ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Володимир Каразуб
2024.11.21 09:49
Ти вся зі світла, цифрового коду, газетних літер, вицвілих ночей,
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п

Микола Дудар
2024.11.21 06:40
Сім разів по сім підряд
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Страшно бути грішним… )

Віктор Кучерук
2024.11.21 06:38
Димиться некошене поле.
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?

Микола Соболь
2024.11.21 04:27
Черешнею бабуся ласувала –
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона тоді вдивлялася у вишню
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».

Володимир Каразуб
2024.11.21 01:27
nbsp       Я розіллю л
                            І
               &

Сонце Місяць
2024.11.20 21:31
Наснив тоді я вершників у латах
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці

Іван Потьомкін
2024.11.20 13:36
Сказала в злості ти: «Іди під три чорти!»
І він пішов, не знаючи у бік який іти.
І байдуже – направо чи наліво...
А ти отямилась, як серце заболіло:
«Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
Як далі склалось в них – не знати до пуття:
Зійшлись вони чи

Юрій Гундарєв
2024.11.20 09:10
років тому відійшов у засвіти славетний іспанський танцівник Антоніо Гадес.
Мені пощастило бачити його на сцені ще 30-річним, у самому розквіті…


Болеро.
Танцює іспанець.
Ніби рок,
а не танець.

Світлана Пирогова
2024.11.20 07:07
три яблука
холодні
осінь не гріє
гілля тримає
шкірка ще блискуча гладенька
життя таке тендітне
сіро і сумно
три яблука висять

Микола Дудар
2024.11.20 07:04
Батько, донечка, і песик
Всілись якось на траві
Не було там тільки весел
Але поруч солов'ї…
Щебетали і манили…
Сонце липало в очах
І набравшись тої сили
Попросили знімача

Віктор Кучерук
2024.11.20 05:44
Ти не повинен забувати
Десь в олеандровім цвіту
Про українську світлу хату
І щедру ниву золоту.
Ще пам’ятай обов’язково,
Ввійшовши в чийсь гостинний дім, –
Про милозвучну рідну мову
Й пишайсь походженням своїм.

Артур Курдіновський
2024.11.20 05:12
Спиваю натхнення по краплі
Заради простого рядка.
Я досі ніяк не потраплю
До міста Івана Франка.

Запросить в обійми ласкаво
Там вулиця світла, вузька.
Я б вигадав теми цікаві

Микола Соболь
2024.11.20 05:11
Які залишимо казки?
Домовики лишились дому.
Лісовики де? Невідомо.
Тепер на березі ріки
не знайдете русалок сліду.
Чи розповість онуку дідо,
як шамотять польовики?
Коли зовуть у гай зозулі,

Микола Дудар
2024.11.19 21:50
Тим часом Юрик, ні, то Ярек
Прислав запрошення - меню…
Перелік всього — і задаром
Ну що ж нехай, укореню.
Присиплю жирним черноземом
А по-весні, дивись, взійде…
Ми творчі люди. Наші меми
Не встрінеш більше абиде…

Борис Костиря
2024.11.19 18:51
Я розпався на дві половини,
Де злилися потоки ідей.
Розрізнити не можна в пучині
Дві ідеї в полоні ночей.

Зла й добра половини тривожні
Поєдналися люто в одне,
Ніби злиток металів безбожний,

Сергій Губерначук
2024.11.19 13:51
Мені здається – я вже трішки твій,
а те, що я тобою не хворію,
є результатом згублених надій,
якими я щоразу червонію.

