... Вичитка, або ж ремейк, створений на основі Кантової “Критики чистого розуму”(вибрані тексти не Поетичних Майстерень).

ІІ. Ми перебуваємо у володінні апріорних знань, і навіть звичайного розуму без таких знань не буває

    Тут ітиме про ознаку, за якою ми можемо впевнено розрізняти чисте знання і знання з досвіду (емпіричне). По-перше, досвід нам показує, що щось (в ідеї-матерії) влаштоване так, або так, але він (досвід ), зосереджуючись на практичних деталях поняття, припускає, що воно (щось) може бути ще якимсь, іншим. І… якщо у понятті знайдеться припущення, яке мислиться одночасно і як необхідна наявність (тобто, що його (припущення) неможливо відкинути від емпіричного (досвідного) поняття) , то воно (припущення) є передуючим (апріорним), якщо ж те саме припущення ще й виведене з передумов опертих на необхідну наявність (тобто таких, без яких досвідне знання втрачає сенс) і не містить жодних інших, то воно безумовно передуюче (апріорне) припущення-поняття. Я, Анонім, мислю так: якщо досвід обрав полум’я як предмет емпіричного розгляду ( наприклад, для приготування їжі) і припускає наявність у полум’ї (предметі) поняття температури (в даному випадку лише його плюсовий аспект) і при тому не може відкинути її (температуру) як функціональну (практичну, бо без неї неможливо приготувати їжу), при тому температура як поняття ( у значно ширшому аспекті), присутня як необхідна наявність у просторі (ідеї-матерії), а не лише у полум’ї… По-друге, досвід (емпіричне) надає думці варіантності (неконкретності), бо вибираючи у поняттях щось практичне, припускає, що воно (щось, а отже і само поняття теж) може бути ще якимсь, іншим, та має лише умовну й допустиму спільність (через індуктивність як правило – тобто умовивід про загальне, зроблений на підставі знання про конкретне), оскільки досі вважається, що з цього правила (індуктивності) не знайшлося жодного виключення (тобто – як результат строгого узагальнення) . В такому випадку думка, яка мислиться, як строго загальна, тобто, як така, що не допускає жодних виключень, то вона виведена не з досвіду і є передуючою (апріорною). Таким чином досвідна (емпірична) закономірність проявляється тоді, коли твердження, яке має силу для окремих випадків не оправдано набуває сили для усіх випадків, як це було на прикладі твердження: всі тіла мають вагу; і навпаки - твердження набуває беззаперечних ознак попередності (апріорності), вказуючи на особливе (характерне для усього простору поняття) джерело, коли воно стосується строгого узагальнення (механізмом логіки) по суті.* Певна суперечливість цього речення полягає в тому, що твердження: всі тіла мають вагу, на мою думку, Кант приводить як приклад апріорного: “існування передуючого (апріорного) знання, виведеного за загальним правилом (логічно) з досвіду, але виведеного апріорі (попередньо)” (І розділ вступу,4 абзац), таке знання, вважаю, якраз і є результатом строгого узагальнення по суті (усі, без виключення, предмети, ба, навіть ідеї, мають фізичну-метафізичну вагу) – тож і має виражені ознаки апріорності (тут я вбачаю якусь хибу перекладів чи якусь глибшу логіку самого Канта, мною не усвідомлену, можливо мається на увазі визначену Іммануїлом в подальшому тексті як емпірично-досвідну обмеженість апріорно-попередньої думки, тому подаю у примітці це речення в перекладах І. Бурковського та Н. Лосского. Отже, необхідна наявність і строга загальність, таким чином, є надійними ознаками попередності (апріорності) знання і мають між собою очевидний зв'язок. Однак ці ознаки при їх використанні дозволяють лишень легше виявити випадковість думки (апріорної-передуючої), аніж її досвідну (емпіричну) обмеженість, а інколи яснішою стає надуманість строгої загальності (логічності) думки, аніж її необхідна наявність (присутність без виключень у просторі ідеї-матерії) , тому розсудливіше буде використовувати ці засоби судження (критерії) окремо один від другого, бо кожний із них є непогрішимий.
