Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.05.27
20:56
Щасливі ті, хто перед сном моливсь
За день минулий і прийдешній Усевишньому.
Мене ж і у вісні тривожать думи навісні:
Не все так твориться, як Він замислив.
Він дав усе, щоб голоду не знали ми,
Опікувавсь не лиш юдеями,- Людьми,
Навчав, як праведним
За день минулий і прийдешній Усевишньому.
Мене ж і у вісні тривожать думи навісні:
Не все так твориться, як Він замислив.
Він дав усе, щоб голоду не знали ми,
Опікувавсь не лиш юдеями,- Людьми,
Навчав, як праведним
2026.05.27
15:40
У селі сталася новина. Про неї говорили всі – хто шепотів, хто голосно вигукував: Світозар живе з ведмежою. Ведмежами в селі називали лісових людей. Прозвали їх так, бо казали, що ті вважають ведмедя своїм предком, вклоняються йому як богу і приносять йом
2026.05.27
12:44
Я хочу прокинутись рано
І рушити в радісний парк,
Прикласти світанок до рани,
Немов осяйну Жанну д'Арк.
Я хочу спивати сніжинки
На статуях і на гілках,
Немовби космічні обжинки
І рушити в радісний парк,
Прикласти світанок до рани,
Немов осяйну Жанну д'Арк.
Я хочу спивати сніжинки
На статуях і на гілках,
Немовби космічні обжинки
2026.05.27
10:41
чи схожий ти на гусака?
чи ні? - бо типу самобутній -
ховай події в тінь у скруті,
коли тікаєш голяка
по вогкій кам’яній ріллі,
вночі карбуючи півкроки
в своїй дотичності широкій
чи ні? - бо типу самобутній -
ховай події в тінь у скруті,
коли тікаєш голяка
по вогкій кам’яній ріллі,
вночі карбуючи півкроки
в своїй дотичності широкій
2026.05.27
08:29
тупо мертвий
на самому дні
є причини
причини є завжди
в поетичному цьому кіні
із кінічним його
декупажем
натякають глузують іще
на самому дні
є причини
причини є завжди
в поетичному цьому кіні
із кінічним його
декупажем
натякають глузують іще
2026.05.27
07:36
Мов дощу рясного краплі,
Між собою схожі чаплі
Ті, що в пошуках поживи
У болото пруть сміливо,
Де покрякують так вабко,
Очі витріщивши, жабки...
27.05.26
Між собою схожі чаплі
Ті, що в пошуках поживи
У болото пруть сміливо,
Де покрякують так вабко,
Очі витріщивши, жабки...
27.05.26
2026.05.27
00:58
А новина у мене ось яка:
Я бачив сьогодні зяблика!
А зяблик - то ж вам не шпак,
Не стрінеш його просто так!
Значить, щось трапитись має!
Інакше ж воно не буває!
Точно! Трапиться щось, ну їй богу:
Я бачив сьогодні зяблика!
А зяблик - то ж вам не шпак,
Не стрінеш його просто так!
Значить, щось трапитись має!
Інакше ж воно не буває!
Точно! Трапиться щось, ну їй богу:
2026.05.26
21:30
чого ти брате галасуєш
буряковієш із чого
буття воно війна по суті
піт заливаючий чоло
атож-бо ревність і буремність
агресія відкритий код
нічліг неспокій кров даремно
усюдний набрід навіть зброд
буряковієш із чого
буття воно війна по суті
піт заливаючий чоло
атож-бо ревність і буремність
агресія відкритий код
нічліг неспокій кров даремно
усюдний набрід навіть зброд
2026.05.26
21:04
Це святкування, певно, особливе,
Коли нічого ти уже не ждеш.
Де ж той провидець гострий, прозорливий,
Що розпізнає спадахи пожеж
І катаклізми без всіляких меж?
Цей рік новий стрічаєш у тривозі
Під вибухи і напади брехні.
Коли нічого ти уже не ждеш.
Де ж той провидець гострий, прозорливий,
Що розпізнає спадахи пожеж
І катаклізми без всіляких меж?
Цей рік новий стрічаєш у тривозі
Під вибухи і напади брехні.
2026.05.26
19:58
Якийсь таємний хід у всесвіті знайшов він,
Якийсь таємний хід, якийсь таємний лаз,
І ось малює сни в печері вікопомній,
Оскільки він тепер посмертний богомаз.
І ось малює сни, де на горі високій
Стоїть високий храм, пташина зграя в нім
Кружля довкіл
Якийсь таємний хід, якийсь таємний лаз,
І ось малює сни в печері вікопомній,
Оскільки він тепер посмертний богомаз.
І ось малює сни, де на горі високій
Стоїть високий храм, пташина зграя в нім
Кружля довкіл
2026.05.26
17:59
Душа болить, бо я - жива людина.
Відбиток долі - фуга соль мінор.
