Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.24
12:14
Ці паростки весни проб'ються безумовно
Крізь кригу і сніги, крізь сумніви і страх.
Вони здолають підступи і мову,
Якою говорив зими старий монах.
Вони здолають забуття і змову
Ненависті і зла, потворної тюрми
І так здобудуть певну перемогу
Крізь кригу і сніги, крізь сумніви і страх.
Вони здолають підступи і мову,
Якою говорив зими старий монах.
Вони здолають забуття і змову
Ненависті і зла, потворної тюрми
І так здобудуть певну перемогу
2025.12.24
09:23
– Який пан товстий та негарний.
– О-о-о, у пана в животі – риба.
У риби всередині – ікра.
А ікра та – очі.
А очі то – світ.
Світ – то пан.
23–24 серпня 1996 р., Київ
– О-о-о, у пана в животі – риба.
У риби всередині – ікра.
А ікра та – очі.
А очі то – світ.
Світ – то пан.
23–24 серпня 1996 р., Київ
2025.12.24
06:54
Мов тополиний пух прилинув
На мерзлу землю за вікном, -
Рої сніжинок безупинно
Літали й вихрились кругом.
Кружляли, никли, шурхотіли
Навколо хати аж надмір
І світ ставав ще більше білим,
І білість вабила на двір.
На мерзлу землю за вікном, -
Рої сніжинок безупинно
Літали й вихрились кругом.
Кружляли, никли, шурхотіли
Навколо хати аж надмір
І світ ставав ще більше білим,
І білість вабила на двір.
2025.12.23
23:51
Ми ховались від холодного дощу чужих слів під чорною парасолькою віри. Барабанні постукування по натягнутому пружному шовку китайщини здавались нам то посмішкою Будди, то словами забутого пророка-халдея, то уривками сури Корану. Ми ховались від дощу чужих
2025.12.23
22:04
О докторе добрий – на поміч!
Там де серце було в мене – біль
Він тихий він б’ється
Можте вирвати і
У банці отій зберегти?
О мамо мені все недобре
І сьогодні не день а стрибок
Там де серце було в мене – біль
Він тихий він б’ється
Можте вирвати і
У банці отій зберегти?
О мамо мені все недобре
І сьогодні не день а стрибок
2025.12.23
21:12
Я прочитати дам вогню твої листи,
А фото покладу чим глибше до шухляди, –
І потім сам-на-сам для пані Самоти
Співати заведу мінорні серенади...
Хай полум’я горить, ковтаючи слова,
Що зранили навік понівечену душу, –
І запалає вмить від болю голова
А фото покладу чим глибше до шухляди, –
І потім сам-на-сам для пані Самоти
Співати заведу мінорні серенади...
Хай полум’я горить, ковтаючи слова,
Що зранили навік понівечену душу, –
І запалає вмить від болю голова
2025.12.23
19:57
Я іду забутими стежками
У глухих, неходжених місцях.
Заблукав поміж двома віками,
Хоч порив небесний не зачах.
Заблукав у лісі чи у полі,
У далеких хащах наземних.
Я шукаю волі у неволі,
У глухих, неходжених місцях.
Заблукав поміж двома віками,
Хоч порив небесний не зачах.
Заблукав у лісі чи у полі,
У далеких хащах наземних.
Я шукаю волі у неволі,
2025.12.23
17:30
Перше моє прозвисько (в дитинстві) -- Євик, Свинопас, і пішло -- Сем, Кальок, Борода, Будулай, Татарин, Боніфацій, Лабух...
ПРИСВЯТА. ДЕЯКИМ:
Оптимістично налаштований, не згас…
Все те, що було придбане, з тобою.
Одне із прозвиськ, схожість, «свиноп
ПРИСВЯТА. ДЕЯКИМ:
Оптимістично налаштований, не згас…
Все те, що було придбане, з тобою.
Одне із прозвиськ, схожість, «свиноп
2025.12.23
17:18
Я босоніж пройду
по тонкому льоду —
не потону в сутужну хвилину.
