ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Борис Костиря
2025.10.02 22:32
Повернутися в ніщо,
до першооснов,
перетворитися на порох,
відійти від справ,
зрозумівши суєтність
амбіцій і статусу,
повернутися
до того природного стану,

Сергій СергійКо
2025.10.02 20:26
Розчинились дерева й кущі
Після, сонця за обрієм втечі.
“Почитай мені, милий, вірші” –
Раптом, просиш ти тихо надвечір.
Після досить спекотного дня,
Прохолода приходить на поміч.
Ці хвилини – приємна платня
За незмінне “ми разом”, “ми поруч”.

Тетяна Левицька
2025.10.02 19:43
Невблаганно під дощем
Гірко плачеш без підстави.
Не навчилася іще
перед іншими лукавить.

Правда гірше від ножа
ріже слух зарозумілим.
Де ж та праведна межа,

Світлана Майя Залізняк
2025.10.02 17:28
Осіннє соте" - співана поезія. Запрошую слухати.
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 14 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом а

Євген Федчук
2025.10.02 16:56
Сидять діди на Подолі. Сидять, спочивають.
Бо ж неділя, після церкви вже занять не мають.
Ото хіба посидіти та поговорити
У тіньочку, бо ж надворі середина літа.
Поміж ними сидить сивий, ще міцний Микита.
Йому, мабуть, нетерплячка на місці сидіти.
П

Іван Потьомкін
2025.10.02 13:17
Судний день перетвориться на свято...
Отож, натщесерце, зодягнені в усе біле,
з накинутими на плечі талітами
простують в синагоги навіть ті,
хто не молиться й порушує приписи шабату.
Кожному хочеться, щоб сталось так,
як пророкував протягом всього ж

Ярослав Чорногуз
2025.10.02 12:06
День осінній коротшає, тане,
Дощ усі розмиває сліди.
Лунко падають долі каштани
Під шумок монотонний води.

І під звуки розкотисті туби --
Сум зненацька пошерх, порідів --
Ми кохались так пристрасно, люба,

Віктор Кучерук
2025.10.02 11:47
Дощем навіяна печаль
Покірну душу охопила, -
Штрикнула в серце, мов кинджал,
Та з тіла вимотала сили.
Чудовий настрій відняла
І стала прикрість завдавати,
Бо мрії знищила дотла,
Бо знову сам нудьгую в хаті...

Юрій Гундарєв
2025.10.02 11:04
жовтня зустрічає свій день народження легендарний англійський рок-музикант. Мало хто знає його справжнє ім‘я Гордон Самнер, але сценічне - Стінг, що у перекладі означає «жалити», відомо кожному, хто цікавиться сучасною музикою.
Він від першого дня повном

Юрій Гундарєв
2025.10.02 09:27
Сутеніло рано, як завжди наприкінці листопада. Поет Н. зробив ковток майже зовсім холодної кави і перечитав щойно написаний вірш. Його увагу зупинив один рядок: «І серце б‘ється, ніби птах…» Скільки вже цих птахів билося біля серця?! Н. закреслив «ніб

Борис Костиря
2025.10.01 22:21
Ящірка - це сенс,
який вислизає з рук.
Чи не є Всесвіт
такою самою ящіркою?
Ми шукаємо необхідних слів,
які падають у траву
і губляться там.
Ящірка є необхідним словом,

Олег Герман
2025.10.01 18:51
Ось ми й підібралися до однієї з найскладніших тем. Ні, мова не про щасливі шлюби, а про те, що їх вбиває. Особисто для мене, серед усіх "паразитів" нашої свідомості — провини, сорому, образи, заздрості — ревнощі займають почесне перше місце. Це такий с

Юрій Гундарєв
2025.10.01 10:09
Російські окупанти офіційно стверджують, що б‘ють лише по військових об‘єктах…
28 вересня 2025 року внаслідок чергової нічної масованої атаки на Київ загинула
12-річна Олександра Поліщук, учениця 7-Б класу.

Знов військові об‘єкти - діти!
Витягують

Віктор Кучерук
2025.10.01 08:46
Знову листя опале
І пожовкла трава, -
І захмарена далеч,
І ріка нежива.
Німота безутішно
І самотність така,
Що незатишно віршам
У тужливих рядках.

