Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.24
12:14
Ці паростки весни проб'ються безумовно
Крізь кригу і сніги, крізь сумніви і страх.
Вони здолають підступи і мову,
Якою говорив зими старий монах.
Вони здолають забуття і змову
Ненависті і зла, потворної тюрми
І так здобудуть певну перемогу
Крізь кригу і сніги, крізь сумніви і страх.
Вони здолають підступи і мову,
Якою говорив зими старий монах.
Вони здолають забуття і змову
Ненависті і зла, потворної тюрми
І так здобудуть певну перемогу
2025.12.24
09:23
– Який пан товстий та негарний.
– О-о-о, у пана в животі – риба.
У риби всередині – ікра.
А ікра та – очі.
А очі то – світ.
Світ – то пан.
23–24 серпня 1996 р., Київ
– О-о-о, у пана в животі – риба.
У риби всередині – ікра.
А ікра та – очі.
А очі то – світ.
Світ – то пан.
23–24 серпня 1996 р., Київ
2025.12.24
06:54
Мов тополиний пух прилинув
На мерзлу землю за вікном, -
Рої сніжинок безупинно
Літали й вихрились кругом.
Кружляли, никли, шурхотіли
Навколо хати аж надмір
І світ ставав ще більше білим,
І білість вабила на двір.
На мерзлу землю за вікном, -
Рої сніжинок безупинно
Літали й вихрились кругом.
Кружляли, никли, шурхотіли
Навколо хати аж надмір
І світ ставав ще більше білим,
І білість вабила на двір.
2025.12.23
23:51
Ми ховались від холодного дощу чужих слів під чорною парасолькою віри. Барабанні постукування по натягнутому пружному шовку китайщини здавались нам то посмішкою Будди, то словами забутого пророка-халдея, то уривками сури Корану. Ми ховались від дощу чужих
2025.12.23
22:04
О докторе добрий – на поміч!
Там де серце було в мене – біль
Він тихий він б’ється
Можте вирвати і
У банці отій зберегти?
О мамо мені все недобре
І сьогодні не день а стрибок
Там де серце було в мене – біль
Він тихий він б’ється
Можте вирвати і
У банці отій зберегти?
О мамо мені все недобре
І сьогодні не день а стрибок
2025.12.23
21:12
Я прочитати дам вогню твої листи,
А фото покладу чим глибше до шухляди, –
І потім сам-на-сам для пані Самоти
Співати заведу мінорні серенади...
Хай полум’я горить, ковтаючи слова,
Що зранили навік понівечену душу, –
І запалає вмить від болю голова
А фото покладу чим глибше до шухляди, –
І потім сам-на-сам для пані Самоти
Співати заведу мінорні серенади...
Хай полум’я горить, ковтаючи слова,
Що зранили навік понівечену душу, –
І запалає вмить від болю голова
2025.12.23
19:57
Я іду забутими стежками
У глухих, неходжених місцях.
Заблукав поміж двома віками,
Хоч порив небесний не зачах.
Заблукав у лісі чи у полі,
У далеких хащах наземних.
Я шукаю волі у неволі,
У глухих, неходжених місцях.
Заблукав поміж двома віками,
Хоч порив небесний не зачах.
Заблукав у лісі чи у полі,
У далеких хащах наземних.
Я шукаю волі у неволі,
2025.12.23
17:30
Перше моє прозвисько (в дитинстві) -- Євик, Свинопас, і пішло -- Сем, Кальок, Борода, Будулай, Татарин, Боніфацій, Лабух...
ПРИСВЯТА. ДЕЯКИМ:
Оптимістично налаштований, не згас…
Все те, що було придбане, з тобою.
Одне із прозвиськ, схожість, «свиноп
ПРИСВЯТА. ДЕЯКИМ:
Оптимістично налаштований, не згас…
Все те, що було придбане, з тобою.
Одне із прозвиськ, схожість, «свиноп
2025.12.23
17:18
Я босоніж пройду
по тонкому льоду —
не потону в сутужну хвилину.
А та біль, що в мені
пропаде навесні
у рожевім суцвітті люпину.
І не страшно іти,
по тонкому льоду —
не потону в сутужну хвилину.
А та біль, що в мені
пропаде навесні
у рожевім суцвітті люпину.
І не страшно іти,
2025.12.23
15:31
Ой, нема чого читати,
усе нецікаве,
кожен пише про те саме
іншими словами
Усі стали патріоти,
проклинають рашку,
бо без рашки гарно жити,
усе нецікаве,
кожен пише про те саме
іншими словами
Усі стали патріоти,
проклинають рашку,
бо без рашки гарно жити,
2025.12.23
11:38
Повертатися годі
з-під чужого крила.
