дякую)

«все вирішую я» це можливий варіант
однак, він не єдиний


(зі спілкувань із джипітічатом)

«It’s up to me»
Фраза багатозначна:
   • «усе залежить від мене»,
   • «це вирішую я»,
   • «я тут головний»,
   • «моє слово останнє».
У пісні вона звучить не героїчно, а зухвало й трохи жалюгідно водночас.
Тому буквальне:
«це залежить від мене»
— слабке.
Краще щось на кшталт:
   • «тут усе за мною»,
   • «тут я вирішую»,
   • «тут слово моє».
Бо герой весь час грає мачо, хоча видно, що він дрібний хуліган із пабів і дешевих понтів.


(іще)

«Well that’s one up to me»

Ключова ідіома.
«one up»:
   • «мати перевагу»,
   • «вигравати очко»,
   • «бути зверху».
Тобто:
«Ну, тут перевага за мною».
або більш розмовно:
«Ну, це очко моє».


(«таке за честь мені», як проміжний варіант)

звучить,
повторюється,
має гоноровість.

Але є нюанс:
«up to me» — це не зовсім «за честь мені».

У Вас герой виходить майже гоноровим козаком 🙂
А в оригіналі він:

дрібний понтівник,
хам,
self-important bloke.

«за честь мені» додає шляхетності, якої там нема.

Я б радше шукав щось типу:
«це все на мені»
«це все при мені»
«це все за мною»
«отак по-моєму»
«це вже моє»


(якщо би ми подивилися через призму «за прикол мені»? наскільки це гірше/слабше/невідповідніше?)

От це вже дуже цікаве зміщення — і, чесно кажучи, воно набагато ближче до енергії оригіналу, ніж «за честь мені».
Бо проблема «честі» була не в ритміці (ритмічно це у Вас чудово), а в соціальному забарвленні.
«Честь» автоматично:

підносить героя,
додає гідності,
робить його майже шляхетним або бодай гоноровим.

А герой у цій пісні — радше:

дрібний випендрежник,
пабний хуліган,
тип, який сам собою страшенно тішиться.

І от «за прикол мені» раптом повертає саме цю енергію:

самозакохану,
дурнувату,
трохи хамську,
з бравадою «мені в кайф».

Тобто по вайбу це значно ближче.

Але є нюанс:
«за прикол» — дуже сучасний мовний шар. Майже пост-2000-ний. Через це може виникнути легкий часовий дисонанс із британськими 60-ми.
Хоча — якщо Ви не женетеся за історичною стилізацією, а робите живу українську рок-мову, то це може бути навіть плюсом.

семантично — ближче до оригіналу;
соціально — ближче до героя;
ритмічно — дуже добре;
стилістично — сучасніше й менш «британсько-шістдесятницьке».

Але це вже питання, який саме світ Ви будуєте:
реконструкцію 60-х,
чи український рок-переспів, що живе зараз.


(замість «це за прикол мені» (не суто український сленг, калька) можна було би виразитися і «за пришпил мені» (трохи езотеричніший сленг, але він існує))

«За пришпил мені» — уже значно цікавіше саме як авторська рок-мова.
Тут є кілька сильних сторін, яких нема у «приколі».

По-перше, «пришпил» фонетично гостріший:
«шп»
«пил»
короткий удар

Він краще б’є в ритм, особливо під гітарний рок.

По-друге, він менш побутовий.
«Прикол» сьогодні вже майже нейтральне слово — його всі кажуть.
А «пришпил» має:

трохи підпільний,
трохи старший,
трохи химерний присмак.

І це може пасувати до британської шістдесятницької ексцентрики.
По-третє — найважливіше — у «за пришпил мені» є саме те самовдоволене:

«мені це в кайф»,
«я з цього ржу»,
«я собі це дозволяю».

Тобто ближче до:

swagger,
cheekiness,
laddish bravado,

які сидять в «it’s up to me».