"Що мати говорить, а не пізнає?" - пророче написано, і не тільки матір. :(

краще б він вірші писав, - ліпше виходить як на мене
б/о

Так, тому, Катю, і не може писати, бо занятий чорт знає чим.

Пан Мороз вже не такий зайнятий "чорт знає чим". Завтра буду з ним бачитися, але не знаю, про що б у нього спитати? Підкажіть, будь ласка. Ну, що б ви запитали у Олександра Мороза?

О, це суттєво, пане Валентине.
Попросіть аби він прочитав декілька своїх віршів, і скажіть потім нам про враження - чи прочитання емоційно вплинуло на вас, чи ви відчули щирість, авторську особливість, так?

Не знаю, пане Володимире чи буде він на фуршеті та й чи влаштовуватимуть його (фуршет) "бідні соціалісти". Втім, можна на завершення зустрічі і без фуршету почитати.

Цього вірша я сьогодні слухав у авторському виконанні. Олександр Мороз побував у Хмельницькому. За його словами, вірш написаний у Софії під час якоїсь міжнародної конференції, де усі промовці виголошували свої доповіді англійською, якої він не розуміє. Було нудно, а тут почув святкові дзвони і згадав, що того дня була Трійця - Зелене свято. Ось так і зявився на світ цей вірш. Товариш Мороз підписав мені дарчу на своїй книжці "...З відстані", а я йому прочитав (уже після пресконференції) цього віршика з циклу "Пятнадцять років незалежності":
З погляду простого депутата

У крісло моє всадовили Мороза,
А Кучма - ти бачиш - уже Президент.
Кричать усі: “Тягнем державного воза!”
Та звикли ж тягнути не воза, а з воза! -
Хіба ж то один був такий прецедент?

У мене спитайте, як треба тягнути
І перти як плуга, - я вам розкажу:
Он Рудик навчився клепати валюту...
Ну, як же такого нечистий попутав?
А Хвіма в Ізрайлі знімає маржу.

Та що там казати? - усі ж депутати!
Нікого не вирвеш з сплочонних рядів.
І хочеш - не хочеш, а мусиш мовчати,
Бо завтра пристрелять, як пса, з автомата...
Ви ж чули, як Бортник недавно влетів.

Не перший вже рік я дивлюсь цю виставу.
Скажу, як на сповіді, як на духу:
Ото, як горлає: “Народ має право!”,
Товче себе в груди: “Ми ст-г-роїм де-г-ржаву!”,
То знай, що вже рило по вуха в пуху.

Його коментар був такий: "Це ви про 1994 рік написали..." Тоді він уперше став спікером.
Сентиментальний погляд, але з холодним морозяним полиском інею, коли щось не подобається...
Каже, що у нього зараз ще менше часу, але активно займається перекладами російською мовою і навіть отримав за один з перекладів медаль Фадєєва.

Знімаю вуханку (бо сніжить, мете у Львові), це ви й справді, пане Валентине, унікальний матеріал розмістили.

Вибачайте, шановна Редакціє, можна уточнити, в чому саме ви розгледіли унікальність?