Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.17
11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Пильна ворона бенкету діждалась нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку ситим котом зарудіє.
Пильна ворона бенкету діждалась нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку ситим котом зарудіє.
2026.11.17
07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
2026.11.17
05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
2026.11.16
23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
2026.11.16
17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
2026.11.16
16:53
Не хочу квітку я зривати,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
2026.11.16
16:00
можливо я повторююсь
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
2026.11.16
14:54
О, мій етер, веселий, темний, милий!
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер
2026.11.16
13:43
Водії не люблять пішоходів,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
2026.11.16
08:34
Вчителі в кабінеті завпеда
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
2026.11.16
07:04
Під шелест опалого листя
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
2026.11.15
18:29
Не зупинятися у слові,
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
2026.11.15
17:40
Гортаю в Інтернеті сторінки,
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.
2026.11.15
09:14
Його серце зупинилося 27 березня на Слов’янському напрямку. Прощання відбулося у Вербну неділю. Траурний кортеж розтягнувся через увесь Київ — від Майдану Незалежності до Лівого берега, де він жив.
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст
2026.11.15
07:43
«ДЖОРДАНО БРУНО: Попіл нескінченності, або Ніч на площі Квітів»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі
2026.11.15
07:07
Ні зорі, ні душі, ані тіні -
Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.06.11
2026.04.09
2026.02.11
2025.11.29
2025.04.24
2025.01.25
2024.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Надія Медведовська (1975) /
Поеми
Сни
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Сни
На золотом чеканеній оправі
Палахкотить рубінова заграва –
Всередину заглянуть не посмію,
Стою, піднявши руки догори.
Білий кінь пливе по хмарній трасі,
Чорний кінь летить крізь гострі хвилі.
Дві гори стояли на сторожі,
Дві гори замкнули дно небес,
Дві гори – на грізних суддів схожі.
Воротар із древніми очима
Тихо походжав собі між ними.
Мій князю, ти стомився у дорозі, -
Зійди з коня, повісь свій меч на віти,
Спочинь під музику невидимих птахів.
Я буду кращий мед тобі носити.
Острівець золотавого спокою.
Серед квітів приляжеш на мить –
На землі цілий вік пролетить.
Океани вогню навкруги.
Хто пізнає, яка глибина –
Хто дістане до самого дна ?
Не пірнай у безодню туди,
Я молю: не ходи, не ходи,
Не буди ти своєї біди!
Нехай розбуджу легіони я бід,
Нехай потривожу незвіданий світ,
Нехай там залишу і тіло, і душу, -
Нехай! Все одно, я пізнать його мушу.
Найвищу склавши світові ціну,
Не викупиш життям свою вину.
Не викупиш – і все ж, тобі пробачу.
Дарую всі борги і всі сніги,
На вічну мить дарую вічність миті.
Все, що хотів здобути ти, - бери.
Сам володій і ближнім дай дари.
Складу життя я до Твого підніжжя.
Хай вдячність у віках моя горить.
Серед чорної безгучної зими
Ледь помітні срібні килими.
Тануть ноги в гущині м’якій.
Тихо! Тут заснув самотній змій.
Обережно я торкну рукою
Крила з невловимою лускою.
Скільки ж маєш мертвих ти голів?
Над печерою схилилися ялини.
Полірує місяць білі стіни.
На вузькій доріжці променистій
Черевики я свої лишила,
Серед мідного нев’янучого листя
Я знайшла бурштинове намисто, -
Та його утримать не зуміла.
Тане, тане камінь непрозорий,
Плачуть гори, споконвічні гори.
Білий кінь в горах зустрівся з чорним –
Під копита гостра впала прірва.
Підвішені, розгойдуються хмари.
Дощу нема і блискавка німа.
Атланти падають, не витримавши кари,-
Твоя рука їх тихо підійма.
В багрянці лат і золоті волосся
Проходиш міжнебесними садами,
Спадають на могутні плечі роси.
Над грізним грім прогуркотів лицем,
Сплелися кучері захмареним вінцем.
Летів орел над скелями стрункими,
Летіли рясно списи з крил його.
Пробіг пустелею невтомноокий лев,
В його слідах задзюркотіли води.
Все, що було з тобою і зі мною –
Колись повернеться луною негучною.
Все, що летить морями і полями –
Торкнеться тихим подихом чола.
То музика забута пропливла,
Майнули ноти віялом над нами.
Чорний кінь мигтить зірками в гриві,
Білий – сонце на чолі несе.
1994
Палахкотить рубінова заграва –
Всередину заглянуть не посмію,
Стою, піднявши руки догори.
Білий кінь пливе по хмарній трасі,
Чорний кінь летить крізь гострі хвилі.
Дві гори стояли на сторожі,
Дві гори замкнули дно небес,
Дві гори – на грізних суддів схожі.
Воротар із древніми очима
Тихо походжав собі між ними.
Мій князю, ти стомився у дорозі, -
Зійди з коня, повісь свій меч на віти,
Спочинь під музику невидимих птахів.
Я буду кращий мед тобі носити.
Острівець золотавого спокою.
Серед квітів приляжеш на мить –
На землі цілий вік пролетить.
Океани вогню навкруги.
Хто пізнає, яка глибина –
Хто дістане до самого дна ?
Не пірнай у безодню туди,
Я молю: не ходи, не ходи,
Не буди ти своєї біди!
Нехай розбуджу легіони я бід,
Нехай потривожу незвіданий світ,
Нехай там залишу і тіло, і душу, -
Нехай! Все одно, я пізнать його мушу.
Найвищу склавши світові ціну,
Не викупиш життям свою вину.
Не викупиш – і все ж, тобі пробачу.
Дарую всі борги і всі сніги,
На вічну мить дарую вічність миті.
Все, що хотів здобути ти, - бери.
Сам володій і ближнім дай дари.
Складу життя я до Твого підніжжя.
Хай вдячність у віках моя горить.
Серед чорної безгучної зими
Ледь помітні срібні килими.
Тануть ноги в гущині м’якій.
Тихо! Тут заснув самотній змій.
Обережно я торкну рукою
Крила з невловимою лускою.
Скільки ж маєш мертвих ти голів?
Над печерою схилилися ялини.
Полірує місяць білі стіни.
На вузькій доріжці променистій
Черевики я свої лишила,
Серед мідного нев’янучого листя
Я знайшла бурштинове намисто, -
Та його утримать не зуміла.
Тане, тане камінь непрозорий,
Плачуть гори, споконвічні гори.
Білий кінь в горах зустрівся з чорним –
Під копита гостра впала прірва.
Підвішені, розгойдуються хмари.
Дощу нема і блискавка німа.
Атланти падають, не витримавши кари,-
Твоя рука їх тихо підійма.
В багрянці лат і золоті волосся
Проходиш міжнебесними садами,
Спадають на могутні плечі роси.
Над грізним грім прогуркотів лицем,
Сплелися кучері захмареним вінцем.
Летів орел над скелями стрункими,
Летіли рясно списи з крил його.
Пробіг пустелею невтомноокий лев,
В його слідах задзюркотіли води.
Все, що було з тобою і зі мною –
Колись повернеться луною негучною.
Все, що летить морями і полями –
Торкнеться тихим подихом чола.
То музика забута пропливла,
Майнули ноти віялом над нами.
Чорний кінь мигтить зірками в гриві,
Білий – сонце на чолі несе.
1994
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
