ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Володимир Бойко
2026.02.27 00:26
Всі імперії трималися на війнах, але всі імперії врешті пішли туди, звідки прийшли. Окрім однієї. Якби всі народи заходились повертати все, що колись комусь належало протягом тисячоліть, історія людства скінчилась би швидко і назавжди. Фальсифікації

Ігор Терен
2026.02.26 22:19
А Україна жирний пиріжок
і кожному смакує укусити
хоч би кусок
у жадібний роток,
гамуючи звірячі апетити.

***
А ми поперек горла глитаям

С М
2026.02.26 20:53
одягнись зі смаком
ідучи до танцю
лети ковзаючи
із трепетом літака
ув алмази плечей
усади троянди
швидкі авто і
люди ніби у снах

Володимир Невесенко
2026.02.26 20:38
Місто щулиться, мов шкарбан ,
в мряці киснуть пусті двори,
а у лузі такий туман –
не продивишся, як не зри.

Тане простір – за п’яддю п’ядь,
мла звисає рядном до ніг.
Ніби в засвіти – в непроглядь

Юрій Гундарів
2026.02.26 20:04
Відійшов у небуття видатний український диригент, який лише кілька місяців не дожив до свого 90-ліття…

До речі, не лише диригент, а й письменник, поет, режисер, скрипаль, композитор,
викладач і навіть філософ. Про його музичні проекти, книги й афориз

Євген Федчук
2026.02.26 19:17
Сидять старі на осонні, кістки свої гріють.
Про те, про се розмовляють, про молодість мріють,
Коли ще було в них сили весь день працювати,
І до ранку до самого потім танцювати.
Сидять, курять самокрутки, мирно розмовляють,
Коли тут повз них Секлета –

Сергій Губерначук
2026.02.26 17:52
Я вигляну з віконечка –
маленька замальовочка!
Не там, а тут
увесь наш театральний інститут
розсівся в рамки портретів
відомих акторів і пасивних поетів.
Що вже тут їм викривати,
коли вже видно й так,

Юрій Гундарів
2026.02.26 12:22
У перші дні листопада минулого року я опублікував на ПМ вірш «Гекзаметр гніву», на який отримав від літератора, який (чи яка) виступає під іменем Пиріжкарня Асорті, доволі розлогу рецензію такого змісту: «Що бачить читач, який натрапив на публікацію

Микола Дудар
2026.02.26 11:49
Звучали в голосі на Почет
Сім нот на пагорбі,
на біс…
І щось було від них пророче
Бо саме так рождають Свість…
Мощун, Ірпінь, і Київ, Буча
Навік зріднилися… Війна.
І тут прийшла потвора суча —

Борис Костиря
2026.02.26 11:47
Літо не відчувається,
як свято без музики,
мов танець німих тіней.
Де буйство плоті
і бризки шампанського?
Коли прийде
справжнє літо?
Коли відбудеться

Світлана Пирогова
2026.02.26 09:38
Вчетверте лютий дихає вогнем,
І пам'ять б'є у скроні, наче дзвони.
Ми кожен ранок починаєм днем,
Де вгризлось лихо, дим і бастіони.

Чотири роки...Скільки в них життів?
Розмов людей, обірваних на слові.
Ми стали старші за своїх батьків

Тетяна Левицька
2026.02.26 09:12
Панічні атаки уже пережиті —
В метро не шукаємо більш порятунку.
Коли деспот спалює сонячне жито
Звикаєш до спазм у порожньому шлунку.

До холоду в домі та мін на порозі,
Прокльонів, матюччя ганебної ролі.
До стигм на хресті, наркотичної дози

Віктор Кучерук
2026.02.26 06:09
Старанно сповите туманом,
Світання дрімає в саду, -
Росою зволожені зрана,
Дерева на сонечко ждуть.
Чекають на подуви вітру,
На світлих годин прибуття,
Мов я на кінець лихоліття
І розквіт нового життя.

Ірина Вовк
2026.02.25 18:41
ХОР ВОЇНІВ СВІТЛА:
«Ця сповідь – тим, чий земний шлях обірвався надто рано,
ставши тихим болем нашої весни.
Ми присвячуємо ці слова кожному дому, що вистояв під крижаним вітром,
і кожному серцю, яке не згасло в сутінках втрат.
Нехай наш сад прокине

Артур Курдіновський
2026.02.25 18:23
Дратує душу тліюче багаття,
Блакить небесну пронизав кармін.
Стою посеред лютого один...
Самотносте! Рубай мене на шмаття!

Роби це без жалю, з палким завзяттям!
Багато невідмолених провин!
Життя - болото. Жодних світлих змін.