17 липня 1995 р., Київ
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Іншомовна поезія):

Ігор Прозорий
2024.05.17

Владислав Город
2023.04.01

Чоловіче Жіноче
2022.03.19

Ольга Буруто
2022.01.12

Любов Ю
2021.12.22

І Батюк
2021.10.08

Ольга Олеандра
2021.08.08






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Томас Венцлова (1937) / Іншомовна поезія

  EMIGRANTĖ (ЕМІГРАНТКА)
Tarp kitų, skubesnių naujienų – frazė ragely:
“Ar girdėjai? Senokai. Deja, ji labai kamavos”.
Nežinau, namie ar kitur. Dabar nedažnai
lankausi tuose vitrinų ir tunelių tyruos.
Neatspėju ir mėnesio. Rodos, pavasarį būna
kiek lengviau pasitraukti: juoduojančio sniego,
anglinų pumpurų ir valkų bjauratis apramina,
nes atgimti daros ne taip jau svarbu. Aleksandras,
Eduardas, Ksenija (ji dar gyva). Išsiblaškiusios kartos.
Menu tik pūką ant skruosto, grebluojančią tarseną, dideles pėdas.
Per ryškūs lūpų dažai. Ne iš karto suprantamos akys.
Stalčiuose kaspinas, kvitai ir čekiai, jau pusė gyvenimo šičia.

Treji pirmieji metai praslenka veltui –
taip sako visi. Nevisiškai tai, ko tikėjais:
šaltis retuos laiškuos iš gimtinės, kurioj nesikeičia
nei kalėjimų sienos, nei laikraščių skiltys. Už grotų pirmajam aukšte
reklamos, antenos ir purvas. Ties akiračiu smailas mormonų
šventovės bokštas nei švirkštas (heroinas, ne opijus liaudžiai,
šiandien tvirtintų Karlas). Nematau, ar ji vagone,
ar jau sėdi už vairo: vis vien virš galvos grindinys,
betonas, gelžgaliai, būsimas kapas. Patamsyje girgžda liftai.
Sausas kontorų korys, kur tavo akcentas
nekliudo, tačiau neteikia vilčių. Nuo skausmo pagelbsti
ne žemynų kaita, o mirtis. Pradžioje ji padidina skausmą.

Iš tikrųjų, tiek laiko. Po smilkiniu renkasi raukšlės,
pro riešą, gal dar labiau pro pirštus prasišviečia kauliukai.
Kitam gyvenime buvom pažįstami. Ten sidabravo ožekšniai,
skroblynai riedėjo į slėnį. Ne, nieko tarp mudviejų. Ginčai,
apie skaitytas eiles, bičiulius. Vieną kartą net barnis prie durų,
kur pora beveidžių sfinksų iš juosvo cemento
tikriausiai stūkso ir šiandien. Paskui geresniojoj Bronxo daly
molbertas, iškreivintos šaknys, turinčios reikšti
nenykstantį ryšį su tėvynės gamta ir t. t. Nes gamta atsilygins:
kūnas nugali sielą, limfos greitkeliu skuba ląstelės,
bronchai džiūsta, ir medikas ištaria graikišką žodį,
paaukojantį mus Browno judesiui, šarmui ir rūgščiai.

Debesys, drėgnas granitas, pilkas vandens gomurys.
Šitos upės neteka niekur. Prie garažo prislinkęs meškėnas
snukeliu pabarbena duris, voverė kibirkščiuoja spygliuos.
Įžiūrėdamas pirmą žibintą, beveik negalvoji
apie naktį. Širdis atkakliai tarsi kūdikio kumštis
daužo tai, ko nemoka įvardyti. Lapai apipila šaką,
triūsia skruzdėlės, veidrody blizga dažų buteliukas,
neįrėmintos sensta trapecijos, plaštakos, žvaigždės,
brangios tik jai. Visa tai buvo senokai.
Kūno gėda ir vargas, kosulys, nenumaldomas išskyrų kvapas,
įsipykęs noras, kad tai greičiau pasibaigtų,
abejingi praeiviai. Atleisk man tylą ragely.




