Дуже гарний вірш, Мирославцю!
Ця дорога – від Бога крізь себе і знову до Бога –
Перевтілений потяг призначенням в пункт вибуття. -
Може - з призначенням? Чесно кажучи, недоречно якось шукати дрібні помилки в такомк прекрасному творі... Дуже гарна думка з равликом...

Ярославе, а Ви прочитайте "з призначенням", вийде чотири підряд приголосні і Ви зіб'єтеся -тяжкувато. Думаю, нічого цей рядок без "з" не втратить. ;)
Дякую, що читали!

Кул!
Нарешті довгожданний вірш.
Миросе, філософія "с ног шибатєльна"...
Справді... сподобалось.

Але захотілось потеревеняти троха:
***
"Босі ноги, умиті, в саду цілували траву." - а чи була необхідність тут вказувати, що ноги були "умиті". А що "не умиті" ноги не можуть цілувати...
Я розумію, що малось на увазі, що трава росою умила ноги, але мо` тоді замість коми після "умиті" поставити "..."
"Босі ноги, умиті... в саду цілували траву.
***
"Ця, запилена словом і ділом, нелегка дорога – " - "запилена" - це від "пила","пилок", бо якщо ні - тоді "запорошена"/"припорошена" -
"(За/при)порошена словом і ділом, нелегка дорога – "
***
"Все, що має здійснитись, написано нам наперед." - "наперед" чи "наперід" - мені просто вікаво чи мо` так сказати "наперід"?
***
"Тільки сповідь душевна, пізнавши ногою могилу," - як на мене "пізнавши ногою" якось не звучить - мо` "торкнувши".
***
"Заколихана правда" - чи "заколисана","заколишена"...
***
"Заколихана правда
Заховалась на дні," - не зрозумів - "на дні" чого?
***
"Розірвати всі пута
У складній голові." - якось мені пута не асоціюються зі складною головою :(
***
"Зрозуміти, що віра –
То розплата за час..." - не зрозумів - витлумачте "слєпому кату базіліо" :)

Привіт, Юрію!
Знаєте, а я, коли пишу вірш, то вже і шукаю у ньому цікаві місця для Вас. Чесно, цікаві, які ж "міні" Ви познаходите кожного разу. Та Вам і Шевченка, мабуть, "підрвати" не є проблемою. ;)))
Словом, дякую, що Ви є!

"Але захотілось потеревеняти троха:"
Теревеняєм. :)


***
"Босі ноги, умиті, в саду цілували траву." - а чи була необхідність тут вказувати, що ноги були "умиті". А що "не умиті" ноги не можуть цілувати...
Я розумію, що малось на увазі, що трава росою умила ноги, але мо` тоді замість коми після "умиті" поставити "..."
"Босі ноги, умиті... в саду цілували траву.
***
Згодна, що тут можна розуміти по-різному, але трикрапка тут не вирішить майже нічого. Принаймні зі сторони пунктуації так точно пояснення логічного знайти не можу. Річ в іншому: коли я виділяю "умиті", що йде уточнення. Мені хотілося, щоб це уточнення вказувало на те, що ліричний герой не тільки що зайшов у сад ( в цьому випадку ноги не встигли б умитися), а вже зробив декілька кроків і йде. Та й умиті вказує на те, що роса присутня.
"Ця, запилена словом і ділом, нелегка дорога – " - "запилена" - це від "пила","пилок", бо якщо ні - тоді "запорошена"/"припорошена" -
"(За/при)порошена словом і ділом, нелегка дорога – "
***
Я мала на увазі "пилюку", "пил".
***
"Все, що має здійснитись, написано нам наперед." - "наперед" чи "наперід" - мені просто вікаво чи мо` так сказати "наперід"?
***
Юрію, сказати можна усе, але от чи всі це зрозуміють, то вже інша справа. :)
***
"Тільки сповідь душевна, пізнавши ногою могилу," - як на мене "пізнавши ногою" якось не звучить - мо` "торкнувши".
***
Клас! Юрасю, мені подобається хід Ваших думок. От тільки послухайте: "Я торкаюся Вас, моя люба, своїми ногами." У інших варіантах теж якось не звучить. Даруйте, але торкатися краще руками, чи то рукою. ;)
***
"Заколихана правда" - чи "заколисана","заколишена"...
***
І тут правильно я вживаю дієприкметник.
***
"Заколихана правда
Заховалась на дні," - не зрозумів - "на дні" чого?
***
Юрію, ну навіщо обривати фразу? До речі, у Вас це часто відбувається. Далі ж іде пояснення -
"Хто б знав де – відшукав би
І додому приніс." Тобто, нічого про місцезнаходження і поняття цього дна не відомо.
***
"Розірвати всі пута
У складній голові." - якось мені пута не асоціюються зі складною головою :(
***
А тут "складна голова" - такий собі лабіринт, ланцюгове скупчення різних думок.
***
"Зрозуміти, що віра –
То розплата за час..." - не зрозумів - витлумачте "слєпому кату базіліо" :)
***
Юрію, друга частинка є тлумаченням першої. Ви не помітили, що і у першій частині, і у другій я використовувала ще й однакові слова? Це своєрідне переплетення. Тільки в першій частині йдеться від імені ліричного героя, а у другій, як пояснення від третьої особи.
До того ж, маю сказати, що приводом до таких моїх роздумів послужив вірш шановного Грім П, тому я висловила свою думку знаходження людини на цьому світі, тобто життя. З цих слів виходить, що людина живе, щоб випробувати свою віру.