А та біль, що в мені
пропаде навесні
у рожевім суцвітті люпину.
І не страшно іти,
по тонкому льоду —
не потону в сутужну хвилину.
А та біль, що в мені
пропаде навесні
у рожевім суцвітті люпину.
І не страшно іти,
2025.12.23
15:31
Ой, нема чого читати,
усе нецікаве,
кожен пише про те саме
іншими словами
Усі стали патріоти,
проклинають рашку,
бо без рашки гарно жити,
усе нецікаве,
кожен пише про те саме
іншими словами
Усі стали патріоти,
проклинають рашку,
бо без рашки гарно жити,
2025.12.23
11:38
Повертатися годі
з-під чужого крила.
На далекому сході
ти за себе була.
Там династії бились,
там точились бої,
там на тебе дивились
через очі твої.
з-під чужого крила.
На далекому сході
ти за себе була.
Там династії бились,
там точились бої,
там на тебе дивились
через очі твої.
2025.12.23
08:01
Шумить стривожено Дніпро,
Коли борвій здіймає хвилі, -
Коли лякається добро
У вир стрибнути з мокрих схилів.
Пропахле пилом і багном,
Воно боїться обмивати
Себе при світлі чи смерком,
Щоб оминало річку свято.
Коли борвій здіймає хвилі, -
Коли лякається добро
У вир стрибнути з мокрих схилів.
Пропахле пилом і багном,
Воно боїться обмивати
Себе при світлі чи смерком,
Щоб оминало річку свято.
2025.12.22
19:59
Видно не того любила,
розірвала, попалила
помаранчові вітрила.
Деревом вросла в землицю —
погляд гострий, серце — криця,
а душа, немов криниця:
милосердна, хлібосільна,
щира, горда, своєрідна,
розірвала, попалила
помаранчові вітрила.
Деревом вросла в землицю —
погляд гострий, серце — криця,
а душа, немов криниця:
милосердна, хлібосільна,
щира, горда, своєрідна,
2025.12.22
17:40
Він надійшов не з того Миколаєва, на який зазіхав кремлівський загарбник-мрійник, а з невеличкого містечка на Львівщині. У відповідь на свої дві книжки («Запорожець за Йорданом» та «Заплутавшись у гомоні століть») я отримав три («Розчарована осінь», «Тере
2025.12.22
15:26
Ліс як віддзеркалення
твоєї особистості.
Ліс як відбиття
твоїх думок.
З ким ще говорити,
як не з лісом?
Ти стоїш із ним
віч-на-віч.
твоєї особистості.
Ліс як відбиття
твоїх думок.
З ким ще говорити,
як не з лісом?
Ти стоїш із ним
віч-на-віч.
2025.12.22
13:54
Із Олександра Васильовича Некрасова *
Зміст
Глава перша
Глава друга
Глава третя
Глава четверта
Глава п’ята
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Зміст
Глава перша
Глава друга
Глава третя
Глава четверта
Глава п’ята
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Артур Сіренко (1965) /
Проза
/
Тіні
Вчитель і марксизм
Я люблю розповідати історії невигадані. Хоча це писати важко – за кожним словом чиясь доля, чиїсь страждання та болі. І про це треба розповісти максимально правдиво – щоб не образити пам'ять людей минулого. Особливо відчувається оця важкість пера в руках, коли перевідаєш історію почуту не з перших уст – кожен сприймає світ по своєму… Я хочу сьогодні розповісти історію про одного вчителя. І про марксизм – як він вплинув на сумну долю одного юного служителя освіти.
