ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Ольга Садкова
2026.09.13 23:01
Погожа розкрилена днина
(хоч завтра вже дощик, либонь).
Листок, що струсила калина,
упав до розкритих долонь.

Тихенько потріскують дрова,
і тіні повзуть на намет...
Де мудрість життя і основа,

хома дідим
2026.09.13 22:17
при цім гармидері сучаснім
у марші цім іноваційнім
котрийсь-іще шукає щастя
і сенс чуттів
і власну цінність
чого би ні
усім дозвільно
є інтернет

Віктор Насипаний
2026.09.13 19:43
Вже вечір жде, як бузьок, на одній нозі.
На берег місяця втікають хвилі зір.
В багатті листя клен палає молодий.
Вдягає швидко сутінь все у холоди.

Удвох, як в давнеч, ловкі, смілі дітлахи,
Зриваєм враз , як стиглі яблука, зірки.
Ростем, як трави,

Мирон Шагало
2026.09.13 19:22
Між вікон холодних людиномашин,
де від сірості день зачах,
мене зігріває той погляд один —
з бурштиновим теплом в очах.

Як прагнеться сильно такого тепла,
щоб воно все було й було,
щоб світлою барвою осінь текла

Вячеслав Руденко
2026.09.13 19:01
У час луни й штукарства,
У літа півфінал,
У надлишку півцарства
Хиткого назагал.
Шпарини мармурові,
Стежки біля води —
Аморфні, амфотерні
Минулого сліди.

Тетяна Левицька
2026.09.13 17:23
Купає небо хмари кучеряві
у вицвілій блакиті далини,
толочить вітер посивілі трави,
на збіжжі стежки — жовті ясени.
Рожеві айстри кутають у вечір
пахучі чорнобривці, а між тим
лягають на мої холодні плечі
ажурні тіні шаликом легким.

С М
2026.09.13 13:39
вона королівна
тут на гайвею
знаки дорожні
до madre до неї
ніхто не врятує
від лютого тигра
звіра смаглявого
убраного в шкіру

Борис Костиря
2026.09.13 13:29
Розвал відбудеться людини,
Немов граніту чи крижини.
Колись єдиний моноліт
Умить розпався в 40 літ.
Розвал свідомості, польоту
Фантазії, мов живоплоту,
Провали в пам'яті, а мова
Постала сіра, безголова.

Ірина Вовк
2026.09.13 08:17
ЦИКЛ "МЕСОПОТАМІЯ" (Додаток ІІ)


«АЛЕКСАНДР МАКЕДОНСЬКИЙ: ОСТАННІЙ ПАРАД НАПІВБОГА»

(драматичний ескіз у стилі шумеро-аккадського епосу, в трьох сценах)


Євген Федчук
2026.09.13 07:47
Спокійно земля Руська спочивала.
Бо ж князь її славетний Святослав
У степ далеко половців прогнав,
Їх стійбища у полі потоптали
Князі й велику здобич узяли,
Полон великий зі степів пригнали.
Тож земля Руська мирно спочивала…
Князі також вспокоєні б

Володимир Бойко
2026.09.13 06:46
У природному парку в Японії
І верблюди, і коні, і поні є.
На японські дива
Претендує москва,
Бо у неї права на Японію.

У злиден

Віктор Кучерук
2026.09.13 06:31
Минають безрадісно роки,
Але відчуваю, бува,
Що досі надія глибока
На краще у серці жива.
Неначе від написів титли
На дулах столітніх мортир,
Нікуди донині не зникли
Мої сподівання на мир.

хома дідим
2026.09.12 21:46
переконай себе у тім
що наша зустріч недаремна
що ти цього давно хотів
що цей момент є одкровенням
мовби сезон доречний день
і карусель чим не французька
що зачаровує дітей
проз таємниче слово дзуськи

Вячеслав Руденко
2026.09.12 21:04
Рука ще пестить Фаберже,
Крихке й примарне береже,
В густе пірнає бланманже —
Тоді і прісно.

Немов Каафи* у Пейсах,
Чи сподік* сподівань і Птах —
Синиць, відтанулих в снігах,

Ольга Садкова
2026.09.12 21:01
Понеділок. Час до школи
але Грицик трохи кволий.
В «Сталкера» до ночі грав,
не торкався інших справ.

