1

Повіривши у перший промінь літа,
Зухвало проводжав свою весну.
Щось заважало все ж таки радіти
Крізь драму особисту та війну.

Так солодко й святково пахли квіти,
Благословив бузкову далину.
Питав себе: чи зможу захистити
Усе, що добрим словом спом'яну?

Вмирав мій світ. Лишалися руїни.
Сумуючи над згарищем блідим,
Пригадував дитинство щохвилини.

Не знаю досі: керувався чим?
Ловив крихку надію швидкоплинну -
Яким я, Боже, був тоді сліпим!

2

Яким я, Боже, був тоді сліпим!
Але померти міг до болю зрячим!
Оточений реальним світом злим,
Читав листи розтоптаної вдачі.

Сам не помітив: раптом став ніким.
Сміявся фатум: "Схаменись, диваче!"
Складав свою любов у монорим,
Бажання тіні власної відзначив.

Раділи всі бездумному життю,
З повітря їм хотілося зварити
Порожніх слів солодкий конфітюр.

А мій фінал - рядочки заповіту -
Скорботний недописаний ноктюрн...
Принаймні, так судилося прожити.

3

Принаймні, так судилося прожити...
Не бачив справжнє. Дурень! Ідіот!
Ми, начебто, усі - вчорашні діти,
Та в кожного - окремий поворот.

Там будувати можна чи трощити,
У веремії галасливих од
Життя гіркою ниткою прошите,
Неначе станом вистражданих нот.

А доля світла стежкою гуляла,
Ішла шляхом незвіданим, чужим,
Розради залишалося замало!

Хіба що бути лицарем сумним...
Мовчати з-під закритого забрала,
Вважати щирістю отруйний дим.

4

Вважати щирістю отруйний дим -
Оманлива дорога та невдячна.
Хотілось бути вічно молодим?
Підкорювати всіх костюмом фрачним?

Миритися зі світом цим глухим
Цілком можливо. Тільки однозначно
Розчарування буде надшвидким -
Така гримаса вчинків необачних.

Втрачають сенси оклики: "Вперед!"
Ніхто не скасував одвічне мито
За легковажно створений памфлет.

Хіба людину рідну воскресити
Строкатістю фальшивих оперет?
Душа моя жалобою покрита.

5

Душа моя жалобою покрита,
І віднедавна мій тернистий шлях
Сльозами та безсонням оповитий,
Тримається на зламаних думках.

Я міг багато у житті зробити!
В мені панує невимовний страх.
Стою над прірвою сумний, побитий,
Попереду й позаду - тільки крах.

Без сумніву, цей іспит Богом даний:
Спізніле каяття - хрестом важким,
Тягар пекельний чорної бандани.

Нікому не потрібен пілігрим!
Байдужістю хизуються тирани.
Сонети - мертві. Кладовище рим.

6

Сонети мертві. Кладовище рим.
З'явилася іще одна могила.
Вона тепер болить лише своїм,
Чужому - взагалі немає діла.

Зупиниться під поглядом нічним
Єдине нерозгадане світило.
Кому потрібно бути видатним,
Якщо нікуди не піднімуть крила?

Велика мудрість - цінувати час...
Раніше щось, можливо, міг змінити,
Коли дивився на іконостас.

О, скільки нині сліз гірких пролито!
Ось цвинтар незаслужених образ -
Мені тепер довічно тут ходити.

7

Мені тепер довічно тут ходити,
Шукати й не знаходити своє.
Щоночі римувати пережите,
Чекати ніч, яка, нарешті, вб'є.

Блукати неприкаяним піїтом
І про чуже питати: "Це чиє?"
Тягнутись екзальтованим магнітом
До парку - для натхнення все там є.

Таким шляхом іду в самотню осінь
Пустельником, відлюдником німим,
А хочеться - у царство літніх сосон!

Мандрівником лишаючись простим,
За обрієм заплутаних відносин
Пригадувати щедрість інших зим.

8

Пригадувати щедрість інших зим
Примусив грудень, що покрився горем.
Він остаточно поглядом скляним
Жорстоко повінчав мене з мінором.

Єдиним словом, грубим, льодяним
Поплив зі мною тим скорботним морем,
В якому сильний робиться слабким -
Я раптом став беззахисно-прозорим.