Історія ця сталася в місті Чорткові. Жив в місті Чортків хлопець – народився він ще до першої світової війни. У двадцятих роках того страшного двадцятого століття йому випало бути школярем – навчався в гімназії. Чортків в ті часи було містом прикордонним – в Чорткові була Польща, а за Збручем совіти – так званий Совітський Союз – країна де єдиною можливим світоглядом був марксизм – з певними видозмінами з часом в рамках «партійної лінії». Це я так – нагадав середовище в якому хлопець з прізвищем К. жив і вчився. І сталося так, що якось йому його товариш по гімназії підсунув брошурку про марксизм. Точніше марксистську брошурку видану якимось комуністичним діячем – ось мовляв як цікаво, ось воно як все насправді, як влаштоване суспільство. Брошурка на відміну від нудних книг Маркса чи Леніна викликала цікавість, і своєю недосказанністю і поверховістю змушували фантазувати – так влаштовані всі брошурки, агітація – це лише збовтування розуму. І на свою голову К. захопився марксизмом. Після брошурки він роздобув «Капітал» Маркса і спробував у цьому талмуді матеріалістів та шлункопоклонників знайти істину. Захоплення мало не переросло в манію – К. вирішив, що Маркс в усьому правий і що треба боротися за досконале суспільство в якому всі рівні, всі однакові і все в усіх спільне – від хати до штанів і жінок. А тут якраз гімназію він успішно завершив і мріяв вчитися в університеті. Але коштів на навчання в університеті батьки К. не мали, потрібно було думати про хліб насущний і К. влаштувався на роботу вчителем в одну з шкіл поблизу Чорткова. Але мрія про навчання в університеті його не полишала і бажання будувати досконале суспільство рівності теж. «Капітал» став його настільною книгою, на стіну він повісив портрет Леніна і вечорами філософствував про усуспільнення.
І раптом йому в голову прийшла ідея: а якщо перейти кордон? Тут же поруч – он там – за Збручем перша в світі країна соціалізму, там марксизм втілився в життя, всі рівні і вчаться в університеті безкоштовно. Він отримає освіту і буде будувати комунізм. Це ж втілення мрії! Він стане справжнім комуністом, вивчиться і стане великим вченим або «інжинєром» і буде працювати куди його направить комуністична партія – на якийсь великий завод чи будову, а можливо і самого його приймуть до лав комуністичної партії (якщо, звісно, він такої честі заслужить і буде гідний). У ті часи в тих краях був розвинутий народний промисел – контрабанда. Чимало людей переправляли таємно за Збруч товар, заробляючи на цьому якісь гроші. У маленьких містечках всі всіх знали хто чим займається і знайти досвідчених контрабандистів було не складно. За невелику плату вони серед ночі перевезли нашого героя через Збруч оминаючи прикордонників. А були вже тридцяті роки божевільного двадцятого століття.
Вчитель К. йшов на світанку лісами і полями на схід. Це були найщасливіші години його життя! Сповнилась його мрія! Ось вона навколо – «Радянська Україна», де він почне нове, сповнене вищої мети життя. Навколо буяла весна. Свіже весняне повітря і запахи квітів наповнювали легені.
Він дійшов до найближчого села і спитав у селян, де тут сільська управа чи голова колгоспу. Щоправда, колгоспники не виглядали так, як він їх собі уявляв – не справили вони враження щасливих людей, були погано вдягнені, змарнілі і були якісь перелякані. Вони нічого йому не сказали, тільки подивились якимось дивним поглядом і махнули рукою. Дійшовши до сільради, яку він впізнав по червоному прапору, тут же зайшов у середину і повідомив здивованому голові, що він втік з буржуазної Польщі в соціалістичну країну і хоче будувати комунізм. Голова попросив його посидіти і трохи почекати, а сам тим часом кудись телефонував і попросив терміново когось там приїхати.
Довго чекати не довелося – приїхала велика блискуча чорна машина, а в ній люди в якомусь незнайомому однострої і один в цивільному. Певно партійні працівники. Вони мило посміхалися вислухавши його розповідь про бажання будувати комунізм. На всі запитання відповідали посмішкою і киванням голови і запросили в сісти машину. Вчитель К. їхав щасливий – адже його везуть, напевно, в Київ, в університет де влаштують на навчання і взагалі влаштують йому нове щасливе життя.