    Тепер зрозуміло, що логічні висновки людського розуму містять необхідні в найстрогішому сенсі узагальнення, отже і чисті передуючі (апріорні) знання. Якщо потрібно навести науковий приклад, то варто лише розглянути всі математичні правила, якщо ж потрібен приклад з області звичайної розумової діяльності, то доказом служитиме опертя усіх змін (у знанні) на серйозну причину; в останньому (цьому) тлумаченні поняття причини, очевидно, також міститься поняття необхідної наявності за строгої дії правила загальності, і що воно - (поняття причини) цілком щезло би, якщо б ми скористались тільки методом Юма,- отримання того, що маємо в спосіб багаторазового приєднання до нього того, що йому передувало (причинно-наслідковий зв'язок у логіці конкретного поняття) і виникаючої (виробленої свідомістю) через це привички (чисто суб’єктивної необхідності) зв’язувати явища. Також можна попередньо (апріорі) і без подібних прикладів усвідомити, що доказом апріорності знань є сама можливість (наявність) досвідних знань. Тому, що сам досвід має потребу в доказах безсумнівності власних знань,і якщо досі користувався б виключно правилами, згідно яких знання залишаються емпіричними, тобто випадковими, то ці правила дозволяли б отримувати недостовірне (непридатне у практичному застосуванні) знання. Тут ми могли б задовільнитися тим, що вказали, як на факт, на чисте використання нашої пізнавальної спроможності разом з її признаками…. але не лише у судженнях, а навіть у поняттях виявляється апріорність походження деяких із них (признак). От спробуйте-но відкидати потрохи від вашого розуміння тіла (ідеально-матеріального об’єкта) все, що у ньому є емпіричного (взятого з досвіду, очевидно, також і апріорного (передуючого) у досвідному (здобутому через досвід)) : колір, твердість чи м’якість, вагу, непроникність… тоді… все-таки залишиться щось – простір, який тіло (знання про тіло) (тепер уже зовсім зникле) займало, і… його (простір) ви уже не зможете відкинути. Точно так, якщо ви відкинете від вашого досвідного (емпіричного) поняття будь-якого тілесного чи не тілесного об’єкта всі властивості, відомі вам з досвіду, та все ж не зможете відкинути від нього ту властивість, завдячуючи якій ви мислите його як субстанцію, або як щось належне до субстанції (виявиться, що це поняття володіє більшою визначеністю, ніж поняття об’єкта взагалі). Тому ви змушені, під тиском необхідності (очевидності), що вам нав’язує реальним станом речей це поняття, визнати, що воно (поняття) апріорі (попередньо) перебуває в нашій пізнавальній (логічній) спроможності. Аналізуючи Кантів метод досягнення чистого апріорного знання шляхом відкидання від тіла (ідеї-матерії) емпіричних (досвідних) ознак, зауважую, що ті (що ми маємо відкидати) ознаки (поняття), в свідомості, є ідеями, а не матерією, і відкинувши їх (тобто, іншими словами - усвідомивши зміст поняття смерть), людина розуміє, що матерія однак залишиться… А ідея? Але емпірична (досвідна) логіка (абсурдної свідомості) допускає, що ті (такі) поняття-ідеї таки закладені в самій реальній, поза свідомістю матерії (не понятті) та цементують її (матерію)… Матерія позбавлена, наприклад, поняття простору, мала би просто зникати, бо поняття простору (поряд руху та часу…) очевидно закладено в матерію, як механізм її функціонування (як ряд конкретних, фізичних, взаємопов’язаних порухів)… але вона (матерія), після смерті інших людей, завжди є… Інша, теж очевидно абсурдна гіпотеза (ідея), каже вже про вірогідність зникнення ідеї-матерії (чорний квадрат-чорні діри), що логічно (у свідомості) мислиться у контексті (взаємопов’язано) поняття матерії-антиматерії, що зрештою теж є ідеєю… отже, на завершення ще одне абсурдне твердження: матерія без ідеї – ніщо! Ідея-матерія - одне ціле.
    * Виходить, емпірична загальність є лише свавільне підвищення значущості [судження] від такої, що має силу для більшості випадків, до такої, що має силу для всіх [випадків], як, наприклад, у положенні: усі тіла важкі; натомість там, де строга загальність належить судженню суттєвим чином, вона вказує на особливе пізнавальне джерело судження – спроможність до апріорного пізнання. (переклад Ігоря Бурковського).
    Стало быть, эмпирическая всеобщность есть лишь произвольное повышение значимости суждения с той степени, когда оно имеет силу для большинства случаев, на ту степень, когда оно имеет силу для всех случаев, как, например, в положении все тела имеют тяжесть. Наоборот, там, где строгая всеобщность принадлежит суждению по существу, она указывает на особый познавательный источник суждения, а именно на способность к априорному знанию. (переклад Н. Лосского).
26.09.2014
Вдячний Богдану Манюку!
худ. Я. Саландяк, композиція на тему… (фотошоп)
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.