Чудовий сонет на животрепетну тему.
В передостанньому рядку ради розміру життя можна пожертвувати зимі.

Ігоре, дуже вдячний - і за відгук, і за влучну підказку!))

І я лечу лелекою туди,
У теплий край, де квіти веснянії,
Забувши про осінні холоди… Ох, Ярославе...

якийсь абстрактний чобіток.
може, доцільніше було б "на рантику твойого чобітка".
зменшувальна форма, зауважте, нікуди не ділась, а чобіток став чиїмось чобітком. просторічна форма? так. але вона гармонійно вписується у загальну композицію.
ободи-ободки-обідочки - це, ймовірно, щось інше. мені як трактористу у минулому, це відомо.
мій коментар можна видалити.

Інночко, дякую за суголосність душі Вашої творчої і щемке співпереживання!))

Опанасе, Ви мене маєте за самозакоханого дурня, який вважає себе класиком і всі коментарі із заувагами видаляє?! Я Вас благаю...
Ваш коментар слушний і підтвердив мої вагання стосовно того, щоб дати пояснення про чобіток, що я і зробив. "Рантик" для мене слово дещо незвичне, тому я зробив "на ободі" щоб було ще зрозуміліше.
Дякую за увагу і доскіпливість, заходьте ще і коментуйте.

Ярославе, я, коли прочитав перші два рядка, відразу зрозумів, про яку країну мова, та і фото нашої спільної знайомої бачив біля власної оселі на березі озера...))
Гарно!
Вірю...

Дякую, Анно! Мені усе більше подобається прийом контрасту. Він позбавляє твір монотонності, урізноманітнює і пожвавлює виклад.))

Вікторе, що тобі сказати?! Наша спільна знайома - чудова, талановита, її всі шанують і захоплюються... Але тут мова не про неї, а про власну недосконалість мого ЛГ, який полюбляє жити у мріях...
Цікаво (це я для Опанаса), що про чобіток ми з тобою не розмовляли ні при зустрічі, ні по телефону, ні в коментарях.))

Щоби ви, Ярославе, не писали, а ліричне бере верх. Мабуть струни вашої душі налаштовані на любов, кохання, захопленість...

Чим казки-мрії відрізняються від реального життя? В перших переважно фінал - "хепі-енд", у другому - розчарування... Та надіймося на винятки із правил!

Мабуть, так, Олександре!

"Я родивсь безнадійним романтиком,
Дон Кіхот у масштабі села,
А любов моя з синім бантиком
До практичнішого пішла..."

Так писав Борис Олійник про Леоніда Тендюка - теж гарного поета - його друга. Може, мій ЛГ з ним схожий? Збоку видніше... Та і взагалі, хіба це не наша загальноукраїнська романтична ментальність?

Мудро мовиш, Іване! Дай Боже, нам надії, навіть у повній безнадії!..))

МРІЯ :) ну як Ви, Ярославе, отеплили цю Мрію - як казково завернули сюжет...і оця гвоздика у волоссі - наче уже чуте- перечуте, а и Вас зазвучало по-новому! Зимова проза - мус бути, аби відчувати відталення колись :)

Дуже красивий, казковий, магічний сонет!

Роксолано, дуже дякую за гарні слова. Мій ЛГ без надії сподівається на відталення! Швидше всього воно настане після його смерті!))

Щиро дякую, Олено!)