Але його чомусь привезли в якийсь дивний будинок, завели в кімнату практично без меблів і почали бити запитуючи тільки: «Какоє у тєбя заданіє!?» Вчитель К. нічого не розумів. Чому його б’ють? Що від нього хочуть? Він все повторював свою історію, що він хотів жити в першій країні соціалізму, хотів вчитися і будувати комунізм. Але його знову били і запитували те саме. А потім кинули в якусь кімнату без вікон, а потім знову те саме… І так тривало більше тижня. Вчитель К. перестав навіть відповідати – тільки дивився розширеними очима в порожнечу. Зрештою, кати зрозуміли, що, напевно, він таки говорив правду. Не знаючи, що з ним робити вирішили звернутися до польської сторони – чи живе у них в Чорткові такий собі вчитель К. Польська сторона відповіла, що справді, є такий громадянин, він пропав більше тижня тому. Вчителя К. більш-менш привели до ладу і передали польським прикордонникам. Вони зібрались його теж побити і пояснити популярно, що кордон нелегально перетинати не можна. Але побачивши, що бідолаха ледве тримається на ногах відпустили додому.
Вдома вчитель К. довго відлежувався і приходив до тями. Потім чомусь зняв зі стіни портрет Леніна і десь його подів. Книгу «Капітал» перестав читати і став використовувати її сторінки для розпалювання пічки. Перестав філософствувати про досконале суспільство і спілкуватись зі своїм колишнім колегою і однокласником Ш., що на той час вивчився на зубного лікаря і досі захоплювався марксизмом.
Видужавши далі вчителював. У вересні 1939 року в Чортків прийшла совітська армія і совітська влада. Зубний лікар Ш. вітав «визволителів» з квітами, хлібом-сіллю та червоним прапором. Вчитель К. чомусь не висловив такого ентузіазму – лишився вдома. І як ви гадаєте, кого першого заарештувало НКВД у місті Чорткові? Правильно, вчителя К. А кого другого? Правильно, зубного лікаря Ш.
З того часу про вчителя К. ніхто нічого не чув. Зникла людина і все. Родичі після війни подавали чисельні запити, коли почалась «відлига» та реабілітація теж зверталися всюди, але їм відповідали, що ніде в документах такий не значиться і про нього нічого не відомо. Так би його доля і лишилася загадкою, але мати вчителя К. якось уже в похилому віці на початку шістдесятих пішла лікувати зуби. Її приймав лікар Ш. Він її запитав: «А ви часом не родичка вчителя К.?» «Так, це мій син!» «Я сидів з ним в одній камері. Його дуже сильно били і вимагали визнати, що він ворог народу і шпигун. Він говорив, що не розуміє за що його б’ють і вимагають признатися у злочинах які він ніколи не здійснював. Я визнав все і все підписав – мене відправили по етапу, я відсидів 10 років, потім повернувся. Він так нічого і не визнав, і лишився в тюрмі в Чорткові. Коли почалась війна НКВД панічно тікало з міста, але перед цим розстріляло всіх заарештованих. Його тіло впізнала Н., коли вона разом з іншими людьми зайшла в тюрму – совітська влада вже втекла, а німці ще не прийшли. Його поховали разом з іншими розстріляними. Прикро, що Н. нічого Вам про це не сказала…»
Ось так вплинула на долю вчителя К. одна єдина брошурка прочитана ним в гімназії.
(Написано на основі реальних подій)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Вчитель і марксизм
«Ось я йду,
А ти, мій друже, лишаєшся.
