Літературознавці – “паскудні” люди. Вони інтерпретують той чи інший художній твір письменника на свій лад, безжально перекручуючи факти, вкладаючи в уста творця те, про що він навіть і не думав (а те, що письменник – Творець, який у вічному змаганні з Богом вершить людські долі, - факт доконаний!).
Щось подібне трапилося з романом Павла Загребельного “Безслідний Лукас”. Усі, хто мав би розбиратися в художньому факті, як ув істині в останній інстанції, ніби змовились і стверджують: мовляв, Лукас насправді безслідний, бо його не можна купити чи запроторити у полон. Але досить прочитати останнє речення роману – “Його шукали довго”, - аби зрозуміти неточність, м’яко кажучи, подібного твердження.
Свого часу літературознавці ніби змовились і в один голос заявили, що в романі Ольги Кобилянської “Земля” мова йде про братовбивство. Але жодного братовбивства у “Землі” немає! Принаймні воно не підтверджується художніми фактами, а, кажучи мовою юриспруденції, не доведено, що брат убив брата. Я би радив прочитати цю книгу слідчим, прокурорам, суддям, а літературознавцям – зацікавити їх у цьому, аби нарешті розставити усі крапки над “і” у цій заплутаній історії. Ольга Кобилянська – геніальна письменниця, аби банально вдатися до біблійного сюжету в сучасній, на її час, інтерпретації, і справою нашої честі є захистити світле ім’я письменниці від недобросовісних літературознавців.
Так само слід захистити від них і світле ім’я геніального письменника Павла Загребельного, геніальність якого визнають, але ніби зумисно роблять усе, аби цю геніальність перекреслити.
“Безслідний Лукас” написаний ще за радянських часів. Якби не знав автора, то подумав би, що мова – про детектив ув американському стилі. Втім, це лише на перший погляд. Насправді йдеться про глибоко філософський роман, правда, без усіляких, власне, філософських “викрутасів”. Про складне (а мова, зрештою, йде про найголовніше – фізичне виживання людства) Павло Загребельний говорить просто. Це слово Майстра з великої літери, який досконало розібрався у проблемі. Відчувається, що він прочитав не одну сотню книжок з даної тематики, аби досягти такого легкого викладу. Письменник не просто розповідає те, про що дізнався сам, а й вкладає у мозок головного героя ідеї, які мали би перевернути свідомість людства.
У підзаголовку до свого роману Павло Загребельний додає – “... і не без фантастики”. За великим рахунком, фантастики у звичному розумінні цього слова нема, але саме поняття має для письменника більш розлогий сенс. Бо фантастика – не лише науково-технічні досягнення, які згодом стають буденною річчю (телефон, автомобіль і таке інше), це щось інше, в тім числі й те, що розповсюджується на людські стосунки. А між героями Павла Загребельного – і не тільки у цьому романі – стосунки справді фантастичні!
Після важкої травми Лукас пережив клінічну смерть. У його голові виникла ідея підвищення розумового потенціалу людства. Ця, здавалось би, фантастична (!) ідея зацікавила тих, хто хотів використати надбання Лукаса у власних цілях – а саме для закабалення людства, на перетворення його на всесвітнього раба. Вони вишукано обплутали Лукаса “потрібними” людьми, які працюють на могутню корпорацію. Ця корпорація не єдина у полюванні за людськими мізками, конкуренція йде шалена, але мета у цих людців одна: завоювати людство, поставити на службу особисто собі.
За великим рахунком, нічого фантастичного, описаного Павлом Загребельним у “Безслідному Лукасі”, нема. Просто про багато речей ми не знаємо, а коли письменник нам розповідає про них, вони видаються фантастичними. Але справді фантастичним видалося би те, чого не знає й автор роману. Фантастика – це процес, а не статична дія, і Павлові Загребельному вдається це показати, при цьому звернувши увагу на одну важливу особливість. Мова йде про те, що вчорашні досягнення науки й техніки, які були покликані служити людству, нині перетворюються на свою протилежність і здатні це людство знищити. Письменник застерігає: скажімо, термоядерне знищення видасться нам “дрібницею” у порівнянні з використанням підвищення розумового потенціалу людства, якщо його використають з антилюдською метою.
Роман населяють фантастичні люди – як з одного, так і з іншого боку, - і в цьому ще один, власне, “фантастичний” феномен Павла Загребельного. Це не фантастичні істоти, наділені надприродною силою, а звичайні люди, але стосунки між ними теж “фантастичні”, бо, скажімо, не може людина, народжена для добра, творити підлість. І хіба це не фантастика (уже без лапок), коли вона чинить саме так?
Вивчення фантастичної ідеї в усьому його різномаїтті в творчості Павла Загребельного ще потребує свого дослідника, але вже зараз можна сказати, що письменник нетрадиційно підходить до цієї теми, не йде протореними шляхами.
У романі, як і у житті, йде одвічна боротьба між Добром і Злом, але, як і в житті, деякі представники сил Зла, які не зі своєї волі опинились по той бік барикад, допомагають Лукасу. А тепер: стоп! Однозначно ототожнювати Лукаса з силами Добра теж не слід, адже його геніальний винахід може бути використаний силами Зла (приклади Енштейна чи Сахарова багато про що говорять!), і тепер лише від Лукаса залежатиме, чи втече він від цих сил. Останнє речення роману – “Його шукали довго” – не дає однозначної відповіді на це запитання. Принаймні, не можна зробити однозначного висновку. Якщо Лукаса шукали довго, то врешті-решт могли й знайти. А якщо й знайшли, то за допомогою сучасних методів маніпуляції людською свідомістю “видобути” з Лукаса його ідею і застосувати її проти людства. Коло замкнулося – і Лукас уже не представник сил Добра?
Щоправда, Павло Загребельний, сумніваючись у “безслідності” Лукаса, все ж дає варіант виходу із ситуації – зникнення – і наводить історичні приклади, коли безслідно зникали люди, творці геніальних ідей, якщо переконувались, що їхнє надбання може бути використане проти людства. Нема людини – нема ідеї. Проте це радше казка, фантазія або елемент фантастичного у творчості Павла Загребельного. Навіть якщо це є реальністю, яка для нас залишається фантастикою, бо занадто скупими знаннями ми володіємо, то все ж не у всіх випадках геніальні люди можуть самознищитися разом зі своїми ідеями, а радше Зло використає їхні ідеї проти людства.
Філософський роман Павла Загребельного “Безслідний Лукас” недооцінений критиками. Радше ми звертаємо увагу на інші його романи, зокрема, історичні, або віддаємо данину політичній кон’юнктурі. Безумовно, письменник є (якось язик не повертається сказати: був) Українцем з великої літери, а політична кон’юнктура мине. Колись казали, що Брежнєв – дрібний політичний діяч епохи Алли Пугачової. Зараз сміливо можемо стверджувати, що нинішні політичні діячі є дрібнотою епохи Павла Загребельного.

Анатолій ВЛАСЮК

Насправді йдеться про глибоко філософський роман, правда, без усіляких, власне, філософських “викрутасів”.