Шановний, Артуре. Вже вибачте, що пишу і вам, і іншим нашим авторам у трохи спрощеній формі, та це лише ознака того, що вважаю нас усіх близькими через споріднену мову Поезії.
І я справді вважаю, що визначальною є картина особистого сприйняття, всього того, з чим взаємодіє автор. Відтак, ми мимоволі чи свідомо перетягуємо центри взаємодії в ту чи ту область творчої передачі отої картини. Балансування залежить від багатьох причин - вибраного жанру, канону, стилю, форми, але більше від позиції нашого єства, котре повинно трохи відходити від мозкового шаблонування саме в безпосередність стосунків із природою речей. Це помітно в багатьох авторів, яким вдається цікаво поглянути і на себе (притілесного) зі сторони природи речей і на тло тої ж природи. Іншої витонченості, і більшої - не існує. І тільки це дозволяє нам уникнути зайвої уніфікації і типізації, котру фізіологічно насаджує мозок. Але він же насаджує і емоції. І вони, здавалося, єднають нас із людським оточенням, але це таки не ідеальне єднання. Зрозуміло, від нього нікуди не дітися, але є і єднання вище - з природою речей, звідки лише і витікає поезія, музика, філософія, тощо.
Фактично, кращі автори єднають і те й інше - і з обережними переносами у щось вище, часто остаточно неозначене. І цю таємницю далі читачі доповнюють своїм розархівуванням, власним призванням.
Тож тому подекуди емоції і можна заміняти відчуттями єства від тих чи тих контактів. Та це загалом. А конкретика - в кожного своя.
Тож якщо вам підходить код, кут зору на заповнення ваших картин сприйняття, який я спробував використати в побіжному аналізі першої композиції, ви можете при бажанні це використати і далі. Зрештою, ми в публічних, відкритих майстернях, де подаємо один одному свої погляди на ті чи ті процеси, і використовуємо наш спільний досвід в одних цілях розвою земного мистецтва.
Успіхів вам у переносі вашого невидимого у зриме!

Дякую, Шановна Редакціє! Ваш посил мені зрозумілий.