Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.05.29
18:54
ІІ. НІЧНИЙ ДІАЛОГ У САДУ
Травнева ніч опустилася на Київ, густа й тепла, напоєна ароматами рясного весняного цвіту. Пахло молодим листом, розімлілою від денного сонця землею та солодким, п’янким бузком. Світло місяця сріблило високі дахи княжого терем
2026.05.29
17:48
Сліпуче сяйво й тінь жадана,
І не від світу цього Ти.
Ти, – як сполучна ланка, дана –
До Неба людству дорости.
Довершеність – Твоє наймення,
Призначена Ти стати – Всім.
Тебе втрачати – щемка темінь.
І не від світу цього Ти.
Ти, – як сполучна ланка, дана –
До Неба людству дорости.
Довершеність – Твоє наймення,
Призначена Ти стати – Всім.
Тебе втрачати – щемка темінь.
2026.05.29
16:51
вутлому до війни
спокою серце сниться
б'єш по рядку
дзвенить
слово з чорнил
і криці
ділена на пайки
спокою серце сниться
б'єш по рядку
дзвенить
слово з чорнил
і криці
ділена на пайки
2026.05.29
11:45
Я кричу відчайдушно до світу:
"Люди, люди, почуйте мене!"
Світ, що створений із малахіту,
Упаде в небуття кам'яне.
Не дістанеш від неба привіту,
Тільки град упаде в каберне.
Ти кричиш відчайдушно, безмовно
"Люди, люди, почуйте мене!"
Світ, що створений із малахіту,
Упаде в небуття кам'яне.
Не дістанеш від неба привіту,
Тільки град упаде в каберне.
Ти кричиш відчайдушно, безмовно
2026.05.29
11:41
То тиха, то хвилююча безмежжям
Мелодія морська під сонячним прицілом.
І чайки ніби крилами мережать...
Пливуть у небі хмарок яснії вітрила...
Душа хвилюється, мов свіжість моря.
Новий чийсь серф вже набирає драйву швидкість.
У захваті від вільного
Мелодія морська під сонячним прицілом.
І чайки ніби крилами мережать...
Пливуть у небі хмарок яснії вітрила...
Душа хвилюється, мов свіжість моря.
Новий чийсь серф вже набирає драйву швидкість.
У захваті від вільного
2026.05.29
11:26
…чим скарб ховати до засік
з непересічними дарами
вже краще бігати дворами
в ранковий час під телевік,
за мить до видимого «хай»,
коли закоханість вразлива
у стрекотіння полохливих
з непересічними дарами
вже краще бігати дворами
в ранковий час під телевік,
за мить до видимого «хай»,
коли закоханість вразлива
у стрекотіння полохливих
2026.05.29
06:25
Дощик рясно кропить
Навесні грядки, -
Мокнуть стебла кропу
Й буряків листки.
Всюдисущі краплі
Втратили число, -
Вся земля набрякла
І блищить, як скло.
Навесні грядки, -
Мокнуть стебла кропу
Й буряків листки.
Всюдисущі краплі
Втратили число, -
Вся земля набрякла
І блищить, як скло.
2026.05.29
06:25
адже травень наймагічніша пора року · вона каже пішли в парк полупаємо на людей · ще ми винаймаємо хату в старому районі на одному з верхніх поверхів а вікна як раз у бік парку й на ближньому обрії чортове колесо на неботлі · при вхідній брамі парковій ст
2026.05.29
00:24
Не кричи ура, поки з бункера не виліз.
Є чимало людей злопам'ятних, та не чути щось про добропам'ятних.
У бункері путіну добре, та в землі було б краще.
Погано, коли мізки запливають жиром, але значно гірше, коли мізки запливають ненавистю.
2026.05.28
23:42
І. ВЕСНА У ГАРДАРИЦІ
Коли на подвір’я великого князя вперше ступив цей чужинець, Київ потопав у білому цвіті садів. Юний норвезький принц Гаральд, який щойно втік від смерті та поразки на батьківщині, мав у кишенях лише вітер, а в руках
2026.05.28
22:31
Не смішно
Сумує земля за колгоспами,
Читацька громада – за чтивом.
Болюче, з жалями незносними
Сумує земля за колгоспами.
Величчям і справами хосними
Сумує земля за колгоспами,
Читацька громада – за чтивом.
Болюче, з жалями незносними
Сумує земля за колгоспами.
Величчям і справами хосними
2026.05.28
17:32
Як цар отой дурнуватий, що Грозним прозвали,
Убив сина, то ще двоє йому спадкували.
Пришелепкуватий Федір правив після нього,
А Дмитра, на оту пору ще зовсім малого,
Вбили в Угличі. Тож Федір, коли став вмирати,
То нікому було владу свою передати.
«
Убив сина, то ще двоє йому спадкували.
