мені?
Хай та місячна доріжка
Нас вночі зведе.
Щоб побути ну хоч трішки
Із тобою, де
Скрізь поля із полуниці,
Сніг із бланманже.
Чи то мріється, чи сниться –
Сам не знаю вже…
Як в гондолі б, до світання,
В місячнім човні…
Тільки спокою питання
Не дає мені…
Хай десь там куняє степ і
Вгрілося село.
Якщо так не сплю без тебе,
Що б разом було?
Врешті, необов’язкова
Відповідь на це.
Хай лунає колискова,
Хай твоє лице
Мила усмішка осяє.
Ніжна, як весна.
Ти така чудова вся є!
Мила, засинай)

Дякую Вам за турботу, пані Олено! Повірте, то було на момент написання епістоли. А так я взагалі сплю не дуже багато - в мене крім віршів були ще історичні дослідження, а це зайняття потребує чимало часу, бо обсяги інформації потрібно суттєві розглядати. То я звик до певного режиму. Інколи буває так, що дотриматися важко. Але повірте, зараз я повний сил)

Я Вам відкрию страшну таємницю: якщо я вже вкрай втомлений, це видно по віршах: я втратити концентрацію можу навіть до того, що слово з ним самим заримувати здатний у такому стані. Якщо щось таке в мене зустрілося - ось це 100% без Морфея не обійтися))