ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Володимир Бойко
2026.08.06 17:39
Вже давно у лісах Амазонії
Не лунають чарівні симфонії.
Щонайкращих співців
Алігатор поїв
І печально в лісах Амазонії.

На великий банкет у Ракошино
Поз’їжджалися гості запрошені.

Євген Федчук
2026.08.06 15:33
Дід у вицвілій мазепинці на клас подивився.
Йому раптом щемно стало, що аж просльозився.
Це ж уперше, як героя його запросили
До дітей. Бо з того часу, як проголосили
Їх запроданцями, навіть і мислі не мали
Про таке розповідати, у собі тримали.
А те

Артур Курдіновський
2026.08.06 15:09
У липневому номері "Української Літературної Газети" надруковано магістральний вінок із моєї корони сонетів "Смарагдова тиша". Це для мене, дійсно, подія. Пригадуються слова та погрози деяких авторів Поетичних Майстерень, наших провідних новаторів-про

Борис Костиря
2026.08.06 14:28
Острів Епштейна в далекому морі.
Острів розпусти. Розкладений Рим
Так розвалився у плотській покорі.
Посох історії буде твердим.

Дика еліта вже геть занепала,
У дебілізмі не відає меж.
І словеса, як фальшиві опали,

В Горова Леся
2026.08.06 14:27
Лускаті хмари - окуні рожеві.
Заграви блиск на кожному зажеврів.
Їх неба невід викине на берег,
Де млою стануть кольорові пера

Тих дивних риб, що хмарами здалися.
А променю блесна над краєм блисне,
Над пляжем, де із оніксами гравій,

Ірина Вовк
2026.08.06 12:01
Суд історії на балконі палацу Клеопатра увірвалася на відкриту терасу палацу, де Цезар спостерігав за пожежею. Її сукня з найтоншого китайського шовку тріпотіла на вітрі, а важке золоте намисто-пектораль із зображенням крилатої Ісіди тремтіло від част

хома дідим
2026.08.06 11:52
для чого епатаж
зарафаель собі
життєве щось
знайоме всім тутешнє
із музикою
хай комусь верлібр
ще інший видить
ярлики аптечні

Вячеслав Руденко
2026.08.06 07:59
Коли ми розумом своїм
Досягнемо зразків
І кобзи наші кам’яні
Зігріють світ батьків,

Де телепати-ковалі
Лежать в основах рун,
І плем’я юних гендлярів

Віктор Кучерук
2026.08.06 07:21
Вітер розвіяв туман над покосами,
Небо безкрає укрила блакить, -
Серпень старанно вмивається росами,
Запахом яблук приємно п'янить.
Ранок серпневий свіжить прохолодою
Та звеселяє піснями птахів, -
Тішуся знову ясною погодою
І позолотою щедрих полі

М Менянин
2026.08.05 23:07
І був народ близьким до краху –
від рабства «несолона сіль»,
не стало в нім до Бога страху –
так корабель сіда на міль.

Серед Своїх народів в світі
Господь обрав послами їх,
в своїй землі були щоб ситі –

С М
2026.08.05 22:02
Сіре місто це
Залізних рук сплеск
І вечірка для клоунів, хай
Падає дощ недалеко
Прошу ласки, лимонадна бейбі

Як увечері сонце сідає
І земля розливається, вранці

Ольга Садкова
2026.08.05 21:37
Ешелон довжелезний. «Телячі» вагони.
По півсотні у кожнім невинних людей.
Чи із розуму це, чи з якихось агоній,
чи від вбивчих якихось примарних ідей?!

Виселенцями стали вкраїнські селяни,
що одвіку трудились на рідній землі.
А тепер конвоїри зухв

В Горова Леся
2026.08.05 16:32
Притулюся тобі до плеча, у смиренні притихну,
І бажання незмінності впреться кутом у висок.
Загустілим повітрям ухватиться порція вдиху,
Та у шелесті ранку відчується часу пісок.

Дай не знати коли і куди розійдуться дороги.
І не відати де і кому об

Борис Костиря
2026.08.05 13:59
Так цілий світ для тебе замалий.
Нікуди не подінешся від себе.
Проб'ється вірш крізь серце запальний,
Тікаючи від ницого вертепу.
Усі маршрути поведуть не в Рим,
А в точку відбуття, у точку пустки.
Втомився без надії херувим.
Немає в болю жодної в

Ірина Вовк
2026.08.05 12:51
Ця оповідь – спроба зазирнути за завісу сухої історичної хроніки. Мені хотілося показати стародавню Александрію 48 року до н.е. періоду цариці Клеопатри та римського імператора Юлія Цезаря як живий організм: з її шумом порту, запахами нільського мулу, роз

Тетяна Левицька
2026.08.05 11:36
Тобі написала б я, милий, листа,
та знаю, що він до Едему не дійде.
Від кірки до кірки мене прочитав,
а я нашвидку пролистала деінде.