Пришелепкуватий Федір правив після нього,
А Дмитра, на оту пору ще зовсім малого,
Вбили в Угличі. Тож Федір, коли став вмирати,
То нікому було владу свою передати.
«
2026.05.28
16:30
Ти говориш: тепер інше місто поглине твій розпач,
і що вулиці інші дарують впокій-забуття,
тільки місто твоє прийде слідом туди за тобою,
і квартали ті самі зустрінуть твою сивину.
То невже всі утечі даремні, а прагнення хибні,
бо вагомі лише особист
і що вулиці інші дарують впокій-забуття,
тільки місто твоє прийде слідом туди за тобою,
і квартали ті самі зустрінуть твою сивину.
То невже всі утечі даремні, а прагнення хибні,
бо вагомі лише особист
2026.05.28
16:25
Інтро *
(Сем Катлер):
“Здається, все, як треба . . . Чи ви готові? . . . Вибачте затримку. . .
“Усі готові до наступного виступу? . . . Чи готовий ти, Нью-Йорку?
Найбільша група, що грає в Нью-Йорку за останні роки . . .
“Вони провідали Західне у
(Сем Катлер):
“Здається, все, як треба . . . Чи ви готові? . . . Вибачте затримку. . .
“Усі готові до наступного виступу? . . . Чи готовий ти, Нью-Йорку?
Найбільша група, що грає в Нью-Йорку за останні роки . . .
“Вони провідали Західне у
2026.05.28
16:05
У СВІТІ ІЗ КРИГИ І КРИЦІ...
У літописах суворої Півночі та на пергаментах золотоверхого Києва залишилися слова, які досі пахнуть морською сіллю, річковою прохолодою та гарячою кров’ю. Це історія про Єлизавету, старшу доньку Ярослава Мудрого, яку сканд
2026.05.28
15:05
На морі, де тяжіють схили,
де ні примовок, ні пісень,
де вічні брили, як могили,
на хвильку ліг спочити день.
Поблякли барви полудневі,
зчорніли скелі кам’яні.
Лиш тьмяним видивом – у мреві
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...де ні примовок, ні пісень,
де вічні брили, як могили,
на хвильку ліг спочити день.
Поблякли барви полудневі,
зчорніли скелі кам’яні.
Лиш тьмяним видивом – у мреві
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2024.11.26
2024.05.17
2023.04.01
2022.03.19
2022.01.12
2021.12.22
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Томас Венцлова (1937) /
Іншомовна поезія
EMIGRANTĖ (ЕМІГРАНТКА)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
EMIGRANTĖ (ЕМІГРАНТКА)
Tarp kitų, skubesnių naujienų – frazė ragely:
“Ar girdėjai? Senokai. Deja, ji labai kamavos”.
Nežinau, namie ar kitur. Dabar nedažnai
lankausi tuose vitrinų ir tunelių tyruos.
Neatspėju ir mėnesio. Rodos, pavasarį būna
kiek lengviau pasitraukti: juoduojančio sniego,
anglinų pumpurų ir valkų bjauratis apramina,
nes atgimti daros ne taip jau svarbu. Aleksandras,
Eduardas, Ksenija (ji dar gyva). Išsiblaškiusios kartos.
Menu tik pūką ant skruosto, grebluojančią tarseną, dideles pėdas.
Per ryškūs lūpų dažai. Ne iš karto suprantamos akys.
Stalčiuose kaspinas, kvitai ir čekiai, jau pusė gyvenimo šičia.
Treji pirmieji metai praslenka veltui –
taip sako visi. Nevisiškai tai, ko tikėjais:
šaltis retuos laiškuos iš gimtinės, kurioj nesikeičia
nei kalėjimų sienos, nei laikraščių skiltys. Už grotų pirmajam aukšte
reklamos, antenos ir purvas. Ties akiračiu smailas mormonų
šventovės bokštas nei švirkštas (heroinas, ne opijus liaudžiai,
šiandien tvirtintų Karlas). Nematau, ar ji vagone,
ar jau sėdi už vairo: vis vien virš galvos grindinys,
betonas, gelžgaliai, būsimas kapas. Patamsyje girgžda liftai.
Sausas kontorų korys, kur tavo akcentas
nekliudo, tačiau neteikia vilčių. Nuo skausmo pagelbsti
ne žemynų kaita, o mirtis. Pradžioje ji padidina skausmą.
Iš tikrųjų, tiek laiko. Po smilkiniu renkasi raukšlės,
pro riešą, gal dar labiau pro pirštus prasišviečia kauliukai.