Я - сам собі жорстокий прокурор,
Ніколи я не жив "наполовину".
Висвітлює мої страшні провини
Останній шлях, зелений коридор.
Душа болить, бо я - жива людина.
Відбиток долі - фуга соль мінор.
Я - сам собі жорстокий прокурор,
Ніколи я не жив "наполовину".
Висвітлює мої страшні провини
Останній шлях, зелений коридор.
Душа болить, бо я - жива людина.
2026.05.26
15:56
Петро Градов (1925-2003; народився в Україні)
Розстатись жінка вирішить –
не треба дорікань.
Розстатись жінка вирішить –
за це її не гань.
В майбуті, – жінка впевнена, –
Розстатись жінка вирішить –
не треба дорікань.
Розстатись жінка вирішить –
за це її не гань.
В майбуті, – жінка впевнена, –
2026.05.26
15:07
Згарище
Сни вже ніколи не збудуться
Час не дійде до краю
Випробуваннями, мудрістю,
Довгим дитинством у зграї,
Труднощями і болями
Під клекотіння лелеки,
Сни вже ніколи не збудуться
Час не дійде до краю
Випробуваннями, мудрістю,
Довгим дитинством у зграї,
Труднощями і болями
Під клекотіння лелеки,
2026.05.26
13:11
Перший сніг шелестить несміливо,
Посрібливши суворі гаї.
Перший сніг так тендітно й пестливо
Полонить невідомі краї.
Іще стільки снігів перебуде
У житті, як на довгім шляху!
Ці сніги, як великі прелюди
Посрібливши суворі гаї.
Перший сніг так тендітно й пестливо
Полонить невідомі краї.
Іще стільки снігів перебуде
У житті, як на довгім шляху!
Ці сніги, як великі прелюди
2026.05.26
12:46
Ще вірують поети й поетеси
у віще слово Велеса і чесно
у чарівні надії юних літ,
що за літами виглядають весни
і що хоча минуле не воскресне,
чекає їх додому їхній світ.
Але омана ця не означає,
що долі барабан усіх єднає.
у віще слово Велеса і чесно
у чарівні надії юних літ,
що за літами виглядають весни
і що хоча минуле не воскресне,
чекає їх додому їхній світ.
Але омана ця не означає,
що долі барабан усіх єднає.
2026.05.26
11:02
і знову дзеркало криве,
що наче лід ховає правду
і перетворює на радість
холодне, штучне, неживе
немов би зле сухозлиття*,
немов форзац на розвороті
шалу облудної турботи
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...що наче лід ховає правду
і перетворює на радість
холодне, штучне, неживе
немов би зле сухозлиття*,
немов форзац на розвороті
шалу облудної турботи
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.05.14
2026.05.13
2026.04.29
2026.04.29
2026.04.23
2026.04.22
2026.04.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Зозулині сльози
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Зозулині сльози
Старший Гнат Тимка малого вперше взяв до лісу.
Попередив: - Ти ж від мене не відходь, дивився!
Бо лісовик тебе, як побачить, зразу заморочить
Та й заведе десь у хащі, кудись світ за очі.
Отож Тимко намагався за брата триматись,
Хоч навкруг усе цікаво було роздивлятись.
Бо ж кругом кущі, дерева в зеленому листі.
А повітря таке легке, прозоре і чисте.
І пташки кругом щебечуть, комашки літають.
Вітер десь у верховітті листя колихає.
А унизу зовсім тихо. А вже аромати,
Так і хочеться на повні груди удихати.
Гнат простує попереду, там зірве листочок,
Там скубне якусь травинку та щось пробурмоче.
А Тимко б теж приглядався – боїться відстати,
Тож тримається близенько до старшого брата.
А той раптом зупинився під молодим дубом.
Зірвав щось собі з листочка та й поклав на зуба.
Посмакував. Придивився, ще листок зриває:
- «Зозулині сльози» хочеш скуштувать? – питає.
- А що то? – узяв листочок, а на нім нарости
Зелененькі. Гнат говорить: – Кидай в рота просто! -
Відірвав з листочка вкинув, почав смакувати.
Наче, яблуко зелене, трохи кислувате.
Але їсти, врешті можна. Де весною взяти
Собі яблук? Тож сам скоро став шукати
Таке листя, щоб на ньому ті «сльози» стрічались.
Трохи з Гнатом навкруг дуба того потоптались.
Та і далі подалися. Тимко і питає:
- Чому нарости ці дивно отак називають?
Гнат зневажливо всміхнувся: що з малого взяти?
Хоча, як простого того та й досі не знати.
- Ти не знаєш? Ну, то слухай, як же було діло.
Кажуть, чоловік і жінка в селі однім жили.
Мали вони одну доньку, що Зозуля звалась.
Хоч була вона розумна, у всім розбиралась.
Та така, при тім, лінива – не приведи Боже.
