Не встигли відкрити сторінку, як прислали нам цікавий документ, можливо і "підробку".
Але нині посилено спливає на поверхню все таємне, приховане в колишніх справах КГБ.
Ось тут посилання на цей "документ" >>>
А тут зміст можливої "фальшивки":
"22 марта 1973
Председателю КГБ СССР тов.Андропову Ю.В.
Первому секретарю правления СП СССР Маркову Г.

Мы, украинские советские писатели, решительно осуждаем действия так називаемых литераторов Светличного, Стуса, Караванского, братьев Горыней, Мороза, Черновола, Осадчего, математика Плюща, В.Некрасова и др.погрязших в националистическом болоте и не раскаявшихся в своей антисоветской деятельности. Нет и не может быть прощения им, замахнувшимся на самое святое - на социализм...
..........................................
Украинский народ никогда им этого не простит.
ПІДПИС___ Дм. Павлычко
ПІДПИС___ Ив. Драч
ПІДПИС___ Вл. Яворивский"

Цей, цілком можливо, що підроблений лист, взятий зі сторінок http://inlit.com.ua/node/434
його публікацією ми акцентуємо увагу на пошуках відповіді - правда, чи не правда? Бо не може бути правдою! Наші громадяни не могли чорнити кращих наших поетів!
І хто такі Дм. Павлычко, Ив. Драч, Вл. Яворивский - редакції наразі не відомо.

Дякуємо, пане Борисе.
Цікавий поворот подій.
А значить і ми гнівно засуджуємо підлих виконавців чорної справи, які фальсифікують документи, і кидають тінь на невідомих нам, але безперечно достойних українців - Дм. Павлычка, Ив. Драча, Вл. Яворивскаво.
Якщо хтось із такими, чи схожими прізвищами звернеться до нас із тим чи іншим проханням, адміністрація обов'язково задовольнить їх!

До речі, стаття, яка стверджує, що зазначений лист до КГБ таки фальшивка - тут, на першій сторінці коментарів.

"За краєм… З приводу теми Василя Стуса у театральному використанні..."
Автор: Евгений СВЕРСТЮК
http://maysterni.com/publication.php?id=10551

Тетяна ХОРУНЖА

02/69 2008 "Форум націй"
Газета Конгресу національних громад України

Два роки тому довелося мені писати листа-протесту з приводу не обрання членом-кореспондентом Академії наук України Станіслава Кульчицького. Того, чиє ім'я знають в усьому світі історики, що займаються перед- і повоєнною історією України, чиє ім'я відоме і читачам нашої газети. Академія фактично поставила «у провину» вченому вільну думку, об'єктивність, чесність і незаанґажованість. Його не обрали вчетверте.

Сьогодні мова про людину, якій також вчетверте не присуджено звання лауреата Шевченківської премії. Це єврейський український поет Мойсей Фішбейн. Людина, яка всією своєю долею і творчістю довела велику повагу і любов до України, чиє поетичне слово і українська мова слугують високим взірцем, чия творчість високо шанована не лише вузьким в Україні колом гуманітарної інтеліґенції, а й широким загалом українців. Чого ж не вистачило Мойсеєві Фішбейну, аби отримати почесне звання лауреата? Вступаючи на посаду голови Шевченківського Комітету поет Роман Лубківський говорив в інтерв'ю газеті «Урядовий кур'єр», що премія «Це – найвищий іспит на талант, творчий подвиг
і патріотичну готовність служити ідеалам Шевченка, найдорожчим із яких був, а для нас є – державна незалежність України». Ну? Невже це не про нього?

Можна було б сказати «і чорт із вами». Нині, коли в Україні під нагородний зорепад не потрапляє лише (краще російською) «растяпистый и необоротистый», знівельовано практично всі почесні звання і нагороди. Той, кого не влаштовує присвоєння звання Героя України Романові Шухевичу, нехай згадає «плеяду» сучасних «патріотів», удостоєних цього звання за невідомо які і невідомо
перед ким заслуги. Як казала колись Ахматова – премія державна? Ось держава і нагороджує, кого вона хоче. Але то була радянська держава, а тепер це та Україна, яку ми обрали на референдумі про незалежність і вибороли в часи Помаранчевої революції. І нам не байдуже, чому, як зауважив колись Юрій Андрухович, вона «успадкувала всі офіціозні риси від тієї ще, радянських часів Шевченківської премії, оскільки й надалі лишається типологічно в тому ж розряді, що і колишня Ленінська премія Радянського Союзу, тобто зберігає в собі всі ознаки одержавлення літературного і мистецького процесу».

До чого я веду? Сьогодні претензії до Комітету з Шевченківської премії – це сублімація претензій до держави Україна. До її імітаційної сутності, неспроможності захистити демократичні прагнення й культурні інтереси українців. Українців не лише в суто етнічному сенсі, а всіх тих, котрі усвідомлюють себе громадянами саме України, а не просто жителями цієї тимчасово незалежної території.

Мойсей Фішбейн – єврей. Він достойний син свого народу, але й інтегральна частина народу України, його культури, історії його трагедій, він також і слава України. Так чого ж вчетверте не вистачило йому, або, може, чим завинив? Чи не національністю?

Ура, Лубківського зняли!
А все наше голосування!

А кого призначили новим головою Комітету? Цитуємо.

Жулинський Микола Григорович — український літературознавець і політик.
Директор Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, академік НАН
України. З 2006 р. — Голова Національної ради з питань культури і духовності
при Президентові України, Радник Президента України.
Знедавна і Голова Комітету з
Національної премії України імені Тараса Шевченка.
Кандидатська дисертація
«До питання про історичний оптимізм радянської літератури» (Інститут літератури ім. Т. Шевченка АН України, 1972 – рік першого арешту Василя Стуса).
Докторська дисертація «Художня концепція людини і проблема характеру у сучасній радянській літературі» (Київський університет ім. Т.Шевченка, 1981 – перший рік другого ув’язнення Василя Стуса).

Взагалі, як на мене, кардинальним рішенням, яке би різко покращило ситуацію із присудженням Національної премії ім. Т.Г.Шевченка, було би відібрати у комітету місію визначення переможців.

Нехай займаються суто організаційними моментами, а подавати кандидатури повинні офіційно названі високо кваліфіковані особистості і уповноважені інституції, в т.ч. недержавні.
Ті кандидатури, які отримають найбільше таких голосів, нехай і вважаються переможцями.
І ні до чого тут ні Президент, ні Прем'єр, ні політичні партії...