Lusiurandum patri datum usque ad hanc-diem ita servavi …
Annibal

1
Чом від’їжджаєш, Тіне, руки поклавши на панцир,
При смолоскипах, що іскрами грають побіля твоїх колін?
Лавром зеленим і плачем свічок меч сьогодні политий,
Рветься сокіл, і кінь твій копитами б’є, немов танцюрист.
-Мають, мають прапорці й згортаються,
Як намети рухомі військ, що небом кочують.
Довгі труби плачем заливаються, і знамена
Вклоняються опущеними крилами згори,
Як списом пробиті дракони, ящури й птахи...
Скільки ж бо задумів здійснив ти списом –
ІІ
Панни скорботні йдуть: одні, рамена підносячи
Зі снопами пахучими, що вітер куйовдить,
Другі, в чаші збираючи сльози, що спадають з облич,
Інші, шукаючи шлях, хоч споконвіку він тут...
Інші, об землю розбиваючи начиння з глини,
І грюкіт отой ще побільшує смуток.
ІІІ
Хлопці б’ють у сокири, поблакитнілі од неба,
Б’ють в щити поруділі од світла зброєносці,
Велетенська хоругва тріпоче посеред диму,
Вістрям спису, сказати б, оперта під-небо.
ІV
Входять в узвіз і тонуть... Виходять у місячне світло
І чорніють на небі, і відблиск холодний торкнувсь їх,
І по лезах, як зірка, що впасти не в змозі, світить.
Хорал раптово стихає і знову, як хвиля зринає...
V
Далі-далі – аж доки не скотимось колись в домовину
І побачимо чорне жерло провалля, що чига за дорогою,
Котре Людство не знає, як перескочить,
Твого румака уразимо списом, як старою острогою...
VI
І підемо хороводом, огортаючи смутком поснулі оселі,
В брами б’ючи урнами, насвистуючи в щерби сокир,
Щоб мури Єрихона розвалилися, наче колоди,
Зомлілі серця очнуться – плісняву згорнуть народи з очей...
................
Далі- далі - -

BEMA PAMIĘCI ŻAŁOBNY-RAPSOD

...Iusiurandum patri datum
usque ad hanc-diem ita servavi...
Annibal


I
Czemu, Cieniu, odjeżdżasz, ręce złamawszy na pancerz,
Przy pochodniach, co skrami grają około twych kolan? -
Miecz wawrzynem zielony i gromnic płakaniem dziś polan;
Rwie się sokół i koń twój podrywa stopę jak tancerz.
- Wieją, wieją proporce i zawiewają na siebie,
Jak namioty ruchome wojsk koczujących po niebie.
Trąby długie we łkaniu aż się zanoszą i znaki
Pokłaniają się z góry opuszczonymi skrzydłami
Jak włóczniami przebite smoki, jaszczury i ptaki...
Jako wiele pomysłów, któreś dościgał włóczniami...

II
Idą panny żałobne: jedne, podnosząc ramiona
Ze snopami wonnymi, które wiatr w górze rozrywa,
Drugie, w konchy zbierając łzę, co się z twarzy odrywa,
Inne, drogi szukając, choć przed wiekami zrobiona...
Inne, tłukąc o ziemię wielkie gliniane naczynia,
Czego klekot w pękaniu jeszcze smętności przyczynia.

III
Chłopcy biją w topory pobłękitniałe od nieba,
W tarcze rude od świateł biją pachołki służebne;
Przeogromna chorągiew, co się wśród dymów koleba,
Włóczni ostrzem o łuki, rzekłbyś, oparta pod-niebne...

IV
Wchodzą w wąwóz i toną... wychodzą w światło księżyca
I czernieją na niebie, a blask ich zimny omusnął,
I po ostrzach, jak gwiazda spaść nie mogąca, przeświéca,
Chorał ucichł był nagle i znów jak fala wyplusnął...

V
Dalej - dalej - aż kiedyś stoczyć się przyjdzie do grobu
I czeluście zobaczym czarne, co czyha za drogą,
Które aby przesadzić, Ludzkość nie znajdzie sposobu,
Włócznią twego rumaka zeprzem jak starą ostrogą...

VI
I powleczem korowód, smęcąc ujęte snem grody,
W bramy bijąc urnami, gwizdając w szczerby toporów,
Aż się mury Jerycha porozwalają jak kłody,
Serca zmdlałe ocucą - pleśń z oczu zgarną narody...
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Dalej - dalej - -
________________________________________

"Клятву батькові дану,я зберіг по сей день..." Ганнібал.
Ципріан Каміль Норвід (1821-1883) - класик польської літератури, есеїст, художник.
Юзеф Захаріаш Бем (1794-1850) - польський генерал, начальник артилерії Війська Польського під час Листопадового повстання, фельдмаршал турецької армії, керівник угорського повстання (1848-1849).