Ігор Шоха
2026.02.25 17:32
                    І
Оглянуся, буває, у минуле
тай думаю, не знаючи чому, –
а може, і мене не всі забули
так само як і я, якщо почули
що згадувати їх ще є кому.

                    ІІ
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Ноктюрн Ноктюрн
2026.02.26

Богдан Райковський Райко
2026.02.25

Мілана Попова
2026.02.24

Стейсі Стейсі
2026.02.14

хома дідим
2026.02.11

Дарій Стрілецький
2026.02.05

Акко Акко
2026.02.03






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Томас Венцлова (1937) / Вірші

 UŽUPIS (ЗАРІЧЧЯ)
Liepų šurmuly, prieš akmens krantinę,
ties skubria srove, panašia į Tibrą,
su jaunais barzdočiais gurkšnoju “Gilbey’s”.
Sutema, stiklų skambesys ir dūmai.
Nepažįstu jų. Pažinau jų tėvus.

Ką gi, kartos keičiasi. Diktofonas
šlama ir užsikerta. Pašnekovams
rūpi lygiai tas, kas ir man kadaise:
ar kančia ir gailestis turi prasmę
ir ar menas tvers, jei nebus taisyklių.

Aš buvau kaip jie, kol patyriau keistą,
už kitas tikrai ne geresnę lemtį,
ir žinau, jog blogis nežūva niekad,
               bet aklybę galima prasklaidyti,
ir eilės vertos daugiau nei sapnas.

Vasarą dažnai nubundu prieš aušrą
ir be baimės juntu, kad artėja laikas,
kai naujoms gentims pasiliks žodynas,
debesis, griuvėsiai, druska ir duona,
o man jau nieko, išskyrus laisvę.

Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.



      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2006-09-05 19:15:55
Переглядів сторінки твору 5331
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R1
* Народний рейтинг 3.836 / 5.5  (3.836 / 5.5)
* Рейтинг "Майстерень" 3.836 / 5.5  (3.836 / 5.5)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.780
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Автор востаннє на сайті 2008.12.22 09:50
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Майстерень Адміністрація (Л.П./М.К.) [ 2006-09-05 19:19:10 ]
Автор не проти здійснення нами спроб перекладу українською (російською) мовою.

ЗАРЕЧЬЕ
(авторский подстрочник)

В сутолоке [шуме] лип, перед каменной набережной,
у торопливого потока, сxодного с Тибром,
я с двумя бородачами глотаю "Gilbey’s”.
Сумерки, звон стаканов и дым.
Я иx не знаю. Знал иx родителей.

Что ж, поколения сменяются. Диктофон
шуршит и дает осечки. [Моиx] собеседников
занимает то же, что и меня когда-то:
есть ли смысл у муки [страдания] и жалости,
и соxранится ли искусство, если [у него] не будет законов.

Я был таким же, как они, пока не испытал
странную судьбу, наверняка не лучше другиx судеб,
и знаю, что зло не исчезает никогда,
но слепоту можно xоть отчасти развеять,
и стиxи значат больше, чем сновидение.

Летом часто просыпаюсь перед рассветом
и без страxа ощущаю, что близится время,
когда новым племенам [поколениям] достанется словарь,
облако, руины, соль и xлеб,
а мне уже ничто, кроме свободы.

Додаток від автора:"Вольный, но организованный (см. сxему), нерифмованный стиx с женскими окончаниями. Заречье - район Вильнюса, любимое место авангардныx поэтов и xудожников."

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Володимир Ляшкевич (М.К./М.К.) [ 2006-11-19 16:01:00 ]

"6" Томасу Венцлава за оригінал.
Дуже цікавий, як на мене, твір, - зразковий для формування мислення :)

Спроба мого перекладу ( з коментарями >> ):

Заріччя
Лип юрміння понад руслом вбраних в камінь
вод поквапливих, подібних Тибру, пінних,
наче “Gilbey's”, що, з двома бороданями,
в літніх сутінках, стаканів дзвоні димнім, -
п’ю, мов знаю й цих, як знав колись батьків їх.

Що ж, минають покоління. В диктофоні -
шурхіт плівки, стукіт, - дивно, що нових їх
те самé, що і мене колись, займає –
сенс який страждання і жалю, займає
чи мистецтво зберігає дух законів.

Я ж таким був, як вони, таким, допоки
дивну долю не пізнав - не кращу інших,
не дізнався - не зникає зло ніколи,
що почасти сліпоту розвіють роки,
й менше значать сновидіння, аніж вірші.

Прокидаюсь до світанку, все частіше,
і без стрáху відчуваю близькість миті,
що відкриє племенам новим доволі -
хліб та сіль, словник, руїни, небом вкриті,
а мені нічого більше, окрім Волі.