Де наплічник, не згадає,
— Може, бачив хто? — питає.
Сердяться і мама, й тато:

Борис Костиря
2026.09.12 13:06
До давніх каменів я припадаю
І чую шепіт із глибин віків.
Середньовічний замок - вхід до раю,
Але ключів немає від замків.
Я чую гул віддаленої битви,
Промови, клятви, навіжений шал,
Відлуння стародавньої молитви.
Запрошує історія на бал.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Іншомовна поезія):

Пекун Олексій
2025.04.24

Гіпсофіл Підсніжнюк Євгеній Кузьменко Павло
2024.11.26

Ігор Прозорий
2024.05.17

Владислав Город
2023.04.01

Чоловіче Жіноче
2022.03.19

Ольга Буруто
2022.01.12

Любов Ю
2021.12.22






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Томас Венцлова (1937) / Іншомовна поезія

  EMIGRANTĖ (ЕМІГРАНТКА)
Tarp kitų, skubesnių naujienų – frazė ragely:
“Ar girdėjai? Senokai. Deja, ji labai kamavos”.
Nežinau, namie ar kitur. Dabar nedažnai
lankausi tuose vitrinų ir tunelių tyruos.
Neatspėju ir mėnesio. Rodos, pavasarį būna
kiek lengviau pasitraukti: juoduojančio sniego,
anglinų pumpurų ir valkų bjauratis apramina,
nes atgimti daros ne taip jau svarbu. Aleksandras,
Eduardas, Ksenija (ji dar gyva). Išsiblaškiusios kartos.
Menu tik pūką ant skruosto, grebluojančią tarseną, dideles pėdas.
Per ryškūs lūpų dažai. Ne iš karto suprantamos akys.
Stalčiuose kaspinas, kvitai ir čekiai, jau pusė gyvenimo šičia.

Treji pirmieji metai praslenka veltui –
taip sako visi. Nevisiškai tai, ko tikėjais:
šaltis retuos laiškuos iš gimtinės, kurioj nesikeičia
nei kalėjimų sienos, nei laikraščių skiltys. Už grotų pirmajam aukšte
reklamos, antenos ir purvas. Ties akiračiu smailas mormonų
šventovės bokštas nei švirkštas (heroinas, ne opijus liaudžiai,
šiandien tvirtintų Karlas). Nematau, ar ji vagone,
ar jau sėdi už vairo: vis vien virš galvos grindinys,
betonas, gelžgaliai, būsimas kapas. Patamsyje girgžda liftai.
Sausas kontorų korys, kur tavo akcentas
nekliudo, tačiau neteikia vilčių. Nuo skausmo pagelbsti
ne žemynų kaita, o mirtis. Pradžioje ji padidina skausmą.

Iš tikrųjų, tiek laiko. Po smilkiniu renkasi raukšlės,
pro riešą, gal dar labiau pro pirštus prasišviečia kauliukai.
Kitam gyvenime buvom pažįstami. Ten sidabravo ožekšniai,
skroblynai riedėjo į slėnį. Ne, nieko tarp mudviejų. Ginčai,
apie skaitytas eiles, bičiulius. Vieną kartą net barnis prie durų,
kur pora beveidžių sfinksų iš juosvo cemento
tikriausiai stūkso ir šiandien. Paskui geresniojoj Bronxo daly
molbertas, iškreivintos šaknys, turinčios reikšti
nenykstantį ryšį su tėvynės gamta ir t. t. Nes gamta atsilygins:
kūnas nugali sielą, limfos greitkeliu skuba ląstelės,
bronchai džiūsta, ir medikas ištaria graikišką žodį,
paaukojantį mus Browno judesiui, šarmui ir rūgščiai.

