дякую)

все тому, що жовтень це не лише про осінь
чи листячко кольорове

жовтень це також про арт дещо прискіпливіш
& навіть трохи про літературу

літературні алюзії притаманні навіть рокерам
починаючи ще від Бітлз
Керрол, Ґрем, Мілн, Гессе, Новаліс . . . .
у наявному випадку – Джеймс Джойс

всі персонажі, а також деякі сентенції
взяті просто із джойсового «Улісса»
створюючи певну мозаїку, або мікс, чи пазли

на жаль, не натрапив на якийсь есей відповідний
а щодо того, що почитував (окрім Улісса) –
Ґрейс Слік, котра в той період любила
Спенсера Драйдена, котрий любив джаз
(як це було заведено у барабанщиків тої епохи)

все це використала якомога доцільніш
оскільки «Після Купання в Бекстері» був таки
артовий альбом, відповідь на Сержанта Пепера (sic!)
сам «Бекстер» це був сленг, що означало ЛСД

духові інструменти в композиції, це була ідея
Спенсера Драйдена, котрий був цікавий чоловік
котрий згодом покинув «Ейрплейн» і ще трохи грав
із «New Riders of the Purple Sage», кантрі-рокерами
із психоделічним зірковим флером

англійське слово «rejoice» перекладається як «радіти»
але тут є певна гра слів, оскільки пишеться
не «rejoice», але «rejoyce», тобто йдеться
про Джойса (Joyce)
атож, можна розуміти назву як «re: joyce»
тобто, «щодо Джойса»

Важко щось додати до влучного коментаря Юхима і відповіді Олександра, хіба що - виразно відчув сонячний подих тої епохи, коли був сам ще зовсім малим, але десь все так же йшла війна, і комусь йшлося про свою дійсність, без ілюзорної можливості раз від разу починати заново...
Дякую за перекладацькі ключі...

правдиво щиросердечно дякую, я хотів щоби Ви завітали

Джойс – тема


і не лише згадуючи наші диспути від січня 2012
коли Роман Скиба заявляв авторитетно, що ся книга
написана таким чином, щоби її не можна було прочитати
(це все про Улісса, його тоді ще навіть не було в
українському перекладі повністю, як книги)
та звісно, я сам на той час прочитав всяко і Дюрренматта
і Джойса, і Беккета, і Пруста, і Ґійоту, і бозна кого ще
але хто я був такий щоби суперечити Скибі


у 2015, коли з’явився нарешті український переклад
був я на презі Жупанського, в блакитному залі палацу Потоцького
тільки для того, щоби подивитися на Олександра Мокровольського,
котрий завершував переклад покійного вже тоді Тереха
і, власне, насамперед, почути, що він мав би сказати щодо Епізоду 14
(власне, він сказав усе, що я хотів би чути & був дуже вдячний чути)
ще, само собою, радий був бачити Сергія Рибницького
і після самої прези так само, була хороша така розмова із тим жеж С.Р.


сам текст дуже для мене складний
я все відкладав і відкладав публікацію
мусив ледь не в останній момент вносити все ще якісь правки
звісно, радий, що його прочитали
окрім всякого іншого ще, щодо поетики
(ми любимо тут про поетику часом поговорити трохи)
тут мій улюблений естетичний момент, анфіладний
герой проходить через певну кількість кімнат
щоби дійти до жінки, котра чекає
може і не його, але чекає
і сам персонаж є свого роду анфіладою фрагментів
те ж і текст
різнорідні фрагменти творять строгу послідовність
тут і ніжність, і езотерика, і гнів, і примирення
пов’язати те все із Джойсом вірогідно майже неможливо
але, із іншого боку, він сам такий
неможливий


пояснювати можна тут всяко ще, але навіщо
Ейрплейн для мене є інтимною групою
все, що тільки можна було прочитати, я читав насамперед
у кінці 90х, коли ще не було й Інтернету в розумінні Веб
але вже був імейл, і розсилки (mailing lists)
«2400 Fulton email listserve», зокрема значив дуже багато
і давав чимало поживи для роздумів і розшуків
так, тоді вже були звісно СіДі, і з’являлися мп3, але були все ще й
касети
і це все слухалося, тисячі разів

