ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Ірина Вірна
2026.01.28 23:03
У цьому будинку зникають душі....
Ти хочеш ступити на його поріг?
Спочатку прислухайся до звуків
(а раптом десь стогін ... крізь тишу століть)

У цьому будинку зникають душі...
Поріг переступлено...
Страшно? Не йди!

Тетяна Левицька
2026.01.28 20:52
Не вгамую серця стук...
Січень, змилуйся над нами.
Божевільний хуги гук
між розлогими ярами.

Милий в чаті пропаде,
згубиться і не знайдеться.
Припаде ж бо де-не-де.

Микола Дудар
2026.01.28 20:24
…ось вона, ось… старенька верба
Потрісканий стовбур все той же…
Що, не впізнала? пам’ять не та?
Ти зачекай… Вербонько-боже

Спомини лиш… встрічала весну
А в жовтні покірно жовтіла
Листя і віття з рос і в росу

Вероніка В
2026.01.28 19:15
сидить у мене птекродактиль на даху
і їсть хурму й мішає в голові бурду
і думає свою думу
ухух кажу ухух…
яку воно ото заварює собі уху
яку воно ото меле якусь х...

і в птеро лиш одна турбота

Іван Потьомкін
2026.01.28 18:46
Усе сторчма на цім святковім світі.
Лиш догори ходить єврей дає ногам.
Чи ж перший я, хто запримітив,
Що полотно мудріш, аніж художник сам?

Портрет мій був би рабину впору.
Затіснуватий, може, але ж пасує так.
Вічно і в’ їдливо вивча він Тору,

Ірина Білінська
2026.01.28 13:37
Які красиві ці сніги!
Які нестерпні!
Під ними тліє світ нагий,
як скрипка серпня…
Його чутлива нагота —
ламка і ніжна,
укрита попелом, як та
жона невтішна.

Борис Костиря
2026.01.28 11:13
Таємне слово проросте крізь листя,
Крізь глицю і знебарвлену траву.
Це слово, ніби істина столиця,
Увірветься в історію живу.

Таємне слово буде лікувати
Від викривлень шаленої доби.
Воно прорветься крізь сталеві ґрати,

Юрко Бужанин
2026.01.28 09:49
Це так просто —
не шукати істини у вині,
коли вона прозоро стікає
стінками келишка з «Чачею».
Входиш туди критиком,
а виходиш —
чистим аркушем.
Перша чарка — за герменевтику,

Олександр Буй
2026.01.27 20:27
Підвіконня високе і ковані ґрати.
Не побачити сонця за брудом на склі.
Номер шостий на дверях моєї палати –
Аж до сьомого неба портал від землі.

Стіни, білі колись, посіріли від часу,
Сіру стелю вінчає щербатий плафон,
Світло в ньому бліде – та ні

С М
2026.01.27 18:04
січневий день і вітер зимний
ось я закоханий чом би і ні
вітер пройма така причина
гріємося доторки рук твоїх

нумо станцюймо одні
в холоді цеї зими
твоє тепло &

Пиріжкарня Асорті
2026.01.27 13:35
якщо безладно наглядати
за техпроцесами всіма
то виробництво встати може
стійма

коли відкинувши убогість
побути мультиглитаєм
чому б не вкласти капітали

Вероніка В
2026.01.27 11:23
знаєш що там похитується
на гойдалці гілок
його не видно
тільки цей скрип
тільки він бачить напнуті на крони голоси

коли я вдягаю на плечі рюкзак
я хочу хотіти не слухати

Ірина Білінська
2026.01.27 11:05
Привіт,
невипадковий перехожий!
Не обертайся,
не ховай очей —
зізнайся, хто
твій спокій потривожив?
І що тобі у пам’яті пече?

Борис Костиря
2026.01.27 10:17
Це віршування, ніби вічне рабство,
Важка повинність і важкий тягар.
Воно підность в піднебесся раю,
Штовхає ордам первісних татар.