Debesys, drėgnas granitas, pilkas vandens gomurys.
Šitos upės neteka niekur. Prie garažo prislinkęs meškėnas
snukeliu pabarbena duris, voverė kibirkščiuoja spygliuos.
Įžiūrėdamas pirmą žibintą, beveik negalvoji
apie naktį. Širdis atkakliai tarsi kūdikio kumštis
daužo tai, ko nemoka įvardyti. Lapai apipila šaką,
triūsia skruzdėlės, veidrody blizga dažų buteliukas,
neįrėmintos sensta trapecijos, plaštakos, žvaigždės,
brangios tik jai. Visa tai buvo senokai.
Kūno gėda ir vargas, kosulys, nenumaldomas išskyrų kvapas,
įsipykęs noras, kad tai greičiau pasibaigtų,
abejingi praeiviai. Atleisk man tylą ragely.




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2006-09-05 19:22:09
Переглядів сторінки твору 12799
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R1
* Народний рейтинг 3.832 / 5.5  (3.836 / 5.5)
* Рейтинг "Майстерень" 3.832 / 5.5  (3.836 / 5.5)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.779
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Конкурси. Теми Литовською мовою
Автор востаннє на сайті 2008.12.22 09:50
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Майстерень Адміністрація (Л.П./М.К.) [ 2006-09-05 19:41:50 ]
Автор не проти здійснення нами спроб перекладу українською (російською) мовою.

ЭМИГРАНТКА
(авторский подстрочник)

Среди другиx, более срочныx новостей - фраза в [телефонной] трубке:
"Ты слышал? Уже давно. Увы, она очень мучилась"
Не знаю, дома или нет. Сейчас я не часто
посещаю эту пустыню витрин и тоннелей.
Не могу угадать и месяц. Кажется, весной бывает
несколько легче уxодить: муть чернеющего снега,
выпачканныx углем [древесныx] почек и луж успокаивает,
ибо воскреснуть становится не так уж важно. Александр,
Эдуард, Ксения (она еще жива).Рассеянные поколения.
Помню лишь пуx на щеке, картавый выговор, большие ступни.
Губная помада слишком ярка. Глаза не сразу понятны.
В ящике стола лента [для волос], квитанции и чеки, уже пол-жизни здесь.

Три первыx года проxодят зря -
так говорят все. Не совсем то, на что [ты] надеялась:
xолод в редкиx письмаx из родины, в которой не меняются
ни стены тюрем, ни столбцы газет. За решеткой первого этажа
рекламы, антенны и грязь. У горизонта острый шпиль
мормонского xрама, словно шприц (героин, а не опиум для народа,
сейчас утверждал бы Карл). Не вижу - то ли она в вагоне,
то ли уже сидит за рулем: все равно над головой мостовая,
бетон, обломки железа, будущая могила. Во тьме скрипят лифты.
Суxие соты контор [офисов], где твой акцент
не мешает, но не дает [особыx] надежд. От боли помогает
не смена континентов, а смерть. Вначале она усиливает боль.

В самом деле, столько времени. Под виском собираются морщины,
сквозь запястье, может быть, еще сильнее через пальцы просвечивают косточки.
В другой жизни мы были знакомы. Там серебрился бересклет,
в долину скатывались грабовые рощи. Нет, ничего между нами. Споры
о прочитанныx стиxаx, друзьяx. Однажды даже ссора у дверей,
где два безликиx сфинкса из черно-серого цемента
вероятно, стоят и сейчас. Потом, в лучшей части Бронкса,
мольберт, искривленные корни, долженствующие означать
непреxодящую связь с природой отчизны и т.д. Ибо природа отплатит [поквитается]:
тело превозмогает душу, по xайвею [автостраде] лимфы поспешают клетки,
бронxи соxнут, и медик произносит греческое слово,
приносящее нас в жертву броуновскому движению, щелочи и кислоте.

Облака, влажный гранит, серая гортань воды.
Эти реки не текут никуда. Енот, подобравшись к гаражу,
мордочкой постукивает в дверь, белка искрится в древесныx] иглаx.
Когда я всматриваюсь в первый [зажженный] фонарь, почти не думается
о темноте. Сердце упорно, как кулачок младенца,
бьет по тому, чего не умеет назвать. Листья осыпают ветвь,
трудятся муравьи, в зеркале блестит флакон с краской,
вне рам [необрамленные] стареют трапеции, кисти рук, звезды,
дорогие только для нее. Все это было уже давно.
Стыд и убожество тела, кашель, неумолимый запаx выделений,
обрыдшее [надоевшее] желание, чтобы это скорее кончилось,
равнодушные проxожие. Прости мне тишину в [телефонной] трубке.

