Вітаю Захаре. Жаль, що ви не були присутні на нашому Форумі. :( Та наступного разу будьте обов'язково.
Щодо вірша, то бачу в ньому дуже потужну образну основу, але маю стійке відчуття, що вона вами не зовсім точно реалізована? Так стається, коли автор всередині текстової течії, не те що ваші читачі, які на найближчих пагорбах, чи притоках :)

Що маю на увазі під своїм баченням точності?
Наприклад, "Як долоні, зрослись наші тихі туманні світи" - "зрослись"(?) - можливо точніше "зійшлись", "сплелись"...? (Для класицизму)
Далі "наші" - воно вже було у попередньому рядку, і, можливо, цільніше замість "наші тихі туманні" використати "затуманені тихі", хоча чи "тихі", бо далі вже є "тихий" годинник...

А далі "нас – додому, де ми будем тихим годинником йти", - "нас" - повторюється, чи оправдано? Можливо" краю, дому, де будемо ..."?

Власне, як на мене, Захаре, ви одночасно дивитеся на вірш і з погляду романтизму, і з класицизму, тому ось ці дрібні моменти суперечностей? А від стилю багато тут залежить. Наприклад для класицизму в останньому рядку вашого вірша дієслова не повинно ніби бути.

все було би добре аби не "хмурить брови" - це очевидний русизм. Українці за звичай "суплять брови" :-) Але моя оцінка твору на мій власний подив не змінюється 8-)))

Захаре, дуже чуттєвий вірш. А куди ти зник так надовго?

Шановний Святославе, дякую за відгук! Вираз "хмурити брови" в українській мові є, так каже тлумачний словник.

Шановна Редакціє, щиро дякую за запрошення взяти участь в Форумі. На жаль, через незалежні від мене обставини, я не зміг скористатись Вашим люб"язним запрошенням. Спасибі за підказку про "як долоні, сплелись..." У Вас гостре око, і Ваші коментарі завжди допомагають мені покращити свої твори. Але хочу дещо пояснити. Я звертаюсь до своєї панни як "бідна панно моя". Якщо подумати, то по-справжньому бідними є лише самотні люди. Але коли два окремих "я" знаходять одне одного, то самотність закінчується, і починається нове - багате, щасливе! - життя. Оцим повторенням я намагаюсь підкреслити, що вже немає двох окремих нещасливих "я", а є одне довершене "ми".

Мирославо, дякую за увагу! Причина мого зникнення (частково) пояснена в вірші.

З повагою, Захар.

Захаре, надзвичайно красивий і чуттєво-ніжний вірш. Прочитала його декілька разів і впевнена, що повернусь до нього знову:) Героїня повинна у вас закохуватись кожну хвилину:)