Політико-графоманська казочка
орієнтовно 2007 року розливу
для дітей молодшого пенсійного
віку, виконана в стилі хіп-хоп
на чисто – конкретному
недужелітературному суржику.
Всі асоціації з реальними подіями
і особами розцінюються як провокація
і безпідставний наклеп

Десь, колись, в якомусь лісі,
а в якому, я не знаю,
ну а знав би, не сказав би,
хоч тягніть до ФСБє,
здійнялась велика буча,
дуже схожа на цунамі
(це такі великі хвилі,
що змивають геть усе).
А здійняв її маленький,
в будні зовсім непомітний,
дуже добрий і ласкавий
поросятко Троячок.
Що ж на нього наступило,
зіпсувало конче настрій,
геть позбавило спокою,
відібрало апетит?
А це був ведмедик-бука,
що прийшов зі сходу лісу,
кажуть – зек «парву-парєжу»,
але брешуть, певно, всі.
Звали Плюх його ласкаво,
бо інакше бив у «диню»,
а іще кусав за п’яту
і за вухо також міг.
Сталось так, що наші бджоли
(а вірніше їх частина)
Пуха висунули в Мери,
щоб він мед розподіляв.
Ну а як же поросятко?
Справа в тім, що в цьому лісі
він був теж не хлоп останній,
а й собі «ого-Цабе!»
Ще колись частина бджілок
на Галявину зібралась
(Троячок тоді із Плюхом
знай міняли сракачі...)
й влаштували Плюху тирло –
били «хуками» по носі,
сильно жалили у вухо,
і горланили «Ганьба!»
І тоді він втік до Сходу,
і заліг в нервову сплячку,
та помститися свинюці
товариству обіцяв.
І так сталося, що згодом
бджоли знову мед зібрали,
і замислились глибоко –
хто ж це буде рахувать?
А бажаючих набігло,
мать чєсная, цілий табір,
а, вірніше, цих загонів
ти й за день не обійдеш.
Серед всіх оцих звіряток
виділялася красуня,
вороги казали «стерва» ,
та брехали, мабуть, всі.
Звали всі її - Аліса,
це така собі лисичка,
що пухнастий довгий хвостик
завжди мала при собі.
Вона – самих чесних правил
(як сама про те казала),
і всі вірили охоче,
так боялись її всмерть,
бо лисичка мала вдачу -
що слону відкусить ногу,
а за нею – цілий хобіт,
ну а потім - ... (тута – стоп!)
І була вона зі свином
чи то родичка далека,
чи колись там «шури – мури» ,
одним словом – часто вдвох.
Проте звірі гомоніли,
що єднало їх навіки -
вони меду не любили,
але втім вже знали, як
обміняти діжки з медом
на корисні вдома речі,
триколісний моторолер,
ну і ще не зна на що...
Та була одна проблема -
лиска часом полюбляла
пожувать свинячий хрящик,
що у вухах і хвості.
І нещасне «Три копійки»
вже давно про те дізнався.
спати міг лише при світлі,
ще й у сейфі, під замком,
адже тяжко бути Першим
в цьому дикому болоті,
а, вірніше, в цьому лісі,
але те є все одно.
Одним словом вірний Тигра,
одягнувши шльом залізний,
відігнав жахливу лиску,
не далеко, але все ж ...
А тут – опа! Наш ведмедик,
в братани кількох надибав,
ну а, може, не надибав,
а, скоріше, підкупив.
Він сказав: «брати і сестри!
хто зі мною – тим дарую
два кіла «пургену» в пачках
і «віагри» – півкіло!»
Більше всіх тому зраділа
Прогресивна піаністка,
що давно не мала сексу,
бо лякала женихів,
іще двоє хворих шлунком
зажадали партбілети,
бо «до вітру» не ходили
вже мабуть неділі з три...
Одним словом захопили
всі діжки із клятим медом
і до них не підпускали
ближче, ніж на кілометр.
