Упевненість, що шлях веде кудись
увись до раю на землі, у душах -
людей загубить. Друже, придивись:
вже тоне суша.

А ти бредеш, неначе неживий,
не маєш пари - на ковчег не візьмуть.
Повторюєш лише: "О, Боже мій,
не дай загинуть!

Не дай повірить серцем в Вавилон
у вежу, що впирається у хмари!"
Шляху звивається німий бустофедон,
не смисл - забави.

Простіть мені. Я не тримаю зла
ні на кого. Боюсь лише, що сон це,
і що на всіх не вистачить тепла,
як змерзне сонце;

що не відчути погляду Творця,
і рух зірок зупинеться навколо;
що огорне і душі, і серця
одвічний холод.

Боюсь, що знову незбагнений Хтось
віддасть тендітний Рим кривавим готам.
Що ми йдемо, як йшов колись Христос:
Голгота.