О, скільки знаків долі пропустив,
Довірившись туманній перспективі,
Захоплюючись візерунком слів!

Тут роздалися оплески брехливі.
А саме там, де непомітно жив,
Можливо, відчував себе щасливим?

9

Можливо, відчував себе щасливим
В країні осяйних дитячих мрій...
Тоді весь світ здавався справедливим,
Надворі запускався добрий змій.

Пливли під сонцем золотаві ниви,
Вклонялися мелодії простій
Легкого вітерця, що так примхливо
Перетворитись міг на буревій.

Лишився тільки вигорілий спомин,
Його плекає постарілий франт.
З сучасністю - ніяких перемовин!

Не до душі яскравий літній бант!
Навіки втратив рятівний свій човен
Замріяного січня ад'ютант.

10

Замріяного січня ад'ютант
Страждає у червневому полоні.
Спізнілий, зовсім не потрібний ґрант -
Дорогоцінні камінці в короні.

Тут скрізь багато зірваних троянд,
А хочеться петуній на балконі,
З барвінку міцно сплетених веранд,
Адажіо Томазо Альбіноні.

По-іншому вчинили небеса,
І усмішка єдина незрадлива
Тепер є тільки там. Мені - сльоза.

Крокую я проспектом галасливим...
Коли життя було, мов бірюза,
Усі листи підписував курсивом.

11

Усі листи підписував курсивом,
Ховав у непідписаний конверт.
Нехай постійно був я норовливим
Та кожний день сприймав, немов концерт.

Слова ласкаві, райдужні, пестливі
Вважав простою логікою жертв.
Тоді лишив собі прерогативу
Послухати, що крикне екстраверт.

Логічний результат - глуха темниця,
А в ній сидить нікчемний дилетант,
Якому вже десяток літ не спиться.

Тут вічний сон - єдиний варіант,
Бо доля, непомічена вдовиця,
Знецінить квіти, славу і талант.

12

Знецінить квіти, славу і талант
Життєва проза, немічна облуда.
Давно чіткий існує прейскурант,
Від цього не подітися нікуди.

Читав нудний та довгий фоліант,
Я вигадану лікував застуду.
Щось награвав натхненний музикант,
Дивився, слухав те, що скажуть люди.

А як оцінить натовп? Та ніяк!
У порожнечі надто вередливий
Поет. Хіба йому пасує фрак?

Лунають дурнуваті наративи.
Душа хворіє на смертельний рак -
Шматочок темряви в осінній зливі.

13

Шматочок темряви в осінній зливі,
Душі моєї вбитий промінець,
Ще пригадає всі слова красиві,
Занедбану дорогу навпростець,

Яка вела до свят гучних, бурхливих...
Та непомітно їм прийшов кінець.
А я став раптом немічно-вразливим,
Знущання-оклик чую: "Молодець!"

Чекаю день, коли свої кайдани
Зламаю, мов порожній транспарант,
Здолавши кам'яні міцні паркани.

Живу на світі, наче квартирант.
Не дасть ні крихти світлої омани
Жорстока пам'ять - чорний діамант.

14

Жорстока пам'ять, чорний діамант
Засяє в персні та над головою.
Дуель чекає. Де ж мій секундант?
Самотність пише власною рукою

Запрошення мені. Я - дебютант,
Захоплювався не такою грою.
Моя жура - успішний окупант,
Що має вічну владу наді мною.

Всесильний Боже! Змилуйся! Пробач!
Гріхи свої так хочу відмолити!
Хіба потрібен тут перекладач?

Цей світ стоїть бездушним монолітом.
Даремно жив провин тяжких сівач,
Повіривши у перший промінь літа.

МАГІСТРАЛ

Повіривши у перший промінь літа,
Яким я, Боже, був тоді сліпим!
Принаймні, так судилося прожити,
Вважати щирістю отруйний дим.

Душа моя жалобою покрита,
Сонети - мертві. Кладовище рим.
Мені тепер довічно тут ходити,
Пригадувати щедрість інших зим.

Можливо, відчував себе щасливим
Замріяного січня ад'ютант...
Усі листи підписував курсивом!

Знецінить квіти, славу і талант
Шматочок темряви в осінній зливі,
Жорстока пам'ять - чорний діамант.