І хоч Плюх не був прохвесор,
рахував діжки він добре
і товстішав регулярно,
наче тісто на дріжджах.
Троячок же тихо рюмсав,
часом, сякався в копитце,
зі сльозами їв каштани,
ну і жолуді іще.
І все йшло як йшло,
та раптом...
Плюх чогось погано виспавсь
і розлючений у гості
почалапав до свині.
«Слухай, ти, свиняче рило! –
загорланив він з порогу,
ти - салага, йоксєль – моксєль,
дуй негайно в мій барліг,
та візьми новеньку щітку,
ту, якою чистиш зуби,
і мені почистиш тухлі ,
ну а потім – унітаз...»
Троячок аж поперхнувся
тим, що їв ще позавчора:
«Та не буть тому ніколи,
я ж – породистий кабан!»
Враз забув він свої сльози,
Плюху висякавсь на пузо,
так, що трішки той злякався,
не до смерті, але все ж...
Та воно те і не дивно,
бо страшенний вигляд свинки
налякав би де завгодно
хоч якого «крутія»,
а тут ще й лисиця шустра,
гвалт унюхавши, прибігла –
триколісний моторолер
не давав руденькій спать,
й Плюха братани примчали,
знову сяючи здоров’ям –
адже два кіла «пургену» –
зовсім не «хухри – мухри».
Почалася груповуха,
що любе німецьке порно –
лише мультик дітям на ніч,
хочеш вір, а хочеш – ні,
але сили, наче, рівні,
не здолають, як не дмуться
ворогів своїх звірята,
і тут хтось згадав про бджіл...

Але бджолам що до того?
Їм збирати треба меду,
і тому на цю «бодягу»
вже вони не повелись.
Але є ще купа трутнів,
що підтримати готові
хоч ведмедика, хоч свинку –
тільки трішки заплати...
Боже ж мій! Які проблеми?
І за 100 краплинок меду
звірі звозити почáли
чолотрясів на «майдан».
Роздали усім сценарій,
прапорці і бутерброди,
аби трутні не охляли
день скандуючи «Ганьба!»
Але галасом страшенним
не злякати опонентів,
і звірятка наші милі
перейшли до інших дій.
Хтось згадав “Закони Лісу”,
за якими мали жити
і «крутий» великий гризлі,
і маленький хом’ячок.
Цей «Закон» охороняли
двадцять три сови вухасті,
що були сини Феміди
(ну а може - байстрюки).
Оточивши Дуб Закону,
звірі знов підняли рейвах,
типу «Геть ведмедя з Мерів!!!»,
або «Свинку – на шашлик!!!»
Від такої «канонади»
сови геть перелякались –
хто з проносом ліг в лікарню,
хто – під дурня став «косить»,
адже сови люблять тишу,
і в пакунках – грошенята,
за кордоном цього лісу
хто ж не хоче відпочить...
«Покосила» нежить кворум –
Пух і свинка й тута рівні,
що робить, куди податись?
Хтось гукнув: «… в Заможний ліс!»
Розкажу, хто ще не знає –
це такий собі лісочок,
поруч з нашим, недалеко,
але чось іще здавна
ті звірушки збудували
на кордоні мур залізний,
прокопали рів глибокий,
й провели колючий дріт.
Мо’ що наші – були дикі,
ну а ті – дресирувальні,
благородні, де не стрельни,
в них текла блакитна кров
навіть десь в районі тазу,
вже не кажучи про рило,
всі кістки (і навіть куприк)
медицина берегла...
Отже, вгледівши із вежі,
що стояла на кордоні,
натовп, що до них чалапав,
загорланили «АЛЯРМ!!!
Хто живий і благородний,
враз ховайся під кущами,
хто у норах, хто у дуплах,
насувають дикуни!!!»
Й тута облизня спіймало
товариство наше буйне –
всі по черзі цілували
навісний литий замок...