Серже, дякую і Вам за хороші слова.

гарнющі образи, Мирославо:)

не бачу сенсу препарувати поезію, отак - по слову: бо у кожному образі - більше, ніж заклав автор. Тому пояснювати кожне слово - як на мене - просто недоречність якась.

Головне - це цілісність викладу і сприйняття.

Дуже гарний вірш.

Іринко, спасибі за комент.
Та не звертайте на наші з Юрієм теревені уваги.:)
Ми таким чином розуміємо один одного, а подекуди через такі от роз'яснення - і себе.
Інколи пишеш про одне, а потім виявляється, що свої ж слова розумієш більш ширше і глибше...

Привіт хлопці і дівчата. Сподобався мені вірш, тай теревені Зеня та інших теж. Тож і я скажу шось якшо можна. Щодо роси і трави. Взагалі гарний і цікавий рядок. Але я б його навіть ще глибше розумів. Наприклад, що дівчинка вмила ноги до походу на природу, бо вона так любить її що мусить йти "чистою" до неї. Чистою відповідно у ідеальному плані. Згоден що "умиті" не лишнє, хоч думка про "пошук" розміру з"являється, але це не суттєво. "Умиті" має змістовну необхідність. Далі ще цікавіше, звідки відомо, що є роса? Ні, не від "умиті", а від "цілували". Чи є поцілунок сухим? він неможливий без рідини. Тобто її ноги мають бути мокрими, що навряд, або повинна бути роса. Про росу також говорить і наступний рядок, а саме - равлик, що часто з"являється під час вологості.

Щодо усіх інших коментарів чи то Юрка, чи то Зеня, які мені, до речі, не відповідають на листи, то помовчу, бо вони доволі дискусійні. Мирославо, пробачте, що використовую Вашу неймовірну сторіночку ще й для такого коментаря.

Але про росу мені дуже сподобалося... є над чим подумати. Крім того я вірю в те, що автор підсвідомо використовує деякі кострукції, не до кінця розуміючи наскільки вони точні. І так далі. Хоча, у кожного своя думка. Як мій онук каже - у всьому є рація.

Вітання і шанування, Мирославо. Ірино - дуже радий Вашому поверненню.

Серже, вибач! Я тут вже заплутуюсь, до кого на "Ви", а до кого на "Ти".

Олесю, дуже вдячна за комент! Цікаві думки. Навіть подумати не могал, що один рядок різними людьми може читатися настільки по-різному. Спасибі, що завітали! Я не проти, якщо Ви будете ділитися своїми роздумами у мене на сторіночці і надалі.

