гуде між віт осінній доннер веттер
і листя рве і гонить дранґ нах ост.
я перейшов твій радасний погост
і час останні креслити привіти.

зарано. несподіваний фінал.
цю комбінацію ми не передбачали.
цей вітер наче ґрати криміналу.
і звідки взявся тотий кримінал?

аорту порвано. прогнив на серці шов.
і розчиняється цукеркою прозора
моя рука в несамовитих зорях.
останній бог од серця одійшов.

я світ ловив та світла не знайшов.
прогорклі хвилі нагло ворохобить
і янгол піднімає мідний хобот.
сурмити буде вшосте. ну то й шо?

і свідчу: вседержитель наче злодій
іде здіймаючи риданнє та плачі.
не бійся, за гріхи я заплачу
тому завжди сприятлива погода.

я добре знаю смертницький звичай.
не з лепської зістрілися нагоди
з тобою, діду, ми, кудлобородий.
аж ходором заходить тихий рай.

яка смутна і невесела осінь
на простирадлі в пропасниці молитов...
що набазікав я і намолов...
немов останнній колос на покосі.

і гутен абенд надо мнов стоїть
і місяця кривавого мантачить.
в криниці не лишилося століть.
та це, їй -богу, ніц уже не значить.