Своя у кожного осінь…»
(Йоса Бусон)
Я люблю розповідати історії невигадані. Хоча це писати важко – за кожним словом чиясь доля, чиїсь страждання та болі. І про це треба розповісти максимально правдиво – щоб не образити пам'ять людей минулого. Особливо відчувається оця важкість пера в руках, коли перевідаєш історію почуту не з перших уст – кожен сприймає світ по своєму… Я хочу сьогодні розповісти історію про одного вчителя. І про марксизм – як він вплинув на сумну долю одного юного служителя освіти. Історія ця сталася в місті Чорткові. Жив в місті Чортків хлопець – народився він ще до першої світової війни. У двадцятих роках того страшного двадцятого століття йому випало бути школярем – навчався в гімназії. Чортків в ті часи було містом прикордонним – в Чорткові була Польща, а за Збручем совіти – так званий Совітський Союз – країна де єдиною можливим світоглядом був марксизм – з певними видозмінами з часом в рамках «партійної лінії». Це я так – нагадав середовище в якому хлопець з прізвищем К. жив і вчився. І сталося так, що якось йому його товариш по гімназії підсунув брошурку про марксизм. Точніше марксистську брошурку видану якимось комуністичним діячем – ось мовляв як цікаво, ось воно як все насправді, як влаштоване суспільство. Брошурка на відміну від нудних книг Маркса чи Леніна викликала цікавість, і своєю недосказанністю і поверховістю змушували фантазувати – так влаштовані всі брошурки, агітація – це лише збовтування розуму. І на свою голову К. захопився марксизмом. Після брошурки він роздобув «Капітал» Маркса і спробував у цьому талмуді матеріалістів та шлункопоклонників знайти істину. Захоплення мало не переросло в манію – К. вирішив, що Маркс в усьому правий і що треба боротися за досконале суспільство в якому всі рівні, всі однакові і все в усіх спільне – від хати до штанів і жінок. А тут якраз гімназію він успішно завершив і мріяв вчитися в університеті. Але коштів на навчання в університеті батьки К. не мали, потрібно було думати про хліб насущний і К. влаштувався на роботу вчителем в одну з шкіл поблизу Чорткова. Але мрія про навчання в університеті його не полишала і бажання будувати досконале суспільство рівності теж. «Капітал» став його настільною книгою, на стіну він повісив портрет Леніна і вечорами філософствував про усуспільнення.
І раптом йому в голову прийшла ідея: а якщо перейти кордон? Тут же поруч – он там – за Збручем перша в світі країна соціалізму, там марксизм втілився в життя, всі рівні і вчаться в університеті безкоштовно. Він отримає освіту і буде будувати комунізм. Це ж втілення мрії! Він стане справжнім комуністом, вивчиться і стане великим вченим або «інжинєром» і буде працювати куди його направить комуністична партія – на якийсь великий завод чи будову, а можливо і самого його приймуть до лав комуністичної партії (якщо, звісно, він такої честі заслужить і буде гідний). У ті часи в тих краях був розвинутий народний промисел – контрабанда. Чимало людей переправляли таємно за Збруч товар, заробляючи на цьому якісь гроші. У маленьких містечках всі всіх знали хто чим займається і знайти досвідчених контрабандистів було не складно. За невелику плату вони серед ночі перевезли нашого героя через Збруч оминаючи прикордонників. А були вже тридцяті роки божевільного двадцятого століття.
Вчитель К. йшов на світанку лісами і полями на схід. Це були найщасливіші години його життя! Сповнилась його мрія! Ось вона навколо – «Радянська Україна», де він почне нове, сповнене вищої мети життя. Навколо буяла весна. Свіже весняне повітря і запахи квітів наповнювали легені.
Він дійшов до найближчого села і спитав у селян, де тут сільська управа чи голова колгоспу. Щоправда, колгоспники не виглядали так, як він їх собі уявляв – не справили вони враження щасливих людей, були погано вдягнені, змарнілі і були якісь перелякані. Вони нічого йому не сказали, тільки подивились якимось дивним поглядом і махнули рукою. Дійшовши до сільради, яку він впізнав по червоному прапору, тут же зайшов у середину і повідомив здивованому голові, що він втік з буржуазної Польщі в соціалістичну країну і хоче будувати комунізм. Голова попросив його посидіти і трохи почекати, а сам тим часом кудись телефонував і попросив терміново когось там приїхати.