Kitam gyvenime buvom pažįstami. Ten sidabravo ožekšniai,
skroblynai riedėjo į slėnį. Ne, nieko tarp mudviejų. Ginčai,
apie skaitytas eiles, bičiulius. Vieną kartą net barnis prie durų,
kur pora beveidžių sfinksų iš juosvo cemento
tikriausiai stūkso ir šiandien. Paskui geresniojoj Bronxo daly
molbertas, iškreivintos šaknys, turinčios reikšti
nenykstantį ryšį su tėvynės gamta ir t. t. Nes gamta atsilygins:
kūnas nugali sielą, limfos greitkeliu skuba ląstelės,
bronchai džiūsta, ir medikas ištaria graikišką žodį,
paaukojantį mus Browno judesiui, šarmui ir rūgščiai.
Debesys, drėgnas granitas, pilkas vandens gomurys.
Šitos upės neteka niekur. Prie garažo prislinkęs meškėnas
snukeliu pabarbena duris, voverė kibirkščiuoja spygliuos.
Įžiūrėdamas pirmą žibintą, beveik negalvoji
apie naktį. Širdis atkakliai tarsi kūdikio kumštis
daužo tai, ko nemoka įvardyti. Lapai apipila šaką,
triūsia skruzdėlės, veidrody blizga dažų buteliukas,
neįrėmintos sensta trapecijos, plaštakos, žvaigždės,
brangios tik jai. Visa tai buvo senokai.
Kūno gėda ir vargas, kosulys, nenumaldomas išskyrų kvapas,
įsipykęs noras, kad tai greičiau pasibaigtų,
abejingi praeiviai. Atleisk man tylą ragely.
“Ar girdėjai? Senokai. Deja, ji labai kamavos”.
Nežinau, namie ar kitur. Dabar nedažnai
lankausi tuose vitrinų ir tunelių tyruos.
Neatspėju ir mėnesio. Rodos, pavasarį būna
kiek lengviau pasitraukti: juoduojančio sniego,
anglinų pumpurų ir valkų bjauratis apramina,
nes atgimti daros ne taip jau svarbu. Aleksandras,
Eduardas, Ksenija (ji dar gyva). Išsiblaškiusios kartos.
Menu tik pūką ant skruosto, grebluojančią tarseną, dideles pėdas.
Per ryškūs lūpų dažai. Ne iš karto suprantamos akys.
Stalčiuose kaspinas, kvitai ir čekiai, jau pusė gyvenimo šičia.
Treji pirmieji metai praslenka veltui –
taip sako visi. Nevisiškai tai, ko tikėjais:
šaltis retuos laiškuos iš gimtinės, kurioj nesikeičia
nei kalėjimų sienos, nei laikraščių skiltys. Už grotų pirmajam aukšte
reklamos, antenos ir purvas. Ties akiračiu smailas mormonų
šventovės bokštas nei švirkštas (heroinas, ne opijus liaudžiai,
šiandien tvirtintų Karlas). Nematau, ar ji vagone,
ar jau sėdi už vairo: vis vien virš galvos grindinys,
betonas, gelžgaliai, būsimas kapas. Patamsyje girgžda liftai.
Sausas kontorų korys, kur tavo akcentas
nekliudo, tačiau neteikia vilčių. Nuo skausmo pagelbsti
ne žemynų kaita, o mirtis. Pradžioje ji padidina skausmą.
Iš tikrųjų, tiek laiko. Po smilkiniu renkasi raukšlės,
pro riešą, gal dar labiau pro pirštus prasišviečia kauliukai.
Kitam gyvenime buvom pažįstami. Ten sidabravo ožekšniai,
skroblynai riedėjo į slėnį. Ne, nieko tarp mudviejų. Ginčai,
apie skaitytas eiles, bičiulius. Vieną kartą net barnis prie durų,
kur pora beveidžių sfinksų iš juosvo cemento
tikriausiai stūkso ir šiandien. Paskui geresniojoj Bronxo daly
molbertas, iškreivintos šaknys, turinčios reikšti
nenykstantį ryšį su tėvynės gamta ir t. t. Nes gamta atsilygins:
kūnas nugali sielą, limfos greitkeliu skuba ląstelės,
bronchai džiūsta, ir medikas ištaria graikišką žodį,
paaukojantį mus Browno judesiui, šarmui ir rūgščiai.
Debesys, drėgnas granitas, pilkas vandens gomurys.
Šitos upės neteka niekur. Prie garažo prislinkęs meškėnas
snukeliu pabarbena duris, voverė kibirkščiuoja spygliuos.
Įžiūrėdamas pirmą žibintą, beveik negalvoji
apie naktį. Širdis atkakliai tarsi kūdikio kumštis
daužo tai, ko nemoka įvardyti. Lapai apipila šaką,
triūsia skruzdėlės, veidrody blizga dažų buteliukas,
neįrėmintos sensta trapecijos, plaštakos, žvaigždės,
brangios tik jai. Visa tai buvo senokai.
Kūno gėda ir vargas, kosulys, nenumaldomas išskyrų kvapas,
įsipykęs noras, kad tai greičiau pasibaigtų,
abejingi praeiviai. Atleisk man tylą ragely.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