Залишив на спомин багато чого,
ще більше забрав у мутне потойбіччя —
пів світу і ластівку серця мого,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Анастасія Ехо
2026.08.01

Фел Ходак
2026.07.22

Ольга Садкова
2026.07.18

Анна Марчук
2026.07.12

Паб Лімерик
2026.07.12

Тетяна Нєтьосіна
2026.07.04

Інна Момотюк
2026.07.04






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Томас Венцлова (1937) / Вірші

 UŽUPIS (ЗАРІЧЧЯ)
Liepų šurmuly, prieš akmens krantinę,
ties skubria srove, panašia į Tibrą,
su jaunais barzdočiais gurkšnoju “Gilbey’s”.
Sutema, stiklų skambesys ir dūmai.
Nepažįstu jų. Pažinau jų tėvus.

Ką gi, kartos keičiasi. Diktofonas
šlama ir užsikerta. Pašnekovams
rūpi lygiai tas, kas ir man kadaise:
ar kančia ir gailestis turi prasmę
ir ar menas tvers, jei nebus taisyklių.

Aš buvau kaip jie, kol patyriau keistą,
už kitas tikrai ne geresnę lemtį,
ir žinau, jog blogis nežūva niekad,
               bet aklybę galima prasklaidyti,
ir eilės vertos daugiau nei sapnas.

Vasarą dažnai nubundu prieš aušrą
ir be baimės juntu, kad artėja laikas,
kai naujoms gentims pasiliks žodynas,
debesis, griuvėsiai, druska ir duona,
o man jau nieko, išskyrus laisvę.

Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.



      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2006-09-05 19:15:55
Переглядів сторінки твору 5709
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R1
* Народний рейтинг 3.836 / 5.5  (3.836 / 5.5)
* Рейтинг "Майстерень" 3.836 / 5.5  (3.836 / 5.5)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.780
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Автор востаннє на сайті 2008.12.22 09:50
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Майстерень Адміністрація (Л.П./М.К.) [ 2006-09-05 19:19:10 ]
Автор не проти здійснення нами спроб перекладу українською (російською) мовою.

ЗАРЕЧЬЕ
(авторский подстрочник)

В сутолоке [шуме] лип, перед каменной набережной,
у торопливого потока, сxодного с Тибром,
я с двумя бородачами глотаю "Gilbey’s”.
Сумерки, звон стаканов и дым.
Я иx не знаю. Знал иx родителей.

Что ж, поколения сменяются. Диктофон
шуршит и дает осечки. [Моиx] собеседников
занимает то же, что и меня когда-то:
есть ли смысл у муки [страдания] и жалости,
и соxранится ли искусство, если [у него] не будет законов.

Я был таким же, как они, пока не испытал
странную судьбу, наверняка не лучше другиx судеб,
и знаю, что зло не исчезает никогда,
но слепоту можно xоть отчасти развеять,
и стиxи значат больше, чем сновидение.

Летом часто просыпаюсь перед рассветом
и без страxа ощущаю, что близится время,
когда новым племенам [поколениям] достанется словарь,
облако, руины, соль и xлеб,
а мне уже ничто, кроме свободы.

Додаток від автора:"Вольный, но организованный (см. сxему), нерифмованный стиx с женскими окончаниями. Заречье - район Вильнюса, любимое место авангардныx поэтов и xудожников."

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Володимир Ляшкевич (М.К./М.К.) [ 2006-11-19 16:01:00 ]

"6" Томасу Венцлава за оригінал.
Дуже цікавий, як на мене, твір, - зразковий для формування мислення :)

Спроба мого перекладу ( з коментарями >> ):

Заріччя
Лип юрміння понад руслом вбраних в камінь
вод поквапливих, подібних Тибру, пінних,
наче “Gilbey's”, що, з двома бороданями,
в літніх сутінках, стаканів дзвоні димнім, -
п’ю, мов знаю й цих, як знав колись батьків їх.

Що ж, минають покоління. В диктофоні -
шурхіт плівки, стукіт, - дивно, що нових їх
те самé, що і мене колись, займає –
сенс який страждання і жалю, займає
чи мистецтво зберігає дух законів.

Я ж таким був, як вони, таким, допоки
дивну долю не пізнав - не кращу інших,
не дізнався - не зникає зло ніколи,
що почасти сліпоту розвіють роки,
й менше значать сновидіння, аніж вірші.

Прокидаюсь до світанку, все частіше,
і без стрáху відчуваю близькість миті,
що відкриє племенам новим доволі -
хліб та сіль, словник, руїни, небом вкриті,
а мені нічого більше, окрім Волі.