я, це правда,  трохи заскочений дуже несподівано обрадуваний навіть цим питанням

шановна дорога РМ, скільки літ & скільки зим

зареєструвавшись 28 лютого 2008 року на Поетичних Майстернях
Сонце Місяцем, чому би ні, та й сам нікнейм вигадано під час реєстрації
і він не був суттєвим, таке собі, вебсайт, нікнейм... хто ж заморочувався в 2008-му

зареєструвавшись, я опублікував саме ось цю композицію
в ній анічого не змінилося, жодної літери, із тих пір

Ви не можете пам’ятати, що відбувалося тоді, адже
були актуальні публікації дуже хороших авторів тих часів
а цей-от "Сплін", він навіть не анонсувався, само собою
рубрики "Інша поезія" не існувало тоді, але вже було застереження "Не публікуйте непоезію!"

І на наступний день, після того, як я зареєструвався й поставив цей свій текстик
без особливих якихсь-там амбіцій, чого би не текстик, авжеж
забавка собі, на хвильку, гаразд, або, скажімо "тест"

Прибіг якийсь Роман Бойчук, вліпив мені 3 бали й прокоментував презирливо
мовляв, "Пишіть у риму і більш зрозумілі речі. Успіхів!" І пішов собі

Тобто, розумієте, що таке вліпити автору, який в принципі не в курсі
яким чином можна увійти в контакт із поетами на ресурсі поетичному
оцінку, яка апріорі видаляє автора із можливого взагалі анонсування
чи рейтингів, які на той час були обов’язковими
і щоби всякий бачив, що ти там типу, і як тебе опустили, теж

Звісно, я видалив згодом той текст, а все ж це була перша публікація моя на ПМі.

Останні два роки я всяко намагаюся покинути писання віршів
тобто, це начеб не важко. Так, часом, щось вирве зі сну і нав’яжеться, або

Остання концепція повернення на Майстерні полягала в тім, щоби доопублікувати дещицю текстів
останніх років та й поглянути, що тут взагалі, що народ тут, як, про що

Ну, оце 28 лютого збираюся закрити свій портал)
Старі поети люблять одне одного, й більш нікого, як і любили, і оціночки одне одному ліплять сімочки
Нові поети тупо не бачать взагалі нікого окрім себе і тих, хто їх привів, або кого вони самі привели сюди (каста)
Псевдопоети, яких теж є, засирають  непоезією псевдопоезією псевдоперекладами і псевдорецензіями як можуть
Всі окремо, як мухи й котлети
Ну, життя триває
Мабуть

Я направду вдячний Майстерням за все-все-все і навіть ще більше, оскільки моє життя змінилося тоді
Чи змінилося би моє тоді життя тепер - це велике питання і мабуть, то був унікальний момент, той 2008 рік

А це маленький тріб’ют мій

Можна було б і поблюзувати на гітарі, чо би ні)
Але до гітари я вже не добираюся років із 10, хоча, міг би і потринькати десь-колись

Бо я наразі, чогось, все ще не помер, знаєте

О так, років за десять ми взагалі світло радітимемо звісткам з цього ще світу від колег по мистецтву, і взагалі давніх знайомих. ) Напевно саме тому нині й найчастіше і ставляться і "6", і "7" - з любов"ю.
Стосовно всього вами зазначеного і моєї зауваги щодо музичного треку, то це нові приємні можливості, коли подібні поєднання технічно створюють образи, які самі по собі могли виглядати, проявлятися своїми окремими рисами не так помітно.

Щодо змін в житті, то це і справді дуже дивна річ, але, схоже, чим більша кількість творчості в усьому особистому, тим більше цікавих змін.
І що можна точно сказати про юні роки "Поетичних Майстерень" - це те, що тоді наші автори якраз і споруджували в досить активному середовищі обговорення всього і вся свої творчі лики. )
Чи додали вони ще чогось після того, як стали великими рибами у більших акваріумах? Не знаю, не помітив аж такого зростання. по суті )
Хоча всі ми автоматично додаємо, в основному, в юності, а далі зростання вимагає значніших зусиль і дійсних якостей. )
Тож цікаву тему ви зачепили.
Згадую і перший ваш псевдо, щось на кшталт, гарячого тунця, і наші диспути про доречність. Після чого і філософічно з"явився нік Сонце Місяць, як помітний Артефакт.
А так, все, як в житті.
Мені одне лише прикро - прояви наших не творчих емоцій, коли торкаємося один одного і на "ПМ" теж, не щоби допомогти. І не бачимо навіть в критиці гарну спробу саме допомоги.
Ось в цьому плані завжди ніби надихає Юрій Лазірко, що реагує на будь-яку, навіть найжорсткішу критику мяко і позитивно. Бо все в світі ліки, нехай і все може бути й отрутою. Але залежить від нас. І корисно бачити навколишнє і своє не тільки власним зором.

ох, часом хотілося би бути Юрієм Лазірком...

я не телепат, вжеж, і ніяк не можу увійти в його світосприйняття чи світовідчуття, однак, мабуть непросто поетові, який лишається вірним власній мові й культурі, егеж, непросто перебувати весь оцей час подій і чуттів тут-тепер, які нами сприймаються як дихання і не потрібно нічого нікому якось додатково пояснювати, і все ж таки воно якось живить думки й чуття, – перебувати десь за рамками тутешнього чи наського, актуально провідчутного

пан Юрій сам би міг сказати за себе, власне, але він навряд чи казатиме, бо що тут скажеш, він не тут, а там де він є, свої зовсім інші бурі, й драми, емоції & тригери

але таки так, із трохи сторони можна спокійніш і філософічніш ставитися до відомих й рідних реалій, навіть торкатися до болючих місць із дещо гуманнішою сторонністю, бо це все трохи як в кіно, чи не так?