і дотепер слухаємо це все
щось воно мало бути в цім вочевидь

Олександре, ваша відданість належній вашим смакам музиці і живій оригінальності світової літератури вражає. Інколи це навіть призводить вас до емоційних вибухів, за якими я особисто бачу бажання захищати оте все надбання від цієї епохи перегляду і перекручення всього і вся. Подібне часто свідомо чи несвідомо роблять ледь не всі учасники і нашого поетичного сегменту. Щось подібне мені зустрічалося в розмовах із Мойсеєм Фішбейном, я про оту загостреність чуттів, - але ви в порівнянні з ним добрий ангел. )
То про що я? Загалом про перекладацьку творчість. )
Бо фактично ми всі щось перекладаємо - навіть коли йдеться про наше образне сприйняття і передачу того всього вербально.
От недавно шановний Олег Герман поділився з нами своїми візіями і про складнощі ментального оздоровлення своїх пацієнтів. Що в його випадку йому складніше, аніж із простим оздоровленням тіла іншим лікарям. Тож у якійсь мірі - все українське сприйняття, чи там будь-яке інше національне сприйняття, потребує такого ось ментального перекладача, що, можна порівняти із ситуацією описаною паном Олегом.
І ось тут виникає важливий, нмсд, момент, який я скромно досліджую в одному із своїх ще не виданих романів. Там йдеться про загальний занепад живої багаторівневої системи в ситуації, коли найвищі деміурги почали "бавитися" в досконалості своїх особистих гармоній, які здатні були перевищувати все відоме в тому чи тому керунку. Система захворіла, і поволі випала із більш загальної системи взаємодій, відтак, почала стрімке падіння, чим і користується в подібних випадках так званий абсолют....
І ось коли ви, Олександре, згадали Джойса і "Улісс", і реакцію бідолахи Романа Скиби, що висловив досить поширену думку, - мені відразу згадалася ситуація з "моїми деміургами". І нехай та ситуація причетна до земного минулого, та історія із Джойсом, скоріше, таки, вже нові паростки.
Я про те, що і самих авторів інколи заносить, але інколи і вся цивілізаційна парадигма є помилковою, і опиратися на неї в повній мірі - неправильно. Правильно опиратися на гармонійне партнерство з природою речей. І яким би невдахою не виглядав той же Роман Скиба, та його безпутня втеча від основних суспільних наративів (а тікав він чомусь у ще більше зло) і висловлені неприязні до "Улісса" мають під собою певний сенс. Сенс - в наявності певної дисгармонії з природою речей при опиранні на мирську еталонність тих чи тих візій, вражень. Сковорода, до речі, теж відчував подібну проблематику, і тікав від мирського, і теж не в ту сторону. ))
Тобто, загалом для мене процес якогось перекладацтва має обов'язково враховувати ці моменти - куди скеровуватися за неоднозначності, та й загалом, як ставити акценти, передусім на спрощеннях в напрямку гармонії із Природою, де ми зовсім не повелителі.
Саме ця природність мені подобається в епосі, яку ви, Олександре, перекладаєте ось таким музичним чином.
Думаю, цю природність можна зберегти, проявляти і зараз, не ховаючи своє єство за модними наративами, чи шумами ШІ генераторів чогось не живого.
Зрештою, Одіссей теж втікав від мирського, і нікуди таки не втік.

щодо якоїсь-там пацанячої штовханини на ПМ ~

я ніколи не намагався навіть якось
казати щось неадекватне на адресу тутешніх жінок

але все решта, заради Бога, а навіщо ж цей сайт взагалі?
нормальне собі футбольне поле, або футболиш ти
або футболять тебе

це ж хороші, міцні, вічні, чоловічі енергії, хіба не так?))