Ви цікавились передмовами, бо збираєтесь писати свої на своє — невеличкі, не для реклами, а для порівняння задуманого з реалізованим. Щоб читач усе побачив і оцінив сам, наскільки воно вдалось.
І щоб Ви нікого не прохали про передмови, і щоби фахівці більше критикували і радили, ніж по-доброму хвалили і підтримували.
Це непогана ідея, і подібне практикується.
Моя передмова буде такою, як побачите, а потім спробуйте написати і Ви — до наступного вірша.

«Тижнів зо три спостерігаю за Охмудом і його поетичними блуканнями, і щоразу переконуюся в тому, що він не описує світ — він проходить крізь нього, ніби крізь легкий серпанок. Його погляд не знає володарювання, у ньому тільки уважність. У цій новій мандрівці він знову зриває зі звичайного досвіду пил, залишаючи лише те, що справді дихає.

У цих рядках Охмуд повертає нам те дивне відчуття, яке ми втрачаємо в гонитві за буденністю: здатність дивитися на життя так, ніби ти в ньому гість, а не господар. Його туман, дим і друге народження — це не втеча, а спосіб побачити себе без зайвих нашарувань, у чистому вигляді.

І, як завжди, він не зраджує себе: закінчує мандрівку там, де закінчуються всі наші орбіти — між Землею й космосом, між відльотом і поверненням. Бо Охмуд знає: справжня поезія — це не пункт призначення, а тихий політ, який триває стільки, скільки триває мрія».

З повагом, Ю.С.
P.S. Критична стаття може вийти найближчими днями.

Ґречно дякую. До зустрічі у приваті.

Що узріла у Вашому вірші чергова зміна (група) вихідного дня:

§ перший
модерністське начало в його реалізації, яке проявляється у роздвоєній свідомості та у деконструкції особистого «я», де вимальовується майже прозора тінь екзистенціалізму;

§ другий
зміна станів реальності та подальша ініціація через дим — такий от містичний трип (щоб не плутали з тканиною, посилаюсь на «trip»), і це вже ближче до неомодернізму: досвід не просто описується, а переживається як фрагментований потік;

§ третій
коло з циклічністю, в якому зосереджений дуже сильний момент. Час, як виявляється, не така вже й лінія, а петля — і це класичний модерністський трюк розриву і сполучення початку з кінцем і з вічним поверненням. Рядок «Земля, хресна мати дорослих сиріт» — як постріл. Образ гіркий, холодний і дуже неомодерний: тут іронія поєднана з трагедією. «Прихід» свідчить про знання справи і він у певному значенні є знахідкою. Традиційна поетика практично відсутня, проте віршовий розмір, як кістяк, залишається майже цілісним.

§ Заключний
Нереалізовані резерви: потонути — це не розтанути, не розчинитись, не перейти в інший, навіть газовий стан суб'єкта.

Висновок обнадійливий: Ви не просто заявили про модернізм, Ви у нього увійшли з філософською базою та образністю.

Дата. Підписи робочої групи.