Дуже красиву картину ти вербально намалювала, Лєна!
Мабуть, Форт міг би подарувати сюжети для численних саг чи балад...

Так, чимало є спогадів у старовинного форту.
Є багато історій… І нині згадаймо одну.
Про славетного конунга і про красунечку горду.
Про славетну і родом, і вродою світлу княжну.

То сюди припливали від півночі грізні дракари.
Та лунала говірка країв, де ледь знали Христа.
Хтось тремтів і цурався, неначе Господньої кари.
Хтось поживи чекав, хтось видовищ собі виглядав.

Та на берег виходили поки що тільки вигнанці.
Ватажок був веселий, на примхи богів не сважав.
Знав, що ввечері часто багатий, хто бідним був вранці.
То й чекала пригод і тріумфів хоробра душа.

Гомоніли своє пралитовці, а може - естонці…
Та у вухах у воїна чулися тільки чутки.
І вело його серце назустріч кагановій доньці.
Він покласти життя їй до ніжок би міг залюбки.

Він не знав, чи здобуде омріяне; може, загине.
Не помітив цей форт – українка у нього в думках
Царювала уже. Він поїхав до князя й княгині.
«Моя зіронько мила!» - у серці одне й на вустах.

Україна… І Гаральд нарешті прибув до кагана.
Він побачив красуню – богиням насправді сестра!
Та зустріла княжна войовничого хлопця погано.
Ти, мовляв, як Поділ – я неначе славетна Гора!

Воїн все зрозумів. Що звитягам великим всі раді.
І богині також. Отже зірка його провідна
Надихала його на Сицилії, потім в Царграді.
Подолати всю Азію допомагала вона.

«Моя зіронько мила!» - сказав він своїй українці
Вже не тим юнаком, а славетним на весь білий світ.
І вона посміхалася. Бігло вино через вінця.
У красунечки в серці розтанув колишній той лід.

Кров його - від природи як море Варязьке – кипіла.
Пам’ятає цей форт, як вертався вже конунг сюди.
Наречену щасливу та плаття розкішне і біле.
«Моя зіронько» він їй казав… «Мрія, щастя – все ти!»

Українка і конунг закохані зникли у часі.
Але шепіт закоханий – чуєш? – і досі луна.
Як красуня-вкраїнка принесла фортуну невдасі.
І для конунга долею стала навіки вона!)

А особисто я заради дня у вічності з такою красунею хоч сам би перетворився на увесь біль за 6000 років, як Марат у Гюго у "93 році". Цей день би перетворив його на щастя у тій самій вічності)

Дякую і навзаєм, Лєночко)
І принаймні 6000 балад на твою честь!
Щоб доробок самого Соломона був меншим)