На далекому сході
ти за себе була.
Там династії бились,
там точились бої,
там на тебе дивились
через очі твої.
з-під чужого крила.
На далекому сході
ти за себе була.
Там династії бились,
там точились бої,
там на тебе дивились
через очі твої.
2025.12.23
08:01
Шумить стривожено Дніпро,
Коли борвій здіймає хвилі, -
Коли лякається добро
У вир стрибнути з мокрих схилів.
Пропахле пилом і багном,
Воно боїться обмивати
Себе при світлі чи смерком,
Щоб оминало річку свято.
Коли борвій здіймає хвилі, -
Коли лякається добро
У вир стрибнути з мокрих схилів.
Пропахле пилом і багном,
Воно боїться обмивати
Себе при світлі чи смерком,
Щоб оминало річку свято.
2025.12.22
19:59
Видно не того любила,
розірвала, попалила
помаранчові вітрила.
Деревом вросла в землицю —
погляд гострий, серце — криця,
а душа, немов криниця:
милосердна, хлібосільна,
щира, горда, своєрідна,
розірвала, попалила
помаранчові вітрила.
Деревом вросла в землицю —
погляд гострий, серце — криця,
а душа, немов криниця:
милосердна, хлібосільна,
щира, горда, своєрідна,
2025.12.22
17:40
Він надійшов не з того Миколаєва, на який зазіхав кремлівський загарбник-мрійник, а з невеличкого містечка на Львівщині. У відповідь на свої дві книжки («Запорожець за Йорданом» та «Заплутавшись у гомоні століть») я отримав три («Розчарована осінь», «Тере
2025.12.22
15:26
Ліс як віддзеркалення
твоєї особистості.
Ліс як відбиття
твоїх думок.
З ким ще говорити,
як не з лісом?
Ти стоїш із ним
віч-на-віч.
твоєї особистості.
Ліс як відбиття
твоїх думок.
З ким ще говорити,
як не з лісом?
Ти стоїш із ним
віч-на-віч.
2025.12.22
13:54
Із Олександра Васильовича Некрасова *
Зміст
Глава перша
Глава друга
Глава третя
Глава четверта
Глава п’ята
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Зміст
Глава перша
Глава друга
Глава третя
Глава четверта
Глава п’ята
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.12.02
2025.12.01
2025.11.29
2025.11.26
2025.11.23
2025.11.07
2025.10.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Зозулині сльози
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Зозулині сльози
Старший Гнат Тимка малого вперше взяв до лісу.
Попередив: - Ти ж від мене не відходь, дивився!
Бо лісовик тебе, як побачить, зразу заморочить
Та й заведе десь у хащі, кудись світ за очі.
Отож Тимко намагався за брата триматись,
Хоч навкруг усе цікаво було роздивлятись.
Бо ж кругом кущі, дерева в зеленому листі.
А повітря таке легке, прозоре і чисте.
І пташки кругом щебечуть, комашки літають.
Вітер десь у верховітті листя колихає.
А унизу зовсім тихо. А вже аромати,
Так і хочеться на повні груди удихати.
Гнат простує попереду, там зірве листочок,
Там скубне якусь травинку та щось пробурмоче.
А Тимко б теж приглядався – боїться відстати,
Тож тримається близенько до старшого брата.
А той раптом зупинився під молодим дубом.
Зірвав щось собі з листочка та й поклав на зуба.
Посмакував. Придивився, ще листок зриває:
- «Зозулині сльози» хочеш скуштувать? – питає.
- А що то? – узяв листочок, а на нім нарости
Зелененькі. Гнат говорить: – Кидай в рота просто! -
Відірвав з листочка вкинув, почав смакувати.
Наче, яблуко зелене, трохи кислувате.
Але їсти, врешті можна. Де весною взяти
Собі яблук? Тож сам скоро став шукати
Таке листя, щоб на ньому ті «сльози» стрічались.
Трохи з Гнатом навкруг дуба того потоптались.
Та і далі подалися. Тимко і питає:
- Чому нарости ці дивно отак називають?
Гнат зневажливо всміхнувся: що з малого взяти?
Хоча, як простого того та й досі не знати.
- Ти не знаєш? Ну, то слухай, як же було діло.
Кажуть, чоловік і жінка в селі однім жили.
Мали вони одну доньку, що Зозуля звалась.
Хоч була вона розумна, у всім розбиралась.
Та така, при тім, лінива – не приведи Боже.
Сяде бува, й просидіти хоч цілий день може.
Або ляже у тіньочку і з місця не здвине.
А батьки усю роботу тягнути повинні.