Сяде бува, й просидіти хоч цілий день може.
Або ляже у тіньочку і з місця не здвине.
А батьки усю роботу тягнути повинні.
Якось мати розсердилась, веліла рушати
Доньці зрання на леваду, щоби льон там брати,
Бо в самої нема часу – багато роботи.
Донька мовчки зібралася, начебто й не проти.
Пішла собі на леваду, але льон не брала.
Влізла на дуб на гілляку й до хлопців кувала.
«Ку-ку, ку-ку!» - тільки й чути до обіду було.
Аж прибігла мати з дому, як таке почула.
Розсердилась іще більше та й доньку прокляла:
- А щоб, доки й світу сонця, ти отак кувала!
Як почула та прокльони, то плакати стала.
Сльози капали на листя і там застигали.
Залишилися на листі дубовім навіки.
А дівчина обернулась на птаха і з криком
Жалібним у ліс ховатись бігом полетіла.
З того часу поміж птахів та зозуля жила.
Залишилась така ж сама, як була, ледача,
Бо ж нелегко уже було подолати вдачу.
Ні гнізда собі не вила, дітей підкидала
В чужі гнізда, щоб їх птахи чужі годували.
Літа собі по дібровах та рахує дітям,
Скільки їм на білім світі залишилось жити.
А дівчатам розказує, коли підуть заміж.
О, зозуля обізвалась десь там перед нами.
Можеш в неї запитати, скільки років жити
Тобі іще відведено на цім білім світі!
Попередив: - Ти ж від мене не відходь, дивився!
Бо лісовик тебе, як побачить, зразу заморочить
Та й заведе десь у хащі, кудись світ за очі.
Отож Тимко намагався за брата триматись,
Хоч навкруг усе цікаво було роздивлятись.
Бо ж кругом кущі, дерева в зеленому листі.
А повітря таке легке, прозоре і чисте.
І пташки кругом щебечуть, комашки літають.
Вітер десь у верховітті листя колихає.
А унизу зовсім тихо. А вже аромати,
Так і хочеться на повні груди удихати.
Гнат простує попереду, там зірве листочок,
Там скубне якусь травинку та щось пробурмоче.
А Тимко б теж приглядався – боїться відстати,
Тож тримається близенько до старшого брата.
А той раптом зупинився під молодим дубом.
Зірвав щось собі з листочка та й поклав на зуба.
Посмакував. Придивився, ще листок зриває:
- «Зозулині сльози» хочеш скуштувать? – питає.
- А що то? – узяв листочок, а на нім нарости
Зелененькі. Гнат говорить: – Кидай в рота просто! -
Відірвав з листочка вкинув, почав смакувати.
Наче, яблуко зелене, трохи кислувате.
Але їсти, врешті можна. Де весною взяти
Собі яблук? Тож сам скоро став шукати
Таке листя, щоб на ньому ті «сльози» стрічались.
Трохи з Гнатом навкруг дуба того потоптались.
Та і далі подалися. Тимко і питає:
- Чому нарости ці дивно отак називають?
Гнат зневажливо всміхнувся: що з малого взяти?
Хоча, як простого того та й досі не знати.
- Ти не знаєш? Ну, то слухай, як же було діло.
Кажуть, чоловік і жінка в селі однім жили.
Мали вони одну доньку, що Зозуля звалась.
Хоч була вона розумна, у всім розбиралась.
Та така, при тім, лінива – не приведи Боже.
Сяде бува, й просидіти хоч цілий день може.
Або ляже у тіньочку і з місця не здвине.
А батьки усю роботу тягнути повинні.
Якось мати розсердилась, веліла рушати
Доньці зрання на леваду, щоби льон там брати,
Бо в самої нема часу – багато роботи.
Донька мовчки зібралася, начебто й не проти.
Пішла собі на леваду, але льон не брала.
Влізла на дуб на гілляку й до хлопців кувала.
«Ку-ку, ку-ку!» - тільки й чути до обіду було.
Аж прибігла мати з дому, як таке почула.
Розсердилась іще більше та й доньку прокляла:
- А щоб, доки й світу сонця, ти отак кувала!
Як почула та прокльони, то плакати стала.
Сльози капали на листя і там застигали.
Залишилися на листі дубовім навіки.
А дівчина обернулась на птаха і з криком
Жалібним у ліс ховатись бігом полетіла.
З того часу поміж птахів та зозуля жила.
Залишилась така ж сама, як була, ледача,
Бо ж нелегко уже було подолати вдачу.
Ні гнізда собі не вила, дітей підкидала
В чужі гнізда, щоб їх птахи чужі годували.
Літа собі по дібровах та рахує дітям,
Скільки їм на білім світі залишилось жити.
А дівчатам розказує, коли підуть заміж.
О, зозуля обізвалась десь там перед нами.
Можеш в неї запитати, скільки років жити
Тобі іще відведено на цім білім світі!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
