Ми ті, про кого шепотіли в давнину
У мимовільному тремтінні еллінськії міфи
Народ закоханий у буйство і війну
Сини Геракла і Єхидни скіфи.

Навколо моря Чорного пусті степи
Як демони ми облітали придко
Являлись раптом, сіяти всюди страх
У верхів‘ї Тигру і пониззі Істри.

Ми диким норовом жахали світ,
Палаючи зловісно і тут і там зірницею
І перед нами Дарій відступив і Кір
І був прибоpканий він скіфською царицею.

Хто ми були? І щит і ніж,сайдак і спис
Шолом і лук, і стріли і коня вудила!
Леск і дзвін, і крик і сміх, і напади і усе буття
У розгулі браному і у бенкеті п‘яному!

Плекали нас хурделиці і мороз:
І у хуртовині вихору подій тягнув нас холод;
Ножем рубали ми вино і дзенькали
Волосся мерзлого нитки льодові!

І вірний приятель і учитель мудрий наш,
Вино ячмінне підбадьорувало нам сили:
І у бій летіли ми під дзвони мідних чаш
На поясі із ними ішли у могили.

Дні битв і полювань, бучних бенкетів
Змінили подобу і творили суть життя
І весело було колоти рабів,
Ще перед тим,як запалити вогонь на тризні!

У курганах громіздких і сидячі на коні,
І серед багатств, як заповіли наші предки
Сплять наші страхітні царі і у снах
Їм маряться звитяги, битви і бенкети.

І часом у стороні від вогнища присівши,
І Коли хмеліли у насолоді гості,
Юнак наш виробляв для дів
Коней і левів із срібла і кості.

І у коло взявши грізного жерця,
І у руці тримаючи високо факел димний,
У танці дикому співали до кінця.
Гучні і величні і переможні гімни.