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2006-09-05 19:22:09
Переглядів сторінки твору 11432
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R1
* Народний рейтинг 3.832 / 5.5  (3.836 / 5.5)
* Рейтинг "Майстерень" 3.832 / 5.5  (3.836 / 5.5)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.779
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Конкурси. Теми Литовською мовою
Автор востаннє на сайті 2008.12.22 09:50
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Майстерень Адміністрація (Л.П./М.К.) [ 2006-09-05 19:41:50 ]
Автор не проти здійснення нами спроб перекладу українською (російською) мовою.

ЭМИГРАНТКА
(авторский подстрочник)

Среди другиx, более срочныx новостей - фраза в [телефонной] трубке:
"Ты слышал? Уже давно. Увы, она очень мучилась"
Не знаю, дома или нет. Сейчас я не часто
посещаю эту пустыню витрин и тоннелей.
Не могу угадать и месяц. Кажется, весной бывает
несколько легче уxодить: муть чернеющего снега,
выпачканныx углем [древесныx] почек и луж успокаивает,
ибо воскреснуть становится не так уж важно. Александр,
Эдуард, Ксения (она еще жива).Рассеянные поколения.
Помню лишь пуx на щеке, картавый выговор, большие ступни.
Губная помада слишком ярка. Глаза не сразу понятны.
В ящике стола лента [для волос], квитанции и чеки, уже пол-жизни здесь.

Три первыx года проxодят зря -
так говорят все. Не совсем то, на что [ты] надеялась:
xолод в редкиx письмаx из родины, в которой не меняются
ни стены тюрем, ни столбцы газет. За решеткой первого этажа
рекламы, антенны и грязь. У горизонта острый шпиль
мормонского xрама, словно шприц (героин, а не опиум для народа,
сейчас утверждал бы Карл). Не вижу - то ли она в вагоне,
то ли уже сидит за рулем: все равно над головой мостовая,
бетон, обломки железа, будущая могила. Во тьме скрипят лифты.
Суxие соты контор [офисов], где твой акцент
не мешает, но не дает [особыx] надежд. От боли помогает
не смена континентов, а смерть. Вначале она усиливает боль.

В самом деле, столько времени. Под виском собираются морщины,
сквозь запястье, может быть, еще сильнее через пальцы просвечивают косточки.
В другой жизни мы были знакомы. Там серебрился бересклет,
в долину скатывались грабовые рощи. Нет, ничего между нами. Споры
о прочитанныx стиxаx, друзьяx. Однажды даже ссора у дверей,
где два безликиx сфинкса из черно-серого цемента
вероятно, стоят и сейчас. Потом, в лучшей части Бронкса,
мольберт, искривленные корни, долженствующие означать
непреxодящую связь с природой отчизны и т.д. Ибо природа отплатит [поквитается]:
тело превозмогает душу, по xайвею [автостраде] лимфы поспешают клетки,
бронxи соxнут, и медик произносит греческое слово,
приносящее нас в жертву броуновскому движению, щелочи и кислоте.

Облака, влажный гранит, серая гортань воды.
Эти реки не текут никуда. Енот, подобравшись к гаражу,
мордочкой постукивает в дверь, белка искрится в древесныx] иглаx.
Когда я всматриваюсь в первый [зажженный] фонарь, почти не думается
о темноте. Сердце упорно, как кулачок младенца,
бьет по тому, чего не умеет назвать. Листья осыпают ветвь,
трудятся муравьи, в зеркале блестит флакон с краской,
вне рам [необрамленные] стареют трапеции, кисти рук, звезды,
дорогие только для нее. Все это было уже давно.
Стыд и убожество тела, кашель, неумолимый запаx выделений,
обрыдшее [надоевшее] желание, чтобы это скорее кончилось,
равнодушные проxожие. Прости мне тишину в [телефонной] трубке.

Додаток від автора : "Свободный нерифмованный стиx, сxодный с анапестом."