Якось мати розсердилась, веліла рушати
Доньці зрання на леваду, щоби льон там брати,
Бо в самої нема часу – багато роботи.
Донька мовчки зібралася, начебто й не проти.
Пішла собі на леваду, але льон не брала.
Влізла на дуб на гілляку й до хлопців кувала.
«Ку-ку, ку-ку!» - тільки й чути до обіду було.
Аж прибігла мати з дому, як таке почула.
Розсердилась іще більше та й доньку прокляла:
- А щоб, доки й світу сонця, ти отак кувала!
Як почула та прокльони, то плакати стала.
Сльози капали на листя і там застигали.
Залишилися на листі дубовім навіки.
А дівчина обернулась на птаха і з криком
Жалібним у ліс ховатись бігом полетіла.
З того часу поміж птахів та зозуля жила.
Залишилась така ж сама, як була, ледача,
Бо ж нелегко уже було подолати вдачу.
Ні гнізда собі не вила, дітей підкидала
В чужі гнізда, щоб їх птахи чужі годували.
Літа собі по дібровах та рахує дітям,
Скільки їм на білім світі залишилось жити.
А дівчатам розказує, коли підуть заміж.
О, зозуля обізвалась десь там перед нами.
Можеш в неї запитати, скільки років жити
Тобі іще відведено на цім білім світі!
Попередив: - Ти ж від мене не відходь, дивився!
Бо лісовик тебе, як побачить, зразу заморочить
Та й заведе десь у хащі, кудись світ за очі.
Отож Тимко намагався за брата триматись,
Хоч навкруг усе цікаво було роздивлятись.
Бо ж кругом кущі, дерева в зеленому листі.
А повітря таке легке, прозоре і чисте.
І пташки кругом щебечуть, комашки літають.
Вітер десь у верховітті листя колихає.
А унизу зовсім тихо. А вже аромати,
Так і хочеться на повні груди удихати.
Гнат простує попереду, там зірве листочок,
Там скубне якусь травинку та щось пробурмоче.
А Тимко б теж приглядався – боїться відстати,
Тож тримається близенько до старшого брата.
А той раптом зупинився під молодим дубом.
Зірвав щось собі з листочка та й поклав на зуба.
Посмакував. Придивився, ще листок зриває:
- «Зозулині сльози» хочеш скуштувать? – питає.
- А що то? – узяв листочок, а на нім нарости
Зелененькі. Гнат говорить: – Кидай в рота просто! -
Відірвав з листочка вкинув, почав смакувати.
Наче, яблуко зелене, трохи кислувате.
Але їсти, врешті можна. Де весною взяти
Собі яблук? Тож сам скоро став шукати
Таке листя, щоб на ньому ті «сльози» стрічались.
Трохи з Гнатом навкруг дуба того потоптались.
Та і далі подалися. Тимко і питає:
- Чому нарости ці дивно отак називають?
Гнат зневажливо всміхнувся: що з малого взяти?
Хоча, як простого того та й досі не знати.
- Ти не знаєш? Ну, то слухай, як же було діло.
Кажуть, чоловік і жінка в селі однім жили.
Мали вони одну доньку, що Зозуля звалась.
Хоч була вона розумна, у всім розбиралась.
Та така, при тім, лінива – не приведи Боже.
Сяде бува, й просидіти хоч цілий день може.
Або ляже у тіньочку і з місця не здвине.
А батьки усю роботу тягнути повинні.
Якось мати розсердилась, веліла рушати
Доньці зрання на леваду, щоби льон там брати,
Бо в самої нема часу – багато роботи.
Донька мовчки зібралася, начебто й не проти.
Пішла собі на леваду, але льон не брала.
Влізла на дуб на гілляку й до хлопців кувала.
«Ку-ку, ку-ку!» - тільки й чути до обіду було.
Аж прибігла мати з дому, як таке почула.
Розсердилась іще більше та й доньку прокляла:
- А щоб, доки й світу сонця, ти отак кувала!
Як почула та прокльони, то плакати стала.
Сльози капали на листя і там застигали.
Залишилися на листі дубовім навіки.
А дівчина обернулась на птаха і з криком
Жалібним у ліс ховатись бігом полетіла.
З того часу поміж птахів та зозуля жила.
Залишилась така ж сама, як була, ледача,
Бо ж нелегко уже було подолати вдачу.
Ні гнізда собі не вила, дітей підкидала
В чужі гнізда, щоб їх птахи чужі годували.
Літа собі по дібровах та рахує дітям,
Скільки їм на білім світі залишилось жити.
А дівчатам розказує, коли підуть заміж.
О, зозуля обізвалась десь там перед нами.
Можеш в неї запитати, скільки років жити
Тобі іще відведено на цім білім світі!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
