Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.19
17:18
Лиш, прошу, не розказуй мені про війну,
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
2026.11.19
16:18
Давай перепишемо сенси, видалимо з них поверховість.
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
2026.11.19
16:11
Все затихло, замовкло у снах листопада...
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
2026.11.19
13:22
О, як важливо вчасно відійти
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
2026.11.19
08:08
Що сталось, те сталося,
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
2026.11.19
06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
2026.11.18
22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
2026.11.18
19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
2026.11.18
17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
2026.11.18
16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
2026.11.18
14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
2026.11.18
07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
2026.11.18
02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
2026.11.17
20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
2026.11.17
19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
2026.11.17
18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.11.16
2026.11.12
2026.11.08
2026.10.28
2026.10.27
2026.10.19
2026.10.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Роса (1964) /
Вірші
/
Бо я жива...
Калинові грона
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Калинові грона
Моя Україно,
привітна, терпляча, єдина,
калинові грона
відкритих і щирих сердець
до вічності плинуть,
і зграйками зірочок линуть
у небо твоє,
у гіркий твій терновий вінець.
Рядочки синів,
що отримують ангельські крила
щоденно поповнює
ніц не потрібна війна.
А ти ж для любові,
а ти ж їх для щастя ростила,
та твар двоголова,
захланна, кривава й брудна
окублилась поряд.
І пре крізь прозорі кордони
рашистська чума,
усмоктавши кисіль із боліт.
Коричнева гусінь
формує повзучі загони,
щоб чистий твій квіт
обдирати з калинових віт.
Росія порушила
заповідь світлого Бога:
країна-крадійка,
убивця,
гніздо сатани.
Московські церкви –
то домівка лукавого й злого.
В російськім сенаті
сидять дикуни й брехуни.
Моя Україно,
країно правічної волі,
як нищили каїни
протягом довгих століть
тебе
за ту Авеля цівочку чистої крові,
що світлом і нині
пульсує в тобі і бринить.
Жнива цьогорічні
вдалися багаті й криваві:
в сусідній Росії
із впалими скронями мрець
так хоче повернення
мертвій державі,
що згоден
на смерть сотень тисяч сердець.
Бо в нього не серце –
обману загиджене лігво,
фашист Пауль Геббельс –
його ідеал та взірець.
А що йому, мертвому…
Світ забруднити не міг би
Мамони слуга,
сатаною улюблений мрець
якби не раби золотого тільця,
що на гроші
міняють і совість, і честь,
і чуже майбуття.
Обсіли Росію
блошиці, та гниди, та воші
і Божі слова «Не убий!»
замінили виттям
про те,
що навколо
усі завидющі й ворожі,
І хочуть відтяти в Росії
солодкий шматок...
І стали в народу від того
не лиця, а рожі,
Й не стало Росії…
і голос народу замовк.
І виникло стадо.
Й погнали його на заклання
кривавому богу бабла.
«Русский мир» - віхоть трав,
приманка для стада
рашистських вівець та баранів,
що здатні дітей
віддавати вошві для забав.
Болотяне зло
захлинається люттю й брехнею…
Моя Україно,
країно калинових грон,
ти вистроїш, зможеш,
бо правда твоєю борнею
тримається в світі
супроти огидних ворон,
що з мертвих
зривають блискучі обручки та речі,
радіють поживі
з долоньок убитих дітей.
Народе Вкраїнський!
Ти крила розправ, наче кречет,
й гони вороння,
цю гидоту рашистських мастей.
Моя Україно,
моя Батьківщино єдина,
Здавен твої діти
світили серцями в імлі.
Тому тобі жити.
І буде велика родина -
Народ України,
щасливий на вільній землі.
привітна, терпляча, єдина,
калинові грона
відкритих і щирих сердець
до вічності плинуть,
і зграйками зірочок линуть
у небо твоє,
у гіркий твій терновий вінець.
Рядочки синів,
що отримують ангельські крила
щоденно поповнює
ніц не потрібна війна.
А ти ж для любові,
а ти ж їх для щастя ростила,
та твар двоголова,
захланна, кривава й брудна
окублилась поряд.
І пре крізь прозорі кордони
рашистська чума,
усмоктавши кисіль із боліт.
Коричнева гусінь
формує повзучі загони,
щоб чистий твій квіт
обдирати з калинових віт.
Росія порушила
заповідь світлого Бога:
країна-крадійка,
убивця,
гніздо сатани.
Московські церкви –
то домівка лукавого й злого.
В російськім сенаті
сидять дикуни й брехуни.
Моя Україно,
країно правічної волі,
як нищили каїни
протягом довгих століть
тебе
за ту Авеля цівочку чистої крові,
що світлом і нині
пульсує в тобі і бринить.
Жнива цьогорічні
вдалися багаті й криваві:
в сусідній Росії
із впалими скронями мрець
так хоче повернення
мертвій державі,
що згоден
на смерть сотень тисяч сердець.
Бо в нього не серце –
обману загиджене лігво,
фашист Пауль Геббельс –
його ідеал та взірець.
А що йому, мертвому…
Світ забруднити не міг би
Мамони слуга,
сатаною улюблений мрець
якби не раби золотого тільця,
що на гроші
міняють і совість, і честь,
і чуже майбуття.
Обсіли Росію
блошиці, та гниди, та воші
і Божі слова «Не убий!»
замінили виттям
про те,
що навколо
усі завидющі й ворожі,
І хочуть відтяти в Росії
солодкий шматок...
І стали в народу від того
не лиця, а рожі,
Й не стало Росії…
і голос народу замовк.
І виникло стадо.
Й погнали його на заклання
кривавому богу бабла.
«Русский мир» - віхоть трав,
приманка для стада
рашистських вівець та баранів,
що здатні дітей
віддавати вошві для забав.
Болотяне зло
захлинається люттю й брехнею…
Моя Україно,
країно калинових грон,
ти вистроїш, зможеш,
бо правда твоєю борнею
тримається в світі
супроти огидних ворон,
що з мертвих
зривають блискучі обручки та речі,
радіють поживі
з долоньок убитих дітей.
Народе Вкраїнський!
Ти крила розправ, наче кречет,
й гони вороння,
цю гидоту рашистських мастей.
Моя Україно,
моя Батьківщино єдина,
Здавен твої діти
світили серцями в імлі.
Тому тобі жити.
І буде велика родина -
Народ України,
щасливий на вільній землі.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