Борис Костиря
2025.09.30 22:19
Чоловік повернувся додому
На батьківський тривожний поріг,
Розчинивши столітню утому,
Накопичену в сотні доріг.

Та удома його не чекали,
І батьки вже померли давно.
Поросли бур'яном рідні камені

С М
2025.09.30 21:29
я стрів її на реєстрації
фужер вина – у руці
чекала напевно по справах
при ній – безногий чоловік
о не все йтиме так як бажав би
не все йтиме так як бажав би
не все йтиме так як бажав би
та постарайся ще
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Рецензії):

Наталія Близнюк
2021.12.12

Пиріжкарня Асорті
2020.01.20

Тарас Ніхто
2020.01.18

Сергій Губерначук
2019.07.07

Юля Костюк
2018.01.11

Олександр Подвишенний
2017.11.16

Ірина Вовк
2017.06.10






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Михайло Карасьов (1949) / Рецензії

 Про вагу слова. (замість майстер-класу для початкуючих прозаїків).
Чи може кілька абзаців тексту стати високохудожнім твором і предметом для зацікавленої розмови? Ось приклад такого твору. Наведу його повністю.

Микола Славинський.

Троє.
(сільський образок).

Баба пережовує щойно куплений свіженький хліб, кладе кашку на вказівного пальця й так, мов ложкою, годує діда. Він то по дитячому плямкає, цмокає, йойкає, то невдоволено шамкотить:
− Сухий хлібчик! Уже й слини жалієш!
Баба ще довше перемелює вставними залізними зубами м’якушку, а дід сердито шульпотить:
− Швидше, бо з голоду помру!
Сьорбає з кухлика ріденьку юшку (уже й забув, коли баба варила борщ), жалібно кахикає й витирає брунатні вуса рукавом сірої старої сорочки. Вишукує на столі суворим учительським поглядом крихти, відтак визбирує їх потрісканими пучками. Більші кладе до запалого рота, менші кидає котикові. Коли той вдячно муркає, дід виходить надвір. Під яблунею закурює, дивиться на сонце, яке вже не засліплює вицвілих очей, і чи то себе, чи то когось усезнаючого запитує: «А хто ж мене годуватиме, якщо баби не стане?». Сідає на лавочку, пригортає до грудей котика: «Може, ти жуватимеш мені хлібчик?».
За якусь хвильку дід засинає й не чує, як на заслинених губах шкварчить самокруточка. Баба висмикує її, звично гасить шкарубкими пальцями: ще й на вечір стачить. Човгає до хати – несе, мов недогарок весільної свічки, розмоклий недопалок, а котик сідає на гостре плече господаря й гладить лапкою зморшки на його схололому обличчі.
(«Українська літературна газета»)

