Старший Гнат Тимка малого вперше взяв до лісу.
Попередив: - Ти ж від мене не відходь, дивився!
Бо лісовик тебе, як побачить, зразу заморочить
Та й заведе десь у хащі, кудись світ за очі.
Отож Тимко намагався за брата триматись,
Хоч навкруг усе цікаво

Надіюсь, все це не надовго
Холодне марево дощу...
Звертаюсь хутко до глухого,
Кажись не сам собі я мщу.
А поруч раптом посвітліло
І наповнялося в стакан,
І трохи кажеться невміло,
Бо знов в очах самообман...

Внаслідок ворожих атак ударними дронами у Ніжинському районі
на Чернігівщині пошкоджено приміщення ферми, де загинуло
одинадцять корів…


Ген-ген високо у небесній сині,
немов гігантський чорно-білий ком,
стоять корови - величні, невинні,

Біля нашої хатини
Проростає картоплина
Та, яку несли з городу
Днем осіннім до господи
У корзинці рогозовій
І згубили випадково,
А вона, стійка, зухвало
Зиму перезимувала

Сьогодні звертаюсь до наших родин:
буть з мудрими прагнімо всі як один!
Ми діти Вкраїни і нам Бог Дає
природи речей Розуміння Своє.

Зусиллям мудрієм, бо все є як є:
хто душу віддасть за твоє і моє?
Ми Хрещені Духом, Отець нам Дає

Кажуть є країна,
Повнісінька сонця...
Де ж бо та країна?
Де ж бо теє сонце?

Кажуть є країна
На семи стовпах,
Сім планет над нею,

Скаче путін по кремлю –
Зашибає по рублю.

Хто нудьгує без «двіжух»,
Той хутенько спустить дух.

Для чеширського кота
Путін – миша непроста.

дні кипарисові & брами
прописані на небесі
давно оце набрид я з вами
& подорожчав німесил

жінки закляті реалісти
непрасування шнурівок
& цінувати органіста

Цей свіжий сніг
на місто ліг...
Та міста снігу мало -
на скроні й серці білий слід,
розлуки, сльози, переліт,
дороги та вокзали.

А десь весна

Я заростаю травою.
Мене навідують раз на рік,
і то не завжди.
Пам'ять про мене стирається.
Забуття вкриває мене саваном.
Через 10 років мене навряд чи
хтось згадає.
Я заростаю пам'яттю.

Мені так хороше з тобою
Мені так боляче без тебе
Цікаво, як тобі зі мною
Мабудь цікавитись не треба

Мені так радісно як поруч…
Мені геть всі… хто там в калясці
Коли носи задерті вгору

З-ірка перша засіяла над вертепом,

Р-адість душу обіймає, світло тепле.
І сніжинок рій літає благодатний,
З-аглядає щастя знову в кожну хату.
Д-звони храмів злотоверхих скрізь лунають.
В-есело Різдво родини зустрічають.
О-біймає всіх Любов, Надія

Вже й уві сні, неначе дежавю,
являється лихе чуже і наше...
і біс їх знає, в пеклі чи в раю
опиняться бойки, царьови, няші,
як винищені урки у бою,
лакеї арештанта на параші.

ІІ

Повертаючись додому «городами», щоб трішки скоротити маршрут, із вщент заповненими пакетами, вона несподівано зупиняється перед новим скляним двоповерховим прямокутником, на козирку якого весело посміхаються різнокольорові літери: «Майстерні сучасного тан

Обережним черепахам
Їхній панцир служить дахом,
Під яким не знають страху
Вайлуваті черепахи.
А ось жаби всі окаті
Тільки крякають багато,
Як відчують іздалека
Рух мізерний небезпеки, –

Я не прихильник давніх магічних ритуалів, але деякі звичаї індоєвропейців викликають у мене сентименти, тому коли насувались чергові зміни в календарі, я вирішив купити собі ялинку. Покинувши свою обитель, я подався на берендейське торжище – найближчий ри