Довго чекати не довелося – приїхала велика блискуча чорна машина, а в ній люди в якомусь незнайомому однострої і один в цивільному. Певно партійні працівники. Вони мило посміхалися вислухавши його розповідь про бажання будувати комунізм. На всі запитання відповідали посмішкою і киванням голови і запросили в сісти машину. Вчитель К. їхав щасливий – адже його везуть, напевно, в Київ, в університет де влаштують на навчання і взагалі влаштують йому нове щасливе життя.
Але його чомусь привезли в якийсь дивний будинок, завели в кімнату практично без меблів і почали бити запитуючи тільки: «Какоє у тєбя заданіє!?» Вчитель К. нічого не розумів. Чому його б’ють? Що від нього хочуть? Він все повторював свою історію, що він хотів жити в першій країні соціалізму, хотів вчитися і будувати комунізм. Але його знову били і запитували те саме. А потім кинули в якусь кімнату без вікон, а потім знову те саме… І так тривало більше тижня. Вчитель К. перестав навіть відповідати – тільки дивився розширеними очима в порожнечу. Зрештою, кати зрозуміли, що, напевно, він таки говорив правду. Не знаючи, що з ним робити вирішили звернутися до польської сторони – чи живе у них в Чорткові такий собі вчитель К. Польська сторона відповіла, що справді, є такий громадянин, він пропав більше тижня тому. Вчителя К. більш-менш привели до ладу і передали польським прикордонникам. Вони зібрались його теж побити і пояснити популярно, що кордон нелегально перетинати не можна. Але побачивши, що бідолаха ледве тримається на ногах відпустили додому.
Вдома вчитель К. довго відлежувався і приходив до тями. Потім чомусь зняв зі стіни портрет Леніна і десь його подів. Книгу «Капітал» перестав читати і став використовувати її сторінки для розпалювання пічки. Перестав філософствувати про досконале суспільство і спілкуватись зі своїм колишнім колегою і однокласником Ш., що на той час вивчився на зубного лікаря і досі захоплювався марксизмом.
Видужавши далі вчителював. У вересні 1939 року в Чортків прийшла совітська армія і совітська влада. Зубний лікар Ш. вітав «визволителів» з квітами, хлібом-сіллю та червоним прапором. Вчитель К. чомусь не висловив такого ентузіазму – лишився вдома. І як ви гадаєте, кого першого заарештувало НКВД у місті Чорткові? Правильно, вчителя К. А кого другого? Правильно, зубного лікаря Ш.
З того часу про вчителя К. ніхто нічого не чув. Зникла людина і все. Родичі після війни подавали чисельні запити, коли почалась «відлига» та реабілітація теж зверталися всюди, але їм відповідали, що ніде в документах такий не значиться і про нього нічого не відомо. Так би його доля і лишилася загадкою, але мати вчителя К. якось уже в похилому віці на початку шістдесятих пішла лікувати зуби. Її приймав лікар Ш. Він її запитав: «А ви часом не родичка вчителя К.?» «Так, це мій син!» «Я сидів з ним в одній камері. Його дуже сильно били і вимагали визнати, що він ворог народу і шпигун. Він говорив, що не розуміє за що його б’ють і вимагають признатися у злочинах які він ніколи не здійснював. Я визнав все і все підписав – мене відправили по етапу, я відсидів 10 років, потім повернувся. Він так нічого і не визнав, і лишився в тюрмі в Чорткові. Коли почалась війна НКВД панічно тікало з міста, але перед цим розстріляло всіх заарештованих. Його тіло впізнала Н., коли вона разом з іншими людьми зайшла в тюрму – совітська влада вже втекла, а німці ще не прийшли. Його поховали разом з іншими розстріляними. Прикро, що Н. нічого Вам про це не сказала…»
Ось так вплинула на долю вчителя К. одна єдина брошурка прочитана ним в гімназії.
(Написано на основі реальних подій)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