Додаток від автора : "Свободный нерифмованный стиx, сxодный с анапестом."

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Вячеслав Семенко (Л.П./М.К.) [ 2006-09-17 00:05:19 ]
Емігрантка

Переклад
Венцлова Томас

Серед інших новин,може більше ніж ця,
термінових;
"Ти вже чув?Так,давно. Шкода, що
вона дуже страждала..."
От не знаю,чи вдома. Останніми днями не часто
маю змогу прийти в ту пустелю
вітрин і тунелів.
Не вгадаю і місяць.Здається весною
буває
дещо легше іти; чорнота каламутного снігу,
від, вугіллям забруднених,бруньок,
калюж віє спокій,
бо тепер воскресіння стає не таким
вже важливим.
Олександр,Едуард і ще Ксеня
(жива,слава Богу)-
покоління розвіяні.Пух на щоках
пам"ятаю.
Ще гаркавість вимови і ступні
занадто великі.
Заяскрава помада для уст.А в очах
затаїлось
щось таке,не відразу мені зрозуміле докладно.
У шуфляді стола від волосся
лишилася стрічка
між квитанцій і чеків.І тут же-
життя половина...

Всі говорять,що перші три роки
проходять намарно.
Тут не зовсім оте,що було
в сподіваннях і мріях.
Від нечастих листів з батьківщини
ще холодом віє.
Там і стіни в"язниць і сторінки
газет - все без зміни.
Перший поверх.За граткою-брудно,
антенно ,рекламно.
Гострим шпилем мормонського храму
пронизано обрій,
наче шприц.(З героїном,не з опіумом для
народу--
зараз твердив би Карл).Я не бачу
вона у вагоні.
чи вже за кермом? Та байдуже --
над нами бруківка,
синь бетону,уламки заліза,
майбутня могила...
Вінди скрип у пітьмі.Сухість
офісних сот ,де вимова
Із акцентом тобі не завадить,
але й не народить
особливих надій.Допоможе від болю
не зміна
континентів, а смерть.Що спочатку
посилить ці болі.

Та насправді,вже часу і часу!І
зморшки під скроні
промінцями густіш і густіш.Крізь
зап"ястя,а може
ще сильніше крізь пальці
просвічується кісточками...
Ми знайомі були ще у тому житті.І
у ньому
бересклет серебрився,грабові гаї
у долину
ще котились.Між нами - нічого,
лише суперечки
про вірші перечитані, друзів,
зрадливих і вірних.
навіть сварка була. де два сфінкси
безликі
з чорно - сірим цементом в очах
ще стоять,як раніше.
А відтак - у найкращій частині
зеленого Бронксу
тонконогий мольберт і коріння,
покручене часом --
як ознака зв"язку непорушного,
зову природи
бурштинового краю.Вона
не забуде, відплатить .
Тіло душу поборює І автострадою
лімфи
поспішають клітини,нестримно
зсихаються бронхи.
І те слово,що вимовив грецькою
мовою медик,
віддає нас в пожертву кислотам,
лугам і безладдю
переміщення часточок
в броунівськім мікросвіті.

Хмари,камінь вологий граніту,
води посіріла
німотою гортань.І ні в що
не впадаючі ріки.
Під гараж підібравшись,
єнот тихо стукає в двері.
На деревах між голок іскристо
спалахує білка.
Задивившись на перший ліхтар
забуваю про темінь.
Серце довго і вперто стучить
кулачком немовляти,
б"є по тому,чого забажа,
та не може назвати.
Засипається листям галузка,
працюють мурахи.
Відбиваються в дзеркалі блиском
флакони від фарби.
Поза рамок старіють трапеції,
руки та зорі,
що були дорогими для неї лише.
Це вже було.
Сором,тіла убогість і той
убиваючий кашель,
божевілля несе незборимий
від виділень запах.
Це обридле бажання - щоб все це
скоріше скічилось.
Перехожих байдужість.Пробач,
що у слухавці тиша.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Володимир Ляшкевич (М.К./М.К.) [ 2009-02-07 09:58:35 ]
Пане Вячеславе, ви у нас, на разі, головний перекладач Томаса Венцлови.