Оце й уся штука. Щільність тексту і вага слова, як і в космічних законах існування матерії, взаємозв’язані: чим більша щільність, тим більша вага, аж до чорних дір, які не відпускають того, хто потрапив у їх орбіту. Отож, продемонстрований образок мусить породити вагу слова найвищу, і саме про це хочеться поговорити.
Щоб бути ефективним, невеликий за розміром твір, крім усього іншого, повинен мати несподіваний фінал. Остання фраза − «на його схололому обличчі», певно, має означати, що дід помер. Цим автор «Трьох» і робить для читача такий фінальний вибух. Вся новела, підсвічена словом «схололому», набуває епічних рис, акценти зміщуються з деталей на вічне. Крім того, це слово несе ще й емоційне навантаження. Навколо нього створюється атмосфера спокійної, в примиренні з природою, смерті.
Весь текст рясніє ознаками старості. З віком людина змалюється, стає схожою на дитину – і пестливі вирази, як у мові персонажів, так і в авторському тексті, є тому постійним підтвердженням. Старість неприваблива − сам факт годування діда, його заслинені губи викликають бридливість. Старість злиденна: це з убивчою об’єктивність засвідчує сіра сорочка, залізні зуби, самокрутка, якої має стачити ще й на вечір. Кількома штрихами передана фізична неміч: баба «човгає до хати» і «гостре плече господаря». Неважко у розмові діда побачити ще одну рису – буркотливість та вредність старих людей. Відмітимо, що жодної з цих ознак не названо прямо, все це читається через внутрішнє навантаження слова.
Разом з тим, в пестливому «хлібчик», у звернені до кота в підтексті чується і дідова безпорадність, і насмішкуватий колись характер. Немає там злоби, скоріше крізь буркотливість проступає несвідоме бажання хоч якимось чином сколихнути уже змертвілі емоції у стосунках старого подружжя.
Одним виразом в новелі створюються об’ємні характери. «Учительського погляду» діда цілком достатньо для наділеного уявою читача. Так це чи ні, але між строчок зринає минуле життя сільського вчителя, інтелігента, авторитета для односельців: буденна праця і святкові дні, довірливі першокласники та самовпевнені випускники, колишні учні, котрі ведуть до школи своїх дітей. Все це контрастно проявляє нинішню неміч і самотність старого.
Будить думку і «недогарок весільної свічки». Позаду у діда й баби довге подружнє життя, гадається читачеві. Життя в любові. І хоча природна старість залишила від тієї любові тільки недогарок, але баба несе його і як пам’ять, і як сьогоденне ставлення до чоловіка. Це виразно чується в тому, як баба годує діда, як виймає з його вуст «самокруточку». Навіть мовчання має вагу. Терплячий і самовідданий жіночий характер створюється саме завдяки тому, що автор лише раз фіксує бабину думку: щоб «самокруточки» для діда стачило ще й на вечір.
Вона живе своїм чоловіком, дідова смерть позбавить її життя сенсу. Через читацьку уяву автор створює навколо теперішньої миті невидиме в тексті майбутнє. Оскільки в реальному житті ці поняття теж нерозривно пов’язані між собою, то й новела стає щемливо правдивою.
Не забудемо і про котика, адже назва твору однозначно вказує, що третім персонажем є саме він. Насамперед, через нього втілено самотність старості. Хто знає, чи є у діда з бабою десь діти чи внуки, але на цю мить котик – мабуть, єдине, що зв’язує діда зі світом. От він і годує його, і притуляє до грудей, і з ним розмовляє. А коли кіт гладить лапкою щоку вже мертвого діда, раптом розумієш ту істину, що для Бога немає різниці між живим і померлим.
Найглибше по метафоричності речення в новелі криється там, де дід «дивиться на сонце, яке вже не засліплює вицвілих очей». Думається, це не лише констатація фізичного стану. Просто дід уже перейшов той рубіж, коли для людини щось важить мораль, думки інших, страх і власні амбіції. Він нарешті став самим собою, став таким, яким його сотворив Бог, з оголеною без сорому душею і тілом. А отже, став уже за крок від Бога.
На щастя, автор до кінця витримав манеру письма, коли філософія ситуації передається виключно через дію. Тому не умоглядні сентенції, а природна мудрість сущого дивиться на нас вицвілими дідовими очима, яких уже не засліплює сонце.
Можливо, так думається лише мені, інший читач зрозуміє цей сільський образок по своєму. Але, безперечно, Микола Славинський створив художню річ, котра народжує навколо себе ауру з уяви читача. Це підносить його коротеньку новелу над загалом і надовго закарбовує в пам’яті.


* * *









      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2014-07-23 10:03:55
Переглядів сторінки твору 3725
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.656 / 5.34)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.518 / 5.36)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.771
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми ЛІТПРОЦЕСИ
Автор востаннє на сайті 2018.04.18 07:08
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Любов Бенедишин (М.К./М.К.) [ 2014-07-23 13:30:52 ]
Нмд, талановита проза - це по суті поезія високого гатунку.
Дуже сподобався образок.
І не кожен аналітик здатний ТАК "розжувати" текст. Вам вдалось, пане Михайле!

Щоправда, є деякі недогляди (як от строчки - рядочки, чим..., тим... - що..., то...)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Михайло Карасьов (М.К./М.К.) [ 2014-07-30 15:02:41 ]
Дякую, Любо! :)