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Вячеслав Семенко (Л.П./М.К.) [ 2006-09-17 00:05:19 ]
Емігрантка

Переклад
Венцлова Томас

Серед інших новин,може більше ніж ця,
термінових;
"Ти вже чув?Так,давно. Шкода, що
вона дуже страждала..."
От не знаю,чи вдома. Останніми днями не часто
маю змогу прийти в ту пустелю
вітрин і тунелів.
Не вгадаю і місяць.Здається весною
буває
дещо легше іти; чорнота каламутного снігу,
від, вугіллям забруднених,бруньок,
калюж віє спокій,
бо тепер воскресіння стає не таким
вже важливим.
Олександр,Едуард і ще Ксеня
(жива,слава Богу)-
покоління розвіяні.Пух на щоках
пам"ятаю.
Ще гаркавість вимови і ступні
занадто великі.
Заяскрава помада для уст.А в очах
затаїлось
щось таке,не відразу мені зрозуміле докладно.
У шуфляді стола від волосся
лишилася стрічка
між квитанцій і чеків.І тут же-
життя половина...

Всі говорять,що перші три роки
проходять намарно.
Тут не зовсім оте,що було
в сподіваннях і мріях.
Від нечастих листів з батьківщини
ще холодом віє.
Там і стіни в"язниць і сторінки
газет - все без зміни.
Перший поверх.За граткою-брудно,
антенно ,рекламно.
Гострим шпилем мормонського храму
пронизано обрій,
наче шприц.(З героїном,не з опіумом для
народу--
зараз твердив би Карл).Я не бачу
вона у вагоні.
чи вже за кермом? Та байдуже --
над нами бруківка,
синь бетону,уламки заліза,
майбутня могила...
Вінди скрип у пітьмі.Сухість
офісних сот ,де вимова
Із акцентом тобі не завадить,
але й не народить
особливих надій.Допоможе від болю
не зміна
континентів, а смерть.Що спочатку
посилить ці болі.

Та насправді,вже часу і часу!І
зморшки під скроні
промінцями густіш і густіш.Крізь
зап"ястя,а може
ще сильніше крізь пальці
просвічується кісточками...
Ми знайомі були ще у тому житті.І
у ньому
бересклет серебрився,грабові гаї
у долину
ще котились.Між нами - нічого,
лише суперечки
про вірші перечитані, друзів,
зрадливих і вірних.
навіть сварка була. де два сфінкси
безликі
з чорно - сірим цементом в очах
ще стоять,як раніше.
А відтак - у найкращій частині
зеленого Бронксу
тонконогий мольберт і коріння,
покручене часом --
як ознака зв"язку непорушного,
зову природи
бурштинового краю.Вона
не забуде, відплатить .
Тіло душу поборює І автострадою
лімфи
поспішають клітини,нестримно
зсихаються бронхи.
І те слово,що вимовив грецькою
мовою медик,
віддає нас в пожертву кислотам,
лугам і безладдю
переміщення часточок
в броунівськім мікросвіті.

Хмари,камінь вологий граніту,
води посіріла
німотою гортань.І ні в що
не впадаючі ріки.
Під гараж підібравшись,
єнот тихо стукає в двері.
На деревах між голок іскристо
спалахує білка.
Задивившись на перший ліхтар
забуваю про темінь.
Серце довго і вперто стучить
кулачком немовляти,
б"є по тому,чого забажа,
та не може назвати.
Засипається листям галузка,
працюють мурахи.
Відбиваються в дзеркалі блиском
флакони від фарби.
Поза рамок старіють трапеції,
руки та зорі,
що були дорогими для неї лише.
Це вже було.
Сором,тіла убогість і той
убиваючий кашель,
божевілля несе незборимий
від виділень запах.
Це обридле бажання - щоб все це
скоріше скічилось.
Перехожих байдужість.Пробач,
що у слухавці тиша.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Володимир Ляшкевич (М.К./М.К.) [ 2009-02-07 09:58:35 ]
Пане Вячеславе, ви у нас, на разі, головний перекладач Томаса Венцлови.