Шановна Іринко,
Ми з Миросею бавимось у критиків у пісочниці під назвою "Поезія". :-)
Це, що я люблю ліпити пасочки з кожної пісчинки окремо, нічим не засліпить очі іншим читачам. Просто перебираючи кожну з них окремо і висловлюючи свої імпресії вслух, ми заглиблюємось у світ, який здається "іншим" - поверхневим баченням.
Це легше всього співати Оди Довершеності Автору = я не вбачаю у цьому ніякої користі для нього ж. Повір мені - у мене досить розуму, щоби самоінтерпертувати твір і дати коментар "Гарно".
Я ціню Миросині твори не гірше за кого іншого - це моя подяка теж їй за увагу до моїх творів. Вбачаю в Миросі людину, яка щира і розумна, яка знає, що Юрій ніяким чином не ставить собі за мету хоч чимось образити її та її творчість.
Я, наприклад, читаючи такі коментарі від Тебе, зрозумів, що Ти не бажаєш мати такого типу коментарі на рахунок Твоїх творів, тому обмежусь словом "гарно", надіюсь, що це не забагато слів, як на коментар... :-))
З повагою,
Юрій

Аплодую, стоячи... (премія від редакції)

Окей, до біса сарказм:)

Юра, коментарі вартісні різні: і маленьких піщинок, і жменьок, і кучугур піску. (це я так, щоб ти не робив висновків щодо того, які мені потрібні коментарі)

Для багатьох людей тут цінними є саме твої зауваги - чудово. Для зауважень, порад та емоційного фідбеку тут і публікуються.

Не хочу викладати свої "але" на сторінці Мирослави. Бо це вже вийшло за рамки дискусії про її поезію. Тому можемо поговорити в моєму чи твоєму Інтерв"ю або через мейли. Якщо цікаво.

з повагою,
з тієї ж пісочниці,
Іра

Іринко,
Прошу врахувати і те, що з огляду на мою напів-серйозну натуру - не всі мої коментарі слід сприймати на серйо. Хоча і мої жарти (не завжди вдалі) теж щирі...
Ой, як почну ще я й Тебе "пісочити" - боюсь, що загніваєшся і пасочкою по голові дістану...
Завжди готовий спілкуватись (підносить руку як піанєр) :-)

та і я в боргу не залишусь - будь спокійний:)

Я R.I.P. спокійний :D

У мене є онук, файний. Ніби дорослий, але така ж дитина, як і Ви, Юріє і Іринко (жартома). Я скажу йому аби до Вас приєднався. Вітання від нього.

Вельмишановний Пане Олесь,
В пісочниці на всіх місця вистарчить, аби тіко те дитя до вока не жбурляло тим пісочком, бо я тоди пасочку заберу...:D

Є анекдот на схожу тему, про маля і пісочницю і вуйка шо його сварити зібрався :)

Просимо (б`є плястиковою лопаткою по пасочці)...

Вітаю Мирославко.
Перечитав Ваші вірші. Дуже сподобалось (не все, але дещо -дуже й дуже..).
Багато чого "замудровано", але написано гарно.
А такої самоіронії давно не стрічав.
Крізь сум проступають жарти.
Славно, славно.

"Замоталося, рідненьке?
Знаєш, може, жити будем?"

Ось написав Вам жартівливого вірша.
Не відважуюсь надрукувати без дозволу.
Якщо сподобається, то з радістю надрукую на сторінках самвидаву.

Зізнання в коханні
(Мирославі Маленчук)

"Вже ніч скупалась в росянистих травах,
Коли журавку дятел покохав,
Зоря ридала, місяць бив на спалах,
А він за нею трепетно зітхав."*

Морзянки дріб у мріях захлинався.
(якби-ж мені ту подругу у ліс...)
І телеграф болотний розпинався:
"кохаю я бо гарний у вас ніс".

Упало сонце задиком на воду,
і хвилю вітер в відповідь несе:
"хто право дав писати вам про вроду?
Ви просто хам, нещасний, та й усе!"

Застряло десь те слово під корою,
і дятлик суть його не роздовбав...
Хіба-ж він знав, що довгою ногою,
його любов лелека вчарував.

А ніс-еротика, та дятлова розрада
вважався зайвим, зроду, в журавлів.
Не знав того, звела зі світу зрада,
і ткнувшись носом в сосну - околів.

Ну, як?
В.З.