Це вічний борг перед всіма богами,
Перед землею, Всесвітом, людьми.
І ти не розрахуєшся з боргами,

Микола Дудар
2026.01.26 21:17
…ти помреш від блюзнірства й жадоби
На акордах брехні і піару.
Бо зачали тебе з перегару,
Що цікаво, ті, двоє, не проти…
У «замовленні» гнулись взірцево…
Для безхатьків потрібна ж іконна?
Якщо ні, то нехай, не «мадонна»…
Якщо так, не спіши, «короле

Ігор Терен
2026.01.26 18:45
А сатира, критика та гумор –
це пілюлі шоу шапіто,
де карикатури
із натури
вилікують одного на сто.

***
А лінія життя, що на долоні,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Стефан Наздоганяйко
2026.01.28

Кіра Лялько
2026.01.22

Аліна Гурин
2026.01.19

Лесь Коваль
2026.01.19

Жанна Мартиросян
2026.01.16

Таїсія Кюлас
2026.01.11

Вероніка В
2025.12.24






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Томас Венцлова (1937) / Вірші

 UŽUPIS (ЗАРІЧЧЯ)

Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.



      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2006-09-05 19:15:55
Переглядів сторінки твору 5303
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R1
* Народний рейтинг 3.836 / 5.5  (3.836 / 5.5)
* Рейтинг "Майстерень" 3.836 / 5.5  (3.836 / 5.5)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.780
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Автор востаннє на сайті 2008.12.22 09:50
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Майстерень Адміністрація (Л.П./М.К.) [ 2006-09-05 19:19:10 ]
Автор не проти здійснення нами спроб перекладу українською (російською) мовою.

ЗАРЕЧЬЕ
(авторский подстрочник)

В сутолоке [шуме] лип, перед каменной набережной,
у торопливого потока, сxодного с Тибром,
я с двумя бородачами глотаю "Gilbey’s”.
Сумерки, звон стаканов и дым.
Я иx не знаю. Знал иx родителей.

Что ж, поколения сменяются. Диктофон
шуршит и дает осечки. [Моиx] собеседников
занимает то же, что и меня когда-то:
есть ли смысл у муки [страдания] и жалости,
и соxранится ли искусство, если [у него] не будет законов.

Я был таким же, как они, пока не испытал
странную судьбу, наверняка не лучше другиx судеб,
и знаю, что зло не исчезает никогда,
но слепоту можно xоть отчасти развеять,
и стиxи значат больше, чем сновидение.

Летом часто просыпаюсь перед рассветом
и без страxа ощущаю, что близится время,
когда новым племенам [поколениям] достанется словарь,
облако, руины, соль и xлеб,
а мне уже ничто, кроме свободы.

Додаток від автора:"Вольный, но организованный (см. сxему), нерифмованный стиx с женскими окончаниями. Заречье - район Вильнюса, любимое место авангардныx поэтов и xудожников."

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Володимир Ляшкевич (М.К./М.К.) [ 2006-11-19 16:01:00 ]

"6" Томасу Венцлава за оригінал.
Дуже цікавий, як на мене, твір, - зразковий для формування мислення :)

Спроба мого перекладу ( з коментарями >> ):

Заріччя
Лип юрміння понад руслом вбраних в камінь
вод поквапливих, подібних Тибру, пінних,
наче “Gilbey's”, що, з двома бороданями,
в літніх сутінках, стаканів дзвоні димнім, -
п’ю, мов знаю й цих, як знав колись батьків їх.

Що ж, минають покоління. В диктофоні -
шурхіт плівки, стукіт, - дивно, що нових їх
те самé, що і мене колись, займає –
сенс який страждання і жалю, займає
чи мистецтво зберігає дух законів.

Я ж таким був, як вони, таким, допоки
дивну долю не пізнав - не кращу інших,
не дізнався - не зникає зло ніколи,
що почасти сліпоту розвіють роки,
й менше значать сновидіння, аніж вірші.

Прокидаюсь до світанку, все частіше,
і без стрáху відчуваю близькість миті,
що відкриє племенам новим доволі -
хліб та сіль, словник, руїни, небом вкриті,
а